ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА


Наша газета не раз порушувала проблему зберігання й утилізації боєприпасів на складах військового відомства. Скажу більше: зі шпальт «ДУ» задовго до вибухів під Мелітополем і Новобогданівкою прозвучало застереження про небезпеку. На жаль, тоді нас не почули...

Нині на 135 базах і арсеналах, підконтрольних Міністерству оборони України, зберігається близько 1,5 мільйона тонн боєприпасів, зокрема, ракет, артилерійських снарядів тощо. У разі несанкціонованого вибуху радіус їхнього польоту може становити десятки кілометрів. Отже, вони можуть «накривати» навколишні населені пункти, в яких живуть десятки, сотні тисяч людей. Тут розташовані промислові об’єкти, виробнича діяльність яких пов’язана з використанням небезпечних для здоров’я людей, довкілля, компонентів. Більше того, під обстріл можуть потрапити навіть атомні електростанції. Одне слово, зайвий раз не треба пояснювати: наслідки від позаштатних ситуацій на складах можуть бути вкрай небезпечні.
Ситуація зі зберіганням смертоносних скарбів ускладнюється тим, що сховища на 20–25 відсотків перевантажені, значна частка ракет і снарядів знаходяться взагалі під відкритим небом. У дбайливого господаря дрова зберігаються краще...
Чимало баз і арсеналів належно не обладнані сучасними засобами пожежогасіння та сигналізації, що убезпечують їх від загоряння й проникнення на територію зловмисників. До того ж, за словами заступника міністра оборони Володимира Терещенка, серйозною проблемою останнім часом стало зберігання пороху, якого накопичилося близько семи тисяч тонн. Терміни їх зберігання закінчуються, оскільки вони значно коротші, ніж у тих же артилерійських снарядів. Проте ні в МО, ні в інших структурах, причетних до цього, поки не знають, що робити з боєприпасами, адже у нас немає технологій, використання яких дає змогу утилізувати порох. Можна, звичайно, його спалити, але тоді буде завдано чимало збитків матінці-природі.
Можна почути багато звинувачень на адресу військового відомства у тому, що воно не приділяє належної уваги серйозному питанню, в тому числі й з вуст деяких політиків і громадських діячів, котрі вважають, що військове відомство назбирало сотні тисяч зайвих ракет і снарядів. Мовляв, хай самі й вирішують усе. Така «обізнаність» зі справжнім станом речей, м’яко кажучи, дивує. Адже Міноборони не причетне до накопичення мільйонів тонн цих смертоносних скарбів: вони дісталися нам у спадок від мільйонного військового угруповання, що дислокувалося на теренах України за часів колишнього Радянського Союзу.
Із початком виведення радянських військ з територій Польщі, Угорщини й деяких інших країн Східної Європи практично всі боєприпаси, що були там, перевезли до України за рішенням тодішнього міністра оборони СРСР Дмитра Язова. Кажучи іншими словами, Україні дісталася сумна «спадщина». Тепер ми змушені витрачати сотні мільйонів гривень для утилізації боєприпасів. Коштів, зрозуміло, хронічно не вистачає. З цієї причини Державна програма утилізації, схвалена ще в 90-ті роки минулого століття, належно не виконується.
Минулого року для Міністерства оборони на ці цілі передбачалося виділити 121 мільйон гривень. Ця сума, зважаючи на масштабність проблеми, занижена в кілька разів. Проте і з неї недодали 17 мільйонів. Чому? На це запитання ніхто з урядовців чи парламентарів, причетних до затвердження державного бюджету на 2006 рік, достеменної відповіді не дають. Натомість міністрові оборони Анатолію Гриценку час від часу доводиться пояснювати суспільству, чому так повільно Україна позбувається давно не потрібних ракет і снарядів.
Безперечно, віз не стоїть на місці. Використовуючи внутрішні резерви, міністерство поступово позбавляється смертоносних скарбів. Торік, скажімо, було утилізовано майже 26 тисяч тонн із них. До речі, це дало змогу МО заробити близько 20 мільйонів гривень, оскільки була реалізована вторинна сировина, що з’явилася при утилізації.
Нещодавно міністр оборони України Анатолій Гриценко побував на 48-му арсеналі утилізації ракет і боєприпасів, що знаходиться неподалік Вінниці. Нагадаю, ще у 2005 році Президентом України було ухвалено рішення про створення тут спеціального центру. Та з певних причин його виконання зволікається. Щоправда, як зазначив Анатолій Степанович, незабаром на черговому засіданні міжвідомчої комісії, яку очолює віце-прем’єр Андрій Клюєв, буде розглянуто питання щодо продовження спорудження згаданого об’єкта. Тут передбачається утилізувати понад 100 тисяч боєприпасів. Зокрема, зі снарядів вилучатимуть гексоген — небезпечний вибуховий компонент. Для цього потрібне сучасне обладнання. У відомстві вирішили будувати центри утилізації в місцях компактного зберігання ракет і снарядів. Раніше їх звозили з усіх куточків України, але транспортування пов’язане з небезпекою.
Частину запасів можна використовувати нашими Збройними силами. Щоправда, ракетних і артилерійських підрозділів у їхньому складі не так і багато. Та й бойові стрільби проводяться зрідка. Тому найбільшу частку потрібно позбутись.
Нині розглядається можливість їх реалізації «третім країнам», армії яких оснащені радянськими зразками озброєнь і техніки. Якщо знайдуться охочі їх придбати, то кошти, виручені таким чином, можна буде спрямувати на потреби війська.
У травні 2005 року наш парламент ратифікував конвенцію, якою забороняється застосовувати та накопичувати запаси, а також виробляти протипіхотні міни. Україна підписала цей документ ще взимку 1999 року в Нью-Йорку. У вирішенні цієї проблеми нам допомагатиме Єврокомісія, що має виділити на знищення протипіхотних мін шість мільйонів євро. Проте питання поки залишається відкритим. До речі, як і з ракетним паливом. Воно — надто небезпечне як для людей, так і екології, тому має надійно зберігатися. На жаль, з кожним роком на облаштування складів, де воно знаходиться, виділяється все менше коштів. Так, минулоріч для цих цілей було потрібно 2 мільйони гривень. Держава ж спромоглася виділити лише 220 тисяч...
Меланж, який є основним ракетним паливом, можна утилізувати швидко — впродовж двох-трьох років за наявності стабільного фінансування. Та коштів немає. Військове відомство звернулося по допомогу до давнього партнера — Агентства НАТО з матеріально-технічного забезпечення й постачання. Там пообіцяли, але знову ж таки все впирається у фінансування.
Звичайно, добре коли партнери допомагають, але потрібно розраховувати передовсім на власні сили. Цю істину все більше усвідомлюють люди, від яких залежить вирішення зазначеної проблеми. Зараз нею, крім Міністерства оборони, займається ще й Міністерство промислової політики і Національне космічне агентство України. У поточному році вони мають отримати близько 140 мільйонів гривень. Фахівці кажуть, що це, порівняно з минулими роками, астрономічні кошти, але зазначають, що, крім фінансових, є ще технологічні. Наша держава не має технологій, за допомогою яких можна утилізувати деякі вибухові речовини, якими «начинені» боєприпаси, зокрема, кфол і акфол, авіаційні бомби.
Вартість робіт, пов’язаних з утилізацією ракет і снарядів, постійно зростає. Наприклад, чотири роки тому утилізація тонни боєприпасів коштувала Міністерству оборони 1,5 тисячі гривень, а минулоріч — 4,5.
Міністерство оборони має намір цього року знищити понад 22 тисячі тонн смертоносних скарбів. Це, зважаючи на їхню кількість, не так багато. Проте й ця цифра обнадіює, даючи підстави сподіватися, що поступово проблему буде вирішено.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ТРЕНЕР ПЕРШОГО ЗАГОНУ

назад »»»