ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
СУД НЕ ВЧИТЬ, ЯК НА СВІТІ ЖИТЬ...
ЧАС ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ПЕРЕВИБОРІВ УЛІТКУ НЕВПИННО СПЛИВАЄ НА ТЛІ ЧЕРГОВИХ НАДІЙ НА ПРАВОВЕ РІШЕННЯ

Понад два тижні політична складова загальноукраїнського владного конфлікту затьмарювала складову правову. Однак останні події свідчать: наміри вести, так би мовити, паралельні «бої» у декого залишилися. Особливо це помітно у світлі майже детективної історії з поновленням на посаді суддів Конституційного Суду Сюзанни Станік і Валерія Пшеничного; ДТП за участю судді Кіровського райсуду Донецька Івана Подолянчука, котрий, власне, виносив відповідне рішення; призупинення вердикту Кіровського суду Донецьким апеляційним адміністративним судом...

Себто «війна» за КС триває. Коли Президент Віктор Ющенко та Прем’єр Віктор Янукович позаминулої п’ятниці домовилися про проведення дострокових виборів, здавалося, що на КС махнули рукою. Причому за умови певної недовіри до судової гілки влади як такої й до КС зокрема, це, можливо, було б виходом із ситуації. Проте «міцність» та «щирість» будь-яких нинішніх домовленостей, вочевидь, спонукає протиборні сторони перестраховуватися.
Спочатку крок зробив Президент, коли своїм указом звільнив третього «протеже» свого попередника. Йдеться про суддю КС Володимира Іващенка. З вуст Прем’єр-міністра після цього лунали коментарі, у яких Віктор Янукович натякав: «про це ми не домовлялися».
Паралельно у коаліціянтів визріла ідея звільнити парламентською постановою ще п’ятьох суддів Суду. Тих, котрі ще до початку розгляду першого указу Президента про розпуск Верховної Ради заявили про тиск на них. Нагадаємо, йдеться про трьох суддів, призначених за квотою Віктора Ющенка (Віктор Шишкін, Дмитро Лилак, Володимир Кампо), про суддю Петра Стецюка, котрий потрапив у КС за парламентською квотою «Нашої України» та про Ярославу Мачужак, якій мантію надав з’їзд суддів.
Тож наступного дня після виникнення ідеї дехто із більшості схаменувся. Почали лунати заклики, мовляв, навіщо чинити так, як робить Президент. Ми ж бо — за конституційний вихід із конфлікту.
Облишмо правникам визначати законність президентських указів щодо звільнення суддів, але дозволимо припустити: відмова від «розправи» над неугодними для коаліції служителями Феміди не відбулася з іншої причини. До якоїсь світлої голови раптом дійшло: якщо Верховна Рада відправить п’ятьох суддів Конституційного Суду у відставку, то разом зі звільненими Станік і Пшеничним (Іващенко на той час ще звільненим не був) це буде семеро. Тобто кількісний склад КС зменшиться до одинадцяти суддів. Для того щоб розпочати будь-яке засідання Суду, потрібно не менш як дванадцять достойників у мантіях. От і не захотіли коаліціянти, котрі, буцімто, усе ще очікують вердикту суду, власноруч рити собі яму.
Відтак, у хід пішов «план Б» — намагання поновити звільнених Віктором Ющенком суддів. Як ми повідомляли, честь зробити це випала на Кіровський районний суд Донецька та особисто на суддю Івана Подолянчука. Вам ця ситуація нічого не нагадує? Скажімо, зимову судову тяганину щодо опублікування закону про Кабінет Міністрів. Пригадується, тоді Мукачівський суд заборонив Голові Верховної Ради Олександрові Морозу публікувати цей бестселер без президентського автографа. До речі, навіть прелюдія до обох рішень була схожою. Тоді до Мукачівського суду з відповідним клопотанням звертався депутат-«нашоукраїнець» Ігор Кріль. Нині скасувати президентські укази районних суддів із Донецька попрохав депутат-«регіонал» Олександр Зац. Відмінність лише в тому, що пан Кріль у своєму клопотанні не називав нічиї дії «противними» замість «протиправними». А от пана Заца така граматично-юридична халепа спіткала, що не завадило судді Подолянчуку задовольнити клопотання.
Однак, як було сказано, позавчора ввечері Донецький апеляційний адміністративний суд зупинив виконання цієї ухвали. Тож Сюзанна Станік і Валерій Пшеничний знову не мають права брати участі в засіданнях Конституційного Суду. Щоправда, з приводу їхньої появи на місці колишньої (чи, усе ж таки, нинішньої?) роботи також існує чимало «білих плям», як, власне, в усій діяльності Конституційного Суду. Бо ж, пригадується, спільну заяву суддів КС, оприлюднену наприкінці минулого тижня головою Cуду Іваном Домбровським, підписали 18 служителів Феміди, але з якого дива так сталося, коли на той час указ Президента щодо Станік і Пшеничного вже діяв і ще не був скасований?
Заступник глави президентського Секретаріату Ігор Пукшин наголошує, що звільнені Віктором Ющенком судді «не мають ніякого службового відношення до Конституційного Суду і повинні пам’ятати: продовжуючи видавати себе за людей в червоних мантіях, вони наражаються на кримінальну відповідальність». А ще посадовець вважає, що будь-які рішення КС, в ухваленні яких братимуть участь звільнені судді, будуть незаконними.
Власне, саме в цьому, схоже, є потенційний головний козир президентської сторони. Бо прем’єрова «гвардія», навіть попри згоду на проведення дострокових виборів, щось не надто хоче остаточно перерізати «пуповину» із Конституційним Судом. Навіть якщо КС спроможеться ухвалити рішення про визнання президентських «розпускних» указів неконституційними, навряд чи дочасних виборів вдасться уникнути. Надто потужно запущено маховик. А рішення потрібно «регіоналам» не стільки для утвердження, як вони заявляють, справедливості, скільки для отримання додаткового козиря у переговорах із Президентом та опозицією. Скажімо, щоб таки переконати їх провести всенародне волевиявлення не влітку, а восени.
Сумнівною може бути і юридична чистота розгляду двох президентських указів буцімто об’єднаних в одне провадження. Як не крути, а важко пояснити: чому досі розглядається документ від 2 квітня, що втратив чинність, оскільки Віктор Ющенко сам його скасував? Певна плутанина є і стосовно судді-доповідача у цій справі. Якщо суддя-«неофіт», що не може скласти присягу у ВР Степан Гавриш і «напів екс-суддя» КС Валерій Пшеничний говорять, що провадженнями про президентські укази опікується висуванка КПУ Марія Маркуш, то прес-служба Конституційного Суду цю інформацію не підтверджує.
На цьому тлі цікаво спостерігати за поведінкою ще однієї людини, пов’язаної з Судом. Йдеться про Володимира Шаповала, котрий дев’ять років сам працював у цьому органі суддею, а нині представляє там інтереси Віктора Ющенка. Пан Шаповал припускає, що у разі досягнення домовленості про дату дострокових парламентських виборів, чинність другого указу глави держави про розпуск парламенту може бути пролонговано. Якщо такої домовленості досягти не вдасться, Володимир Шаповал рекомендує очікувати появи... третього указу аналогічного змісту.
Представник Президента натякає на 15 липня як можливу нову дату проведення виборів. Цікаво, що про це нещодавно говорив новопризначений секретар Ради національної безпеки та оборони Іван Плющ. Хоча відсьогодні до цієї дати лишається не 60, а 58 днів. Якщо діалог затягнеться бодай на кілька днів, то й це число доведеться «відсувати». Тоді вже, мабуть-таки, на осінь, бо електоральний похід наприкінці липня чи у серпні видається малоймовірним. Навряд чи він вигідний і Президентові з опозицією. Адже тоді на дільницях менше буде людей молодого та середнього віку, серед яких більший відсоток прибічників «Нашої України» чи БЮТ, ніж серед літніх. А люди похилого віку, як відомо, голосують за будь-якої погоди.
Тут доречно згадати, що навіть у разі проведення дочасних виборів 15 липня це буде новим рекордом щодо «заглиблення у літо». Бо досі такий рекорд належить президентським виборам 1994 року. Тоді їхній другий тур, що приніс перемогу Леонідові Кучмі, відбувався 10 липня.
Насамкінець зазначимо, що на сьогодні заплановано чергове засідання Ради безпеки та оборони. Воно стане першим для Івана Плюща як секретаря цього органу. Враховуючи сказане вище, ця подія мусить підштовхнути протиборні сторони до компромісу або розсварити їх остаточно. Тоді, принаймні, до осені, перманентні політичні «бої» нам із вами будуть гарантовані.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «НУ» ГОТОВА ПЕРЕНЕСТИ ДАТУ ВИБОРІВ
• ДОНБАС І КИЇВ — ЛІДЕРИ. ЗА КІЛЬКІСТЮ ЗВЕРНЕНЬ ДО ПРЕЗИДЕНТА
• АХМЕТОВ — ЗА ЧЕСНІ ВИБОРИ

назад »»»