ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
А ПРО «ЗАПАСНИКІВ» ЗАБУВАЮТЬ

Майор Анатолій Мельник віддав армійській службі 26 років життя. Проходив її у найвіддаленіших куточках колишнього Союзу, сумлінно виконуючи покладені на нього обов’язки. Свідчення цього — 32 подяки командування, занесені до особової справи, і 14 почесних грамот, котрі він досі береже як згадки про службу. А ось власної квартири ніколи не мав: до 1992 року, коли перевівся з Далекого Сходу до Збройних сил України, жив у службових оселях. Винаймав житло, коли служив на рідній землі.

Нині Анатолій Миколайович — в квартирній черзі за місцем проживання в одному з районних центрів Поділля. Новосілля і вночі сниться, але в містечку відсутнє будь-яке будівництво. Тож доводиться сподіватись хіба що на Всевишнього.
— Я, мабуть, не дочекаюсь квартири,— каже пан Анатолій.— Так хочеться хоч на схилі літ відчути себе її господарем...
На квартирному обліку при місцевих органах влади перебуває 16 473 звільнених військовослужбовців. Чимало з них очікують на власні помешкання понад десять років, а світла наприкінці тунелю не видно й досі. Більше того, серед запасників є 4 314 ветеранів військової служби, яким виповнилося 60 і більше років, а також 150 сімей померлих колишніх військовослужбовців, котрі, згідно з чинним законодавством, мають право на позачергове забезпечення житлом протягом одного року. А понад 90 відсотків черговиків, за плечима яких 28-33 роки служби, очікують житла.
Не скажу, що держава зовсім про них забула: ще в січні 1999 року Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Програму забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. З її ухваленням у людей зажевріла надія: може, хоч тепер проблему вирішуватимуть активніше. Адже в документі виписано зобов’язання уряду, визначено джерела фінансування, але далі паперу справа не пішла. Скажімо, торік колишні військовослужбовці мали отримати 3 095 квартир. Насправді ордери вручили лише 69 із них. Такої «рекордної» кількості помешкань сивочолі ветерани військової служби за словами директора державного Департаменту адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об’єктів Ігоря Холоші, не отримували за всі роки незалежності. Це й не дивно, бо з державного бюджету на реалізацію згаданої програми не виділили жодної копійки. Якщо житлова проблема вирішуватиметься такими темпами й надалі, то черга «розсмокчеться» за 110 років!..
Чому так погано дбають в Україні про колишніх танкістів і артилеристів? Що заважає державним мужам виконувати свої обіцянки перед людьми, котрі віддали найкращі роки життя служінню суспільству, але так і не заробили на власне житло?
Головна причина, звісно, криється в недостатньому фінансуванні, відсутності цільового виділення видатків із державного бюджету України для виконання Програми. Постійно скасовуються деякі постанови уряду, що теж регламентували процес забезпечення ветеранів житлом.
На календарі — 2007 рік, але впевненості, що новоселів побільшає, немає. Нагадаю, що згідно з Програмою забезпечення житлом колишніх військовослужбовців, у поточному році передбачено будівництво й придбання 2 220 квартир. Для фінансового забезпечення реалізації цих планів потрібно понад 150 мільйонів гривень, але цю суму, включену до бюджетного запиту Міністерства оборони, було викреслено з проекту Державного бюджету України на 2007 рік. Ким? Міністерством фінансів, на все не вистачає грошей... Як наслідок, люди на схилі літ змушені тулитись по чужих кутках, а то й на горищах багатоповерхівок. І це — не перебільшення. Мені особисто відомі такі випадки. Так, капітан першого рангу у відставці Григорій Марчук разом із хворою дружиною змушений був оселитись на горищі одного з будинків у Черкасах.
— Немає коштів,— відповідали йому чиновники міста, до яких він звертався по допомогу в отриманні житла.
Лукавили. Як з’ясувалось під час перевірки цільового використання коштів, призначених для вирішення житлової проблеми колишніх військовослужбовців, проведеної Головним контрольно-ревізійним управлінням України, чималі суми витрачали для задоволення потреб чиновництва. Зокрема, придбано автомобіль «Ауді» для службового користування.
Де ж вихід із ситуації? Що треба робити найперше? Насамперед, як вважають фахівці, програму забезпечення колишніх військовослужбовців потрібно внести до переліку бюджетних програм Міністерства оборони окремим рядком і обов’язково визначити видатки на її фінансування. Мають бути збільшені й субвенції з державного бюджету місцевим органам влади, що зобов’язані вирішувати конкретні проблеми.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• СЬОГОДНІ — ОФІЦЕР, ЗАВТРА — МЕНЕДЖЕР
• ІЗ «КОБЗАРЕМ» — У МОРЕ
• ВСІМ СМЕРТЯМ НАЗЛО — ВИЖИВ

назад »»»