ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
КРАЇНА ЕКОНОМІЧНОГО БУМУ Й КОНТРАСТІВ
Індійська економіка розвивається небаченими темпами і стає важливим гравцем на світовому ринку. Попри те, що йдеться про державу, де 80% громадян живе менше, ніж за два долари в день.

Значення Індії у світовій політиці підкреслив торішній візит до країни президента США Джорджа Буша, а також постійні зустрічі індійського керівництва з лідерами провідних держав світу. Головною подією у відносинах із Сполученими Штатами стало підписання договору в галузі атомної енергетики (США зобов’язались надати Індії мирні ядерні технології). Джордж Буш однозначно висловився за розширення економічної співпраці з Делі. Це не дивно, бо Індія за темпами економічного розвитку є другою у світі, після Китаю, державою. Тим більше, що країна на південь від Гімалаїв становить певну противагу КНР.
Щорічне економічне зростання Індії становить 7–8 відсотків. Прем’єр країни Манмохан Сінгх твердить, що за два-три роки можна досягти навіть 10% річного приросту ВВП. Головною турботою є збільшення продуктивності сільського господарства й осучаснення інфраструктури. Такий величезний цивілізаційний стрибок Індії, попри проблеми перенаселення і бідність, є наслідком лібералізації економіки, проведеної після 1991 року тодішнім міністром фінансів, а нині прем’єром Сінгхом.

По-перше, послуги
Найдинамічніше в Індії розвиваються послуги, вони дають найбільший відсоток ВВП. Таке значне зростання пов’язане з посиленням спеціалізації цієї сфери економіки, а також величезним потенціалом висококваліфікованих працівників з досконалим знанням англійської. Це дуже позитивний фактор, оскільки Індія, на відміну від Китаю, не має потреби інвестувати у навчання англійській мові. Колишня колоніальна залежність від Великої Британії зробила своє, тож навіть найбідніші індуси знають англійську.
Розвиток сфери послуг стимулює також зростання попиту на них і з боку місцевих клієнтів, у яких «потовстішали» гаманці, і з боку зарубіжних фірм. Індійські фахівці в галузі інформатики відомі у всьому світі, і це, власне, схиляє зовнішній капітал вдаватися до їхніх послуг. Широко практикується так званий outsourcing, тобто доручення індійським працівникам певних завдань. Понад чверть мільйона індусів працюють радниками у центрах обслуговування, оформлюють рахунки і надають чимало послуг по телефону. За допомогою комп’ютера і телефонної лінії вони виконують доручення, що надходять з усього світу.
Закордонні клієнти користаються також більш складними послугами, такими, як бухгалтерія, білінг, фінансовий аналіз, архітектурні проекти. В Індії виникли фірми, що спеціалізуються в сфері британських страхових послуг в медицині або займаються сплатою податків американців. Доходить до ситуації, коли робочі місця в країні, звідки походить користувач послуг, опиняються під загрозою з боку конкурентів з Індійського субконтиненту. За ту саму працю індусам платять набагато менше, ніж працівникам на Заході.
Індійські фахівці належать до числа провідних у технологіях майбутнього — починаючи від космічних польотів, генетичних досліджень і завершуючи комп’ютерною медициною. Через це їм доручають програмування, різного роду тестування, а також науково-дослідну роботу.

Гігант інформатики
Інформаційна промисловість — це галузь, завдяки якій Індія прославилась. Нині кожен третій фахівець з інформаційних технологій походить з Індійського субконтиненту, а це становить величезний потенціал для розвитку цієї галузі економіки. В Індії працює сім елітарних навчальних закладів, у яких готують майбутніх інженерів-комп’ютерників. Віднедавна міжнародні експерти вважають Індійський технологічний інститут у Кхарагпурі біля Калькутти одним з найкращих технічних вищих навчальних закладів у світі. Індійський університет посів третє місце після американських, випередивши всі європейські.
Важливими центрами інформаційних технологій є місто Бангалор у південному штаті Карнатака і Хайдарабад у центральному штаті Андра Прадеш. Бангалор ще називають «кремнієвою долиною» Індії, оскільки тут мають свої офіси фірми, що працюють у сфері інформатики. Тут розмістилися й найбільші фірми, які займаються програмуванням, серед них — «Інфосис» і «Віпро», власниками яких є мільярдери Нараяна Мартхі і Азім Премжі. Молоді люди, які пов’язують своє майбутнє з інформатикою, мріють про кар’єру у стилі Премжі. Акції його фірми «Віпро» набули такої ціни, що міжнародні мас-медіа визнали його третім у рейтингу найбагатших людей світу.
Ринок інформаційних технологій у Бангалорі становить 35% усього індійського експорту програмування. Такий успіх став можливим завдяки політиці влади штату Карнатака. Там намагаються підтримувати інформаційну галузь і всіляко сприяти її розвитку.
У Бангалорі працює багато престижних навчальних закладів та дослідницьких центрів. Кажуть, що місто з погляду добробуту ні в чому не схоже на решту країни, хоча й тут не бракує анклавів убогості. Часто можна спостерігати, як поряд з бігбордами, які рекламують стільникові телефони, стоять «курені», споруджені з пластикових пакетів та подібних підручних матеріалів. Тут мало не на проїжджій частині шляху з інтенсивним рухом живуть люди. Для них інформація про те, що Бангалор — одне з найрозвинутіших індійських міст, нічого не означає: вони перебувають в іншому світі.

Країна суперечностей
Парадокс розвитку Індії полягає в тому, що його плодами користується небагато громадян. У країні віками діє кастова система (формально її ліквідовано у 1956 році, але у створенні сімей вона не перестала відігравати суттєву роль), соціальна нерівність глибоко вкорінилася в суспільстві. Окремим індійцям, таким як Премжі, Мартхі чи Мітталу, вдалось добитись казкового багатства. Інші освічені, мають добре оплачувану роботу у фірмах. Але більшість населення перебуває на межі убогості. І нічого дивного в цьому немає, оскільки понад 70% громадян живе в сільській місцевості. Селяни не мають таких можливостей для розвитку, як у місті. Зрештою, масове переселення індусів з злиденних сіл у міста зазвичай не поліпшує їхнього становища. Найчастіше такі особи оселяються в приміських бараках та землянках. У Мумбаї (колишньому Бомбеї) — найбільшому мегаполісі Індії, 54% городян живуть у його найбідніших районах.
Символом нерівномірного розвитку Індії вважають Калькутту, столицю східно-індійського штату Західний Бенгал. Десятиліттями місто мало сумну славу найбільшого осередку злиднів, у якому панує голод і поширюються хвороби. Тепер Калькутта переживає економічне піднесення. У цю метрополію, де на відміну від більшості індійських міст, рикші й далі тягнуть свій транспорт лише завдяки силі м’язів, починають інвестувати закордонні фірми. Про це дбає уряд штату. У калькуттському технологічному парку представлено більшість фірм, відомих у галузі передових технологій. Як ознака добробуту виникають сучасні торгові центри, а в окремих зонах міста будуються нові житлові квартали для багатіїв. Влада Калькутти сподівається, що комп’ютерна галузь забезпечить людей новими робочими місцями. Проте зрозуміло, що це не може вирішити проблем міста. Рикші і надалі бігатимуть калькуттськими вулицями зі своїм нехитрим транспортним засобом.

Подолання нерівності
Економічний бум поглиблює нерівність між окремими штатами й регіонами. У дев’яностих роках темпи економічного розвитку зросли порівняно з вісімдесятими на три відсотки. Центральний уряд та влада штатів намагаються виправити ситуацію. Вони пропонують податкові пільги для інвесторів і дешеву землю. Джерело розвитку вбачають і в туризмі. Цей сектор економіки швидко розвивається і може дати значні прибутки.
У 2005 році індійський парламент ухвалив постанову про зайнятість у сільській місцевості. За масштабами це найбільша програма подібного типу. Проектом передбачається кожному селянському господарству у 200 з 600 округів гарантувати мінімальну зайнятість протягом ста днів щороку.
Щоправда, у більшості випадків плани активізації інвестицій та ринку праці у центрі країни дають незначні результати. Промисловість найкраще розвивається на урбанізованих теренах і навколо портових міст. Там зосереджена найбільш освічена і кваліфікована робоча сила. Для порівняння: серед сільського населення рівень грамотності ледве перевищує 40%, тоді як у містах цей показник становить майже 70%.
Не можна сказати, що влада байдуже ставиться до жагучих проблем, але питання залишається: коли ця країна контрастів дасть більшій частині свого суспільства можливість розвиватися? Нема сумніву, що для цього індусам більш потрібне не соціальне забезпечення, а економічна свобода.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• БРАЗИЛІЯ — ВЕНЕСУЕЛА: ЗМАГАННЯ ЗА ЛІДЕРСТВО

назад »»»