ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТОЧКА ЗОРУ
«МОЛИТВА» ЗА ЄВРОПУ
Чого гріха таїти, зокрема у Європі спостерігається сумна тенденція: грати на зниження планки духовності. З огляду на це, очевидно, що поряд з багатьма іншими проектами, «Євробачення» узявся продюсувати «хтось з рогами і копитами». Звідси результат: перемога сатаністів із фінської рок-групи «Лорди». Проте час минає і знову «Євробачення-2007». Знову рогатий, спираючись на світ мас-медіа (2600 журналістів), рекордну кількість вкладених грошей і помітно зросле технічне забезпечення, рветься «правити культурний бал»... Та підемо за хронологією.

Гучно розрекламований фінал конкурсу відкрився ефектним виступом торішніх тріумфаторів з їхньою оптимістичною пісенькою «Апокаліпсис», що вселяє воістину пекельну впевненість у завтрашньому дні. Оглушливий вокал, тупіт платформ-копит, інфернальні спалахи полум’я — все як заведено.
І от на гельсінській сцені перша виконавиця — 20-літня Марія з Боснії й Герцеговини. Її ліричний, етнічно орієнтований, але анемічний номер «Безіменна річ» безнадійно тоне в попередньому мракобіссі.
Далі, під лементи «гей», вибігає іспанська група «Динеш», що складається з представників різних спеціальностей, об’єднаних любов’ю до музики. Їхня задерикувата, напориста пісня «I love you Mi Vida» цілком могла б супроводжувати якусь кориду.
Номер третій — представник Білорусі Колдун, зовні чимось нагадує... принцесу Діану. Його пісня «Work your magic» органічно поєднує європейські музичні традиції з характерністю, що робить її схожою на номер мюзиклу. Таки непогано. Звертає на себе увагу естетичне, майстерно поставлене хореографічне наповнення. Браво, Білорусь!
Номер четвертий — загартована в перемогах Ірландія з її популярною групою «Дервіш». Зі своєю піснею «Їм не спинити весну» виконавці сподіваються «підірвати арену Гельсінкі»(!?) Що ж, нормальний фолк, нічого не маю проти, однак солістці трохи не вистачає вокальних даних, і не лише в нижньому регістрі... Так що вибачте, але сцена поки що залишається «непідірваною».
Далі — господарі фіни, їх репрезентує 25-річна Ханна Паккорінен із піснею «Залиш мене одну». Цікаво, що у вільний від музики час співачка працює водієм вантажівки на тютюновій фабриці, що ріднить її з легендарною Кармен однойменної опери Ж. Бізе. До речі, на цю фатальну особу виконавиця таки схожа, щоправда, з поправкою на зайві 20 кіло. Могутня панянка! Пісня — енергійний ритм-енд-блюз, так як і голос, не викликають особливих нарікань.
Номер шостий — приємна Кароліна з Македонії, у свій час «вибігала» титул «Міс Ніжки». Її пісня «Моє світло» — немонотонна і лірично насичена, тому легко і природно вписується в зовнішній образ співачки.
Сьома — Аленка Готар, представниця Словенії з номером «Світло з Півдня». Що вам сказати... Вона і викладач, і доктор вокальних наук. За плечима — університет імені Моцарта, навчання в найкращих фахівців із оперного вокалу. Звідси — і вміння співати, і музичний матеріал. Що ж, так тримати! Справжнього вокалу завжди не вистачає, та й не лише на «Євробаченні»...
Восьмий номер — Магди Ружа з Угорщини і її, можна сказати, класичний «Unsubstantial Blues». Творча атмосфера: хлопці з інструментами, «смачні» вставки гітари, характерно хрипкий «надтріснутий» голос. Усе оформлення — покажчик автобусної зупинки. Для атмосфери Шляху більше не потрібно.
Блюзменшу змінює дев’ятий номер — група «The 4 fun» із Литви з камерною піснею «Любов, або Життя». Коротко підстрижена дівчина з гітарою на тлі чотирьох стильно акомпануючих силуетів. Як мовиться, скромно і гідно. Боюсь, такого тут не зрозуміють... Напустити туману — інша річ.
Далі «десятка» — співак і актор Сарбель, що презентує Грецію, яка недавно перемагала на «Євробаченні». Оскільки зріст виконавця 193 см, то й від жіночої підтанцьовки потрібно, як мінімум, 180 см. Пісня «Здрастуй, Маріє» — пристойна попса з елементами фольклору — на тлі заманливо напівоголеного балету.
Одинадцятий номер — тендітна представниця Грузії на ім’я Софо. Її пісня «Visionary Dream» цікава з погляду змісту і форми, вигідно відрізняється від більшості тутешніх «перлин». Додайте до цього колоритне сопрано зі значним діапазоном. Молодчина!
Номер дванадцять — «The Ark», рокери зі Швеції з піснею «The Wornying Kind». Бадьоренький традиційний рок, що пролітає, як «фанера над Парижем». А от макіяжу трансвеститоподібного соліста могла б позаздрити краща представниця шведської панелі.
Під одіозним тринадцятим номером — французька група «Піккардійці» з піснею «Люблю Францію!». Хлопці позиціонують свій напрям, як «панк-музика для ідіотів». Що ж, із цим важко не погодитись. Так собі групка.
Невдачливих французів змінює чотирнадцятий номер — латвійська група «Бонопартіті» з піснею «Questa Notte». Шість хлопців у циліндрах і пристойний класичний блюз «а ля італьяно». Добрий вокал, гарний смак і, як результат, приємне враження.
Отже, литовці й латвійці відстрілялися. Щось не видно панів-естонців. Напевно, знову щось демонтують...
Черга — за Росією. На сцені номер п’ятнадцять — група «Срібло». Троє дівчат, що відзначилися в різних телепрограмах і зібралися з метою спільного співу лише рік тому. Та й пісня в них у репертуарі тільки одна. Вона називається «Sound number one». До речі, продюсер і автор пісні — Макс Фадєєв, що заслуговує усілякої поваги. Музикант, що побачив «Євробачення» зсередини, заприсягся ніколи більше там не з’являтись. Проте «срібрянки» виступили гідно. Якісна європопса, симпатичні дівчатка. Додати б ще фірмовий модерн-балет — і ціни б їм не було!
На сцені — шістнадцятий номер, що презентує Німеччину. Справжній арієць — Роже Чичеро з власним джаз-бандом. Пісня називається «Жінки правлять світом» — класний американський джаз, і до того ж, органічно вписався у мову великого Ґете. І вокал, і гра музикантів — на рівні. Люблю професіоналів!
Номер сімнадцять — Марія Шерифович із Сербії. Лише за чотири роки співачка домоглася на усьому постюгославському просторі значної популярності. От тепер її «Молитву» має послухати широка аудиторія. Пісня — варіант музики в стилі «соул». Проникливий спів, «недешева» музика, грамотний бек-вокал відразу відволікають від не цілком жіночної зовнішності Марії. Пам’ятаєте ситуацію з Едіт Піаф? Саме так і має впливати справжнє мистецтво.
Нарешті номер вісімнадцять, що випереджається вірнопідданськими репліками ведучого (Тимур Трофименко), з’являється «культурна надія» України — Верка Сердючка! Цього разу «воно» прикрасило свою витончену голівку й інші частини тіла осколками дзеркала. Асоціація — «блиск і вбогість куртизанок». Пісня «Зібель, зібель...» нічим не відрізняється від інших сверблючкіних шедеврів — усе ті ж осточортілі сільські «весілля— поминки». Підтанцьовка — п’ять дорослих, що хаотично рухаються і, до того ж, загорнені у фольгу. Усе це могло б бути і нічого, відбувайся воно не в Гельсінкі, а в Кацапетівці... І, взагалі, я цілком переконаний, що Сердючці варто було б змінити амплуа, спрямувати свою невичерпну енергію в більш корисне русло, скажімо, почати добиватись миру в усьому світі.
Номер закінчено. Ведучий несамовито вигукує: «Тримайте кулаки!» Але тримати хочеться, перепрошую, дулі. Знаєте, незважаючи на колосальні гонорари, щиро жаль мені Андрія Данилка, що давно став заручником своєї патологічної популярності... А країну, що стала заручницею власного дивного менталітету, шкода ще більше.
Далі — дев’ятнадцятий номер — група «Скуч» із Великої Британії. У свій час вони виступали з такими пом-монстрами, як Кайлі Міноуг і Крістіна Агілера, розбіглися, а тепер збіглися знову. Їхня пісня «Flying the flag» — здоровий поп-стереотип, обіграний авіа-оформленням, покликаний вписуватися в будь-яке заняття: від сексу до чищення картоплі.
Двадцятий номер — румунська група «Тодо Мондо», вирішила скорити слухачів знанням шести мов — за кількістю куплетів, та й виконавців стільки ж. Жартівлива пісенька, названа «Люби, люби, ай лав ю» і виконана в стилі «гепца-гепца», що поступово прискорюється, але нікого особливо не скорила. Так би мовити, «циганочка з виходом».
Номер двадцять один — Еліця, представниця сонячної Болгарії. Та не одна, а з напарником-барабанщиком і з ударною установкою на додачу. (Вага установки — 100 кг. Є що в руки взяти!) Пісня «Water» — являє собою цікавий синтез віртуозно виконаного народного горлового співу не з менш віртуозно прописаною барабанною партією. Динамічно, енергетично, неординарно. От так Еліця!
Далі двадцять другий номер — посланець з Туреччини, досвідчений виконавець Кеннон Доулі з піснею «Shake it». Він може сподіватися на успіх, адже турків повно у світі, навіть у прохолодній Фінляндії.
І знову-таки стереотип, тільки на східний манер. Співак (він же Султан) і балет (він же гарем). Цілком годиться для озвучення слізної індійської кінострічки.
Двадцять третій номер Айко з Вірменії з композицією «Anytime you need» Лірична, задушевна пісня відповідає виконанню. Оформлення — червоні дерева зі стрічками, вплетеними у гілки. Зворушлива картина!
Остання учасниця — номер двадцять чотири — Наталія Барбу з Молдови з піснею «Fight». Красуня, до речі, була обрана віце-міс «Євробачення-2007». Хто «міс»? Та як смієте питати! Сверблючка, і ніхто інший! Та повернімося до Наталії Барбу. Динамічна композиція співачки доповнена оригінальним вбранням і винахідливою хореографією. Та ще мі бемоль третьої октави на закуску! Непогана крапка для фіналу.
Концерт закінчено. З’являється традиційний Санта-Клаус і милостиво дозволяє починати голосування. Прагнучи скоротити опис цієї процедури до мінімуму, згадаю лише про те, що нашій незрівнянній «примадонні» практично всі країни щось дали. Напевно тому, що її гаслом стала приказка: «Нахабність — друге щастя»? У результаті — стабільне друге місце.
Хвала Всевишньому, тріумфу не сталося. Допомогла молитва, вона перешкодила рогатому продюсерові зробити 2007-й роком безкультур’я, слідом за роком бездуховності.
Прониклива «Молитва» представниці Сербії Марії Шерифович усупереч лукавому дійшла до сердець слухачів і одержала перше місце, та ще з відривом у 33 бали. Виходить, для того щоб перемогти, досить душі й голосу. Та невже перевелися в нас у Вітчизні душа й голос?! До речі, третє місце дісталося Росії, четверте — Туреччині, п’яте — Болгарії, шосте — Білорусі.
Наостанок коротке резюме.
Друге місце для України, здавалося б, непогано. Та чому на душі не радісно? Повірте, зовсім не тому, що мені далеке почуття патріотизму. Певніше, навпаки.
Так, друге місце — почесне. Тільки...
Напевно, знайдуться читачі, котрі закинуть мені в надлишку сарказму. Що ж, хоч сарказм і не синонім оптимізму, але бувають випадки, коли він життєво необхідний. Тому що там, де живий сарказм, відступає маразм. А, отже, є надія.

Сергій БЕДУСЕНКО заслужений діяч мистецтв України
також у паперовій версії читайте:

• «...ТА ВІН НЕ КУСАЄТЬСЯ!»

назад »»»