ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ПАРЛАМЕНТ — ЯК ХОЛОДИЛЬНИК. ПОТРЕБУЄ РОЗМОРОЗКИ?
Вітчизняна політична криза потроху доходить до тієї стадії, коли її можна охарактеризувати хіба що словами великого комбінатора Остапа Бендера, сказаними ним після безрезультатного обшуку чергового стільця: «Шанси усе збільшуються, а грошей — ні копійки». Нині нам на допомогу має намір прийти Європарламент. На своєму пленарному засіданні він планує розглянути політичну ситуацію в Україні.

В одному з минулих чисел ми детально проаналізували останню резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи щодо нашої країни. Її врівноважений тон (на якийсь час) відповідно налаштував і головних переговірників, котрі нині продовжують шукати виходи з глухого політичного кута.
Як буде нині — побачимо, чекати лишилося недовго. Зазначимо лишень, що Європейська асоціація українців, котра виступила ініціатором нинішнього розгляду в Європарламенті, цими днями закликала ухвалити за підсумками обговорення заяву, де б долати кризу в Україні пропонувалося демократичними методами, зокрема, через процедуру дострокових виборів.
На цьому тлі цікаво спостерігати, як у «миротворчу» місію поступово намагаються втягнутися усе нові й нові політики. Спочатку мер столиці Леонід Черновецький ні сіло, ні впало заявив про свій намір стати посередником на переговорах Президента із Прем’єром. Щоправда, ту його заяву ніхто не сприйняв серйозно, тож київський градоначальник, хоч і не забрав свої слова назад, розвивати цю ідею також не ризикнув.
Нині свій план урегулювання ситуації запропонував керівник парламенту Олександр Мороз. Власне, це може здивувати ще більше, ніж «місіонерство» Черновецького, адже Мороз досі був людиною, котра впевнено і послідовно виконувала у коаліції роль представника «партії війни». Тим більш цікаво, що миротворчі нотки зазвучали із вуст лідера соціалістів одразу після того, як деякі чільники президентського Секретаріату запропонували залагоджувати конфлікт без його участі.
Отже, Олександр Олександрович (на відміну від «двох Вікторів», котрі власні плани довго тримали в секреті, а деякі не оприлюднюють й досі) утаємничуватися не став. Його план дій — це своєрідне зібрання депутатських думок, висловлених на кількох погоджувальних радах після виходу указу Віктора Ющенка про розпуск парламенту. Більше того, частину з того, що нині пропонує Мороз, Президент висловив на своїй прес-конференції ще минулої п’ятниці. На тій самій, де він уперше офіційно повідомив про можливість призупинення дії указу.
Ніби пропонуючи своєрідний обмін, Голова Верховної Ради виступає за одночасне ухвалення рішень про скасування або призупинення «на місяць чи до рішення Конституційного Суду» указу глави держави та відповідних постанов парламенту й уряду. Тобто Мороз погоджується відмовитися від «протягнутого» ним же документа, де президентський указ Верховна Рада визнає неконституційним. До речі, перебираючи тим самим функцію КС.
У цій пропозиції нібито немає нічого екстраординарного, але одна обставина змушує засумніватись у щирості спікера. Того-таки дня, коли з-під пера Олександра Мороза вийшов згаданий «пакет компромісів», у Конституційному Суді дивно поводився парламентський представник Анатолій Селіванов. Він відмовився відповідати на запитання конституційних служителів Феміди, зокрема й на таке: яке право мав парламент фактично виступати тлумачем Конституції, ухвалюючи постанову про неконституційність президентського указу?
Та й це ще не все. За словами одного з суддів — Володимира Кампо — ігнорувати «незручні» суддівські запитання Селіванову порадив депутат від СПУ Ярослав Мендусь. До речі, саме така, м’яко кажучи, нестандартна поведінка Анатолія Селіванова стала приводом до ідеї про призупинення провадження у справі про конституційність указу Віктора Ющенка. З нею, нагадаємо, позавчора виступив згадуваний суддя Володимир Кампо. Хоча вона поки його колегами не розглядалася, голова КС Іван Домбровський пообіцяв повернутися до цього питання, коли судді працюватимуть у закритому режимі.
Однак повернімося до спікера українського парламенту. Чого він хоче насправді, виступаючи зі своїми миротворчими ідеями? Не можна було не помітити, що минулого тижня, до свого не надто вдалого візиту до Страсбурга, Олександр Мороз почувався впевнено. Його дратівливість, котра спостерігалася в перші дні після підписання указу про розпуск ВР, тимчасово зникла, але черговий опозиційний «хід конем» — відмова від мандатів — повернули спікера до непевних днів. Настільки непевних, що він навіть взяв участь в урядовому засіданні, на якому було ухвалено постанову про поновлення пільг екс-президенту Леонідові Кучмі. Тому самому, якому Мороз безжально опонував фактично упродовж усього правління.
Тепер Голова Верховної Ради намагається «нацькувати» на депутатів, котрі склали свої мандати, Генпрокуратуру. Принаймні, за його словами, регламентний комітет парламенту звернувся до цього органу, щоб той перевірив законність партійних з’їздів, де ухвалювалися рішення про припинення депутатських повноважень.
За великого бажання, причепитися до цих форумів можна. Особливо до того, що його провела «Наша Україна». Адже пропрезидентському блокові довелося не лише «обнуляти» власний список і збирати депутатські заяви про добровільний вихід із фракції (що має стати підставою для позбавлення мандатів). «Нашоукраїнці» ще й виключили зі свого складу одного з колишніх суб’єктів блоку — Партію промисловців і підприємців, очолювану нинішнім міністром економіки Анатолієм Кінахом. У ПППУ мають намір оскаржувати це рішення в суді, а це — додатковий головний біль для опозиціонерів.
Тут доречно зробити невеликий екскурс в історію. Прецедентів, коли депутати добровільно відмовлялися від власних мандатів, в українській історії майже не було. Одним із «відказників» став комуніст Андрій Звонарж, котрий у 2000 році в розпал так званої «оксамитової революції» у ВР (коли частина депутатів втекла ухвалювати рішення до Українського дому) просив колег відпустити його з миром. Одначе новоспечена більшість Звонаржу відмовила, після чого депутат спокійно перейшов на бік «більшовиків» із опозиційної на той час КПУ.
Другим на початку 2005-го волів стати Володимир Зубанов. Дехто подейкував, що його справжні плани зводилися до того, щоб звільнити округ на Донеччині для Віктора Януковича, котрий одразу після інавгурації свого головного опонента почувався не найкращим чином. Утім, Зубанов такі припущення відкинув, та й депутатства його не позбавили. Власне, мандат він зберіг і донині, поновивши його на торішніх виборах за списком Партії регіонів.
Проте нині правила гри дещо інші й 226 депутатських голосів за позбавлення мандата нібито й не треба. Принаймні, опозиціонери розуміють відповідну (не менш юридично «розмиту», ніж більшість інших, що зазнали коригування) статтю Конституції саме так. Важко сказати, як її розуміє Олександр Мороз, але добровільна відмова від понад 150 мандатів йому явно не до душі. От, мабуть, і вирішив пан Голова ВР виконати власну обіцянку, що давав перед депутатами ПАРЄ,— «захистити Президента». Треба так розуміти, «захищати» він його збирається від представників опозиції, котрі, ніде правди діти, захоплюючись, подекуди починають радити Вікторові Ющенку далеко не безневинні речі. Скажімо, щодо відставки Кабінету Міністрів чи відкликання членів Центрвиборчкому, на що у Президента об’єктивно немає повноважень.
Серед «набору» миротворчих пропозицій Олександра Мороза є ідея підготувати зміни до Основного закону. Важко сказати, що тепер вкладає спікер у це поняття. Бо допоки він скрізь і всюди пишався ухваленими змінами, називаючи проведену 8 грудня 2004 року політреформу кроком до посилення парламентаризму. Проте стався парадокс, якого не може не помічати навіть Олександр Мороз. «Підсилений» парламентаризм шаленими темпами тягне у небуття не лише парламент і його керівництво, а, схоже, і саму Конституцію. Принаймні, у її нинішньому неідеальному «вбранні».

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ШАПОВАЛ: «НЕ ПРОВОКУЙТЕ!»
• «НАША УКРАЇНА» СКЛИКАЄ ФОРУМ
• НЕБОЖЕНКО: «ПОЛІТИЧНА ІНТРИГА ВИЧЕРПАЛА СЕБЕ»
• ЧЕЧЕТОВ ЗНАЄ, КОЛИ БУДЕ РОЗВ'ЯЗКА

назад »»»