ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
ВЕРШИНИ ДОЛАЮТЬ НЕВТОМНІ МИТЦІ
Нещодавно в офісі Академії мистецтв України експонували живописні полотна Володимира Семиноженка, відомого вченого, доктора фізико-математичних наук, академіка Національної академії наук України. Колеги — поважні академіки в різних галузях науки — були вражені творами самобутнього художника, котрий, до речі, не маючи професійної освіти, сміливо вирушив у плавання безмежним океаном мистецтва. Як відзначив академік НАН України, поет Борис Олійник, «це не просто хобі, не просто відступ на полях наукової праці, а серйозна творчість на професіональному рівні».

Відомо, що в теорії і практиці образотворчого мистецтва утвердилося визначення, згідно з яким художня творчість людей, котрі не є за фахом художниками-професіоналами, займаються мистецтвом додатково до своєї основної професії — є мистецтвом самодіяльним, аматорським. Проте світ прекрасного увібрав чимало прикладів, коли аматори ставали визначними художниками, справжніми професіоналами. Свідченням цього є творчість наших сучасників, художників Володимира Семиноженка, Станіслава Лосіцького, Василя Непийпива, Василя Навроцького, інших.
Мені впродовж багатьох років довелося спілкуватися з Василем Миколайовичем Навроцьким (1929–2002), бачити зростання його майстерності, сприяти у становленні як професіонального художника. Він пройшов шлях від будівельника — майстра декоративних робіт — до відомого живописця, удостоєного почесного звання — «народний».
Народився майбутній митець у селі Браниці на Чернігівщині. За плечима — типова для сільського юнака біографія: школа, курси трактористів при МТС, працював на сільськогосподарських роботах. У 1946 році поїхав навчатися до Києва, де в школі ФЗН здобув фах муляра, а потім у Київському художньо-ремісничому училищі оволодів спеціальністю майстра 6-го розряду — виконавця декоративних робіт. Дитяче захоплення живописом перемагало й утверджувалось в душі хлопця, за яку б справу він не брався.
У 1950–1954 роках Василь Навроцький відслужив на Балтійському флоті і після демобілізації працював за спеціальностями модельщика, виконавця ліпних, мозаїчних та інших декоративних робіт. У 1961 році його спіткала тяжка хвороба, переніс складну операцію і в 32 роки став інвалідом. Отоді й взявся серйозно за пензля, малював портрети, пейзажі, натюрморти. Щоправда, основної роботи не залишав. Працював в одній з найпотужніших будівельних організацій союзного підпорядкування — будівельному управлінні Південно-Західної залізниці, де трудилося чимало висококваліфікованих фахівців. Тут Василь Навроцький став майстром «золоті руки».
У сімдесяті роки ця організація була залучена до спорудження найбільшого в республіці палацу культури «Україна» в Києві, який відкрили в 1970 році концертом для будівельників. Саме тоді й познайомився з ще маловідомим, але, безперечно, талановитим майстром.
Кімната для виконання декоративно-оформлювальних робіт була і творчою майстернею Василя Миколайовича, а виставковим приміщенням стала велика зала для зібрання колективу будівельників. Художник пробував себе в різних мистецьких жанрах, напрямах, видах творчості — від зразків сувенірної продукції до станкового живопису. Мені подобалися його портрети, пейзажі, натюрморти, виконані витончено, з естетичним смаком. Підтримуючи художника на цьому шляху, я був свідком його невтомної, наполегливої творчої роботи й поступального зростання в живописі. Творчий набуток митця складається з близько 500 творів.
У портретному жанрі митець відтворював образи добре знаних ним людей: «Портрет доньки», «Першокласниця», «Сашко», «Портрет хворого батька», малював своїх колег по роботі — таких ударників соціалістичної праці, як В. Бульба і П. Таран. Кожен з портретів сповнений любові та проникнення у внутрішній світ людини: «Вася — монтажник», «Ранок молодої будівельниці», «Учасник трьох війн Косташ Н. Ф.», «Моряк Балтійського флоту», «Акторка Ада Роговцева» та інші. Створив кілька автопортретів.
Мистецтвознавці стверджують, що автор близько шести тисяч творів художник Іван Айвазовський ніколи не писав свої мариністичні полотна з натури, а тільки з пам’яті й уяви. Василь Навроцький також свої сільські пейзажі, сюжети з життя рідної Браниці малював з пам’яті. Це «голодна» піщана земля, але мальовничі краєвиди з вербами і тополями, квітучі сади, пшеничні поля, на яких працював і батько, і він сам. Спогади ожили на полотнах митця: «Вечір», «Ранок на Десенці», «Лелеки», «Весна на Десні», «Обід комбайнерів», «Сільське подвір’я», «Березень. Льодохід», «Український вечір», «Після зливи», «Степовий путівець», «На лузі» тощо. Усі твори сільської тематики наснажені мальовничою красою і душевною теплотою їхнього творця, його зворушливою ностальгією. Він любив своє село і не раз у бесідах висловлював своє заповітну мрію, аби був відкритий у ньому музей його творів. І хоч уже минуло п’ять років, як митця не стало, але родина дбайливо зберігає чимало творів, чекає, що місцева влада зацікавиться та втілить мрію Василя Миколайовича в життя. У цій справі мало б сказати вагоме слово й Чернігівське земляцтво в Києві...
Василь Навроцький жив, навчався і працював у Києві понад півстоліття. Як будівничий, як митець докладав багато зусиль, аби місто зростало, оновлювалося, розквітало. Він відобразив це й у своїх живописних полотнах: «На будівництві університету», «Вікно. Березовий гай», «Голосіївська осінь», «Теремки-2», «Ранок над Дніпром», «На Дніпрових кручах» та інших.
Написані В. Навроцьким численні натюрморти — завжди яскраві, привабливі, щедрі, часом навіть дещо переобтяжені компонентами. Митець любив зображувати квіти, фрукти, овочі, колоски пшениці, хліб, щільники з медом, вишивані українські скатертини й рушники. Вони бездоганно скомпоновані й майстерно виконані, інколи аж до ілюзорності, коли здається, що виноградинки наповнені золотим соком.
Навроцький самотужки опановував мистецтво живопису, а взірцем для нього була творчість великих майстрів. Але сказано: «Не кожному будь-яка справа під силу». Навроцький оволодів таїною живописного мистецтва. Його картини успішно експонували на багатьох виставках — республіканських і міжнародних, чимало його творів придбано установами, громадянами України, іноземцями з Канади, Німеччини, Болгарії, Угорщини, Польщі, Португалії, Алжиру, США. Та, мабуть, найприємнішими є щирі відгуки відвідувачів виставок. Ось лише окремі з них:
«Зачарований гармонією барв Ваших полотен, Вашим сонячним мистецтвом. Бувають різні свята в людини, та найкраще з них — свято душі. Саме сьогодні в мене таке свято. Щиро вдячний Вам, Василю Миколайовичу, за те, що Ви вмієте так бачити світ, так передавати його на полотнах. Г. Цюпа, кореспондент газети «Рабочее слово».
«Вдячні за радість, яку ви даруєте людям, за прекрасні твори. Картини випромінюють світло й енергію. Не можу повірити, що ви не художник-професіонал. Шапрань В. Р.»
Римський поет Луцілій Гай сказав: «Якщо праця, то праця така, щоб і користь була, і честь». Думається, що саме такою була праця будівельника і живописця, народного художника України Василя Миколайовича Навроцького.

Дмитро ЯНКО, заслужений діяч мистецтв України
також у паперовій версії читайте:

• У ЛЬВОВІ ВИВЧАЮТЬ РОСІЙСЬКУ
• У ЛУГАНСЬКУ — З'ЇЗД АМАТОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ
• ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ОПАНАС ЗАЛИВАХА

назад »»»