ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
НА ЧЕСТЬ ІКАРА ХОРЕОГРАФІЇ

Чотири дні у Національній опері України тривав VIII міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс», осяяний ім’ям cлаветного танцівника і хореографа XX ст., киянина за походженням Сергія Лифаря.

Емблема культурного заходу — летючий Ікар, що символізує створений ним образ із однойменного балету, прикрашала сцену столичної опери. Зазвичай цей фестиваль проводиться кожні два роки, чергуючись з Міжнародними конкурсами артистів балету імені Сержа Лифаря. Цьогорічний фестиваль був присвячений 80-річчю від дня народження найвідомішого російського балетмейстера другої половини XX століття Юрія Григоровича, якого єднала багаторічна творча дружба з Сергієм Лифарем.
Як і попередні фестивалі, нинішній відкрився великим гала-концертом за участю лауреатів попередніх конкурсів імені С. Лифаря і талановитих виконавців класичної хореографії. Розпочався він із одноактного балету «Ранкова серенада» на музику Ф. Пуленка у постановці Сержа Лифаря. Головні партії в ньому виконали Тетяна Голякова і Андрій Гура, солісти Національної опери України. Глядачі побачили два фрагменти з балету «Сюїта в білому», що визнаний одним з найкращих у творчій спадщині нашого видатного земляка. Другу частину концерту складали фрагменти з відомих балетів, які виконували солісти Національної опери та Іван Путров, лауреат II конкурсу імені С. Лифаря, соліст Королівського театру «Конвент-Гарден».
Особливістю цього заходу було те, що крім гала-концертів, до його програми увійшли шедеври романтичного балетного мистецтва — вистави «Сильфіда» та «Жизель». У першій з них головну партію виконав Іван Путров, а його партнерками були солістки столичної опери Олена Філіп’єва та Наталія Лазебнікова, котрі танцювали партію Сильфіди. У балеті «Жизель» виконавцем головної партії був прем’єр Маріїнського театру (Санкт-Петербург) Ігор Колб, який став партнером нашої балерини Ганни Дорош.
Кожна з вистав мала успіх у глядачів, котрі віддали належне професіоналізму солістів, артистів кордебалету й музикантів оркестру під орудою Алліна Власенка та Олексія Баклана. Іван Путров зачарував вишуканою, елегантною і шляхетною манерою виконання у поєднанні з яскравим артистизмом та чудовою технікою класичного танцю, Ігор Колб вразив дещо незвичним трактуванням образу Альберта і блискучим технічним виконанням, проте його герой був позбавлений артистичної виразності й емоційної теплоти.
Фестиваль завершився гала-концертом, у програмі якого, зокрема, були показані інші фрагменти з балету «Сюїта в білому» (музика Лало), а також одноактний балет «Ромео і Джульєтта» на музику однойменної увертюри П. Чайковського, створений Сержем Лифарем.
На прес-конференції генеральний директор, художній керівник Національної опери України Петро Чуприна зазначив, що, як і завжди, цього разу всі ретельно готувалися до фестивалю. Проте у певний момент підготовки робота опинилася на межі зриву. Велику допомогу організаторам надала начальник Головного управління культури і мистецтв Київської міської держадміністрації Світлана Зоріна.
Присутні на прес-конференції констатували, що останнім часом відзначається піднесення балетного мистецтва в Україні, а наші танцівники завойовують нагороди на міжнародних конкурсах. Прогресу сприяє проведення конкурсів імені Сержа Лифаря та фестивалів «Серж Лифар де ля данс».
Проте і цього разу організація заходу не була позбавлена недоліків. Обіцяний парад лауреатів попередніх конкурсів, як танцюристів, так і хореографів, виявився скромним порівняно з минулими роками. Серед переможців-хореографів глядачі побачили лише два номери у постановці Р. Поклетару і один — «Сиртакі» у постановці Алли Рубіної. Звичним був набір номерів других відділів гала-концертів. Не спостерігалось у продажу програмок гала-концертів, а кількість буклетів фестивалю, що роздавали безкоштовно, була мізерною, тому дісталися вони небагатьом щасливчикам.
Протягом усіх днів фестивалю у Національній опері було чимало вільних місць, що є логічним наслідком відсутності реклами на радіо, телебаченні й у пресі. Навіть афіш у Києві майже не розклеїли. Спочатку у касах не було квитків, а потім вони з’явилися за кілька днів до відкриття фестивалю.

Сергій ПИРОГОВ
також у паперовій версії читайте:

• «БЕЗ ТАЄМНИЦІ НЕМА СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ...»
• ОЛЕКСІЙ БАТАЛОВ: РОКИ І РОЛІ

назад »»»