ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЛЮБОВ ЛЯХОМСЬКА:«ПИСАТИ ПІСНІ ДЛЯ МЕНЕ —ПСИХОТЕРАПІЯ»

Їй 26 років, із яких шість присвятила музиці. За цей час Любов Ляхомська не раз виходила на велику сцену — на численних всеукраїнських конкурсах і фестивалях (таких, як «Пісенний вернісаж», «Надія», «На хвилях Світязя», «Доля», «Мандрівний музика»). А з осені минулого року вона — постійна учасниця концертів міжнародного телефестивалю «Шлягер року», що відбуваються у Національному палаці «Україна».

Однак Люба не з тих, хто, зробивши кілька кроків у мистецтві, має всі наявні ознаки зоряної хвороби. Звісно, поганий той содат, котрий не мріє стати генералом, і Любов Ляхомська, безперечно, хоче, аби її стежка в авторській пісні склалася щасливо. Однак бачить лише такі шляхи до успіху, як наполеглива праця й постійне самовдосконалення. Як усі молоді виконавці, має творчі орієнтири, каже, що хотіла б писати пісні так, як Ігор Ніколаєв та Ігор Крутой, а співати, як Мерайя Керрі й Селін Діон. Хоча при цьому вона усміхається, але віриться в серйозність намірів молодої виконавиці.
І все ж краще один раз почути пісні Любові Ляхомської, аби скласти уявлення про її авторську та виконавську манери, оскільки красномовно розповідати про себе вона не полюбляє. Невдовзі така можливість з’явиться у широкої аудиторії, до якої увійдуть меломани, які придбають перший компакт-диск виконавиці «Небо» та побувають на її першому авторському вечорі в Національному палаці «Україна». Але не кваптесь — до цієї події лишається чималенько часу, адже концерт призначено на 4 листопада. Тож поки познайомимось.
Любов Ляхомська живе на традиційно пісенній Буковині. Закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича за фахом «Французька філологія», а нині, маючи дворічного сина, пише магістерську роботу із журналістики у Київському міжнародному університеті. Не приховує, що бажання мати кілька спеціальностей — данина часові, який не тішить нас стабільністю, однак зізнається, що будь-яку справу обирає за душевними запитами. Приміром, захопившись журналістикою, бачить себе лише в газеті, а не на радіо чи телебаченні, тому що їй легко пишеться, а публічність не надто приваблює. Яке місце в житті багатогранної Любові Ляхомської посідає пісенна творчість?
— Уся ця історія з музикою почалася, коли мені було 15 років. Я закінчила музичну школу і почала писати пісні,— пояснює авторка й виконавиця.— Для того щоб грамотно подати їх публіці, зайнялася професійним вокалом — брала приватні уроки у відомої авторки пісень, теж чернівчанки, Оксани Кирилюк. Під час наших занять прислухалась, як вона це робить. Оксана передала мені секрети справи. Зараз, можливо, наші пісні чимось схожі. Наприклад, виконуючи пісню Оксани Кирилюк «Я тебя не отдам», відчуваю її своєю.
— Ви працюєте в жанрі авторської пісні. Ким себе вважаєте більшою мірою — композитором чи співачкою?
— Професійною співачкою себе не вважаю, мій «козир» у тому, що сама пишу музику і тексти до пісень. Моя мета — стати автором хорошої популярної пісні. Мені легше вдаються твори мелодійно-романтичні, повільні, а швидкі ритми важче. Знаєте, коли маєш лише сім нот, непросто знайти мелодію, яка «лягала б на слух», не видавалася б плагіатом і, врешті, стала б шлягером. А потім — підібрати потрібний текст на цю музику. Якщо вірші погані, шлягер, певна річ, не з’явиться. Мають бути три-чотири слова, котрі одразу запам’ятаються. Власні пісні виконую сама і пропоную іншим виконавцям — вони не відмовляються.
— Як народжуються Ваші творчі діти?
— Я людина настрою, це не дуже добре для роботи. Щоб народилася пісня, потрібні різні емоції — як позитивні, так і негативні. Сідаю за фортепіано — і виливаю все пережите в мелодію. Після цього пишу текст. Мені складно писати музику на готові вірші, це ставить у певні межі — не можу собі дозволити кроку ні вперед, ні назад. Головне — знайти чарівний рядок, котрий люди підхоплять. Інколи дивлюсь ввечері телевізор, якась почута фраза западає мені в душу, і я негайно «під неї» пишу пісню.
Якщо немає поряд фортепіано, записую мелодію на диктофон або мобільний телефон. Часом на новий твір може надихнути людина, яку зустріла на вулиці, особливо якщо вона сміється чи плаче. Коли втілюю свої почуття в пісні, стає легше — це заняття для мене як психотерапія.
Проте був такий час, коли Любов Ляхомська майже вирішила полишити пісенну творчість, бо не бачила перспектив у сучасних умовах. Так би, мабуть, і сталось, якби не знайомство з Анжелою Норбоєвою, головним режисером міжнародного телефестивалю «Шлягер року».
— Анжела переконала мене, що не все так погано,— розповідає Любов.— Вона сказала, що не можна ховати в шухляду те, що я пишу. І запропонувала мені, якщо не хочу співати сама, давати твори іншим виконавцям, адже якісного репертуару нині обмаль.
Ця зустріч має вдале продовження — Анжела Норбоєва стала продюсером Любові Ляхомської й активно допомагає талановитій авторці.
Слухаючи пісні Любові, я дивувалася її вмінню розказати про високі людські почуття надто просто, з якоюсь свіжою, незвичною образністю, уникаючи пісенних штампів. Так зігрівають душу, приміром, оці рядки:
Ангелы не спят — они живут в каждом из нас,
И в нежности любимых глаз они парят.
Пусть они молчат — их нет лишь там, где нет любви,
Но ты лишь только позови — и прилетят.
На авторському вечорі Любові Ляхомської її пісні прозвучать в авторському виконанні, а також із уст метрів естради — Алли Кудлай, Павла Зіброва, Катерини Бужинської, Павла Дворського, Олександра Василенка, Лілії Сандулеси.

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• ДЕКАДА МУЗИЧНИХ ПРЕМ’ЄР
• КОМЕДІЯ ІЛЮЗІЙ НАШИХ

назад »»»