ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
СТО ТРЕТЯ ВЕСНА ЮСТИНИ ЙОСИПЕНКО
Дорогою на роботу зустрів знайомого лікаря М. Дем’янчука. «Куди поспішаєте, Мироне Миколайовичу»? — запитую.— «До давньої своєї пацієнтки, 103-річної надвірнянки Юстини Йосипенко. Дещо прихворіла старенька».

Через кілька днів до оселі довгожительки навідався Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович. Тепло привітав з поважним днем народження, вручив квіти, подякував за чуйне і терпляче материнське серце, дбайливе піклування про онуків і правнуків.
Увесь тягар важкого повсякдення ліг на її ще зовсім тендітні плечі десять років, по смерті матері. Сирітська доля, відомо, не з медом без материнської ласки, турботи й поради. Малій Юстинці цього надто бракувало. А тут ще й сестричка в колисці. Піклування про неї також довелося взяти на себе.
Так і жила, поки в дім не прийшла мачуха. Тоді вибору не було, довелося йти в найми. Служила у панів у Надвірній, Коломиї, Биткові. Вони забрали її з собою до Польщі.
Згодом сиротині засяяло сонце, після повернення у Надвірну зустріла своє кохання, свого судженого. Одружилася, звили гніздечко, привели на світ трьох діточок. Степан Йосипенко столярував, пізнав увесь тягар Другої світової війни.— Звістка про його смерть прилетіла до Надвірної 1944 року: ворожа засідка миттєво позбавила життя Степана Йосипенка. Здавалось, сонце згасло, але треба було жити, виводити в люди дітей. Задля них і спільно з ними несла свою нелегку ношу.
Дітей виховала працьовитими і розумними. Коли вбили батька, найстаршій Христині ще не сповнилось і десяти років, синові Богдану — сім, а Іринці — п’ять. Разом працювали, годували корову, а вона годувала їх. Пізніше продавали молоко. Хоч босі, але до школи ходили. Всі троє дітей здобули освіту і порозліталися з домашнього гнізда. Христина увесь трудовий шлях пов’язала з райспоживспілкою, тривалий час працювала головним бухгалтером. Її син Євген із відзнакою закінчив Інститут нафти і газу, пустив коріння у Львові, виховав двох дітей. Донька Віра успішно навчалась у Львівському національному університеті ім. І. Франка, а її брат Ігор — закінчив консерваторію по класу скрипки, став лауреатом конкурсу в Києві.
Богдан Степанович, син Юстини Йосипівни, не зраджує Надвірній. Вищу освіту добув у політехнічному інституті, працював начальником цеху нафтопереробного заводу. Його сини, а бабусині онуки Тарас і Степан також мають вищу освіту, одружені, подарували довгожительці правнуків Соломійку й Максима. Ірина Степанівна стала одеситкою. Її старший син Ігор після закінчення ВНЗ освоював космічну галузь, свого часу працював над запуском у космос Світлани Савицької. Має доньку Тетяну, а молодший Андрій порадував главу родоводу правнуком Миколкою.
Ось із таким неоціненним скарбом зустріла свою сто третю весну Юстина Іванівна Йосипенко.
Коли діти впевнено стали на ногу, вона подалася працювати, заробила скромну пенсію. Молодша сестра Магдаліна має понад 90 літ, братова — майже стільки. Можливо, вони теж переступлять сторічний рубіж.
Ми не розпитували у старожительки Надвірної про секрети довголіття. Вони, гадаю, очевидні. На наш погляд, доброзичливість, щирість, відкритість душі серця — головна запорука довголіття і доброго здоров’я. Юстина Іванівна випромінює стільки добра, привітності, гостинності, що не віриться, що доля послала скільки випробувань. Найстаріша жінка Надвірної ні на що не нарікає, не скаржиться. Вона просто живе у злагоді з собою, з власним сумлінням. А нині ще із золотою банківською пластиковою карткою АКБ «Райффайзенбанк Аваль», як найпочесніша його клієнт-пенсіонер.

Микола ПИТЛЮК, Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• ТАЄМНИЦІ «ДАМСЬКОЇ СУМОЧКИ»
• КРАСУНЬ БІЛЬШАЄ

назад »»»