ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ДІАГНОЗ: АНОМІЯ
Інститут соціології НАН України постійно відстежує розвиток соціальних процесів у суспільстві та соціальне самопочуття, самовизначення особистості українця. Якою наші громадяни уявляють перспективу розвитку країни та державності? Третина респондентів (34,6%) поділяє думку, що країна має бути схожою на розвинені країни Заходу, ще майже третина воліла би бачити Україну в складі відновленого союзу колишніх радянських республік, решта або вважає, що держава має обрати самобутній шлях розвитку (24,8%), або ще не визначилися (10,5%). Потужного прогресу очікують близько чверті опитаних (22,7%). Відверто песимістично оцінюють перспективи України в найближчому десятилітті 14% опитаних. Не очікують змін, вважаючи, що наша держава залишатиметься країною, що розвивається, 30,9% опитаних. А 32,5% не змогли визначитися з власною оцінкою майбутніх перспектив України.

Час політиканів, злодіїв...
Переважну більшість населення не влаштовує власне життя. Цілком задоволені лише 2% респондентів, зовсім погано йдуть справи у 12%, більш-менш задоволені 27%. Надія на краще майбутнє, породжене Помаранчевою революцією, нині розчинилася наразі в проблемному сьогоденні.
Соціологи поставили запитання: «Як би ви схарактеризували наш час?» Загал певен, що це доба політиканів (41,9%), злодіїв (37%), пристосуванців (29,6%), жебраків (25,6%), авантюристів (24,6%), бюрократів (24,3%). Значущість трударів у суспільстві оцінили лише 12,7% опитаних, моральних авторитетів — 6%, професіоналів — 5,5%, талантів — 5,4%.
Те, що людей може об’єднати саме віра в майбутнє, засвідчують 43% опитаних. Хоча життєва ситуація пересічних українців далека від європейських стандартів, сприйняття її як такої, що потроху поліпшується, з часом посилюється. Так, сподіваються на ліпше життя 44,6% громадян, страх перед майбутнім тяжіє над 24,8% респондентів, відчувають тривогу і можливість небажаних змін — 22,8%, у безвиході і неспроможні самотужки покращити власне життя 19,9%, невдоволені буттям і вважають його ненормальним 20,7%, роздратовані тим, що життя не влаштовує їх 19,4% респондентів. Почуваються впевненими в собі і переконані, що їхня доля залежить переважно від них самих, 13,5% опитаних, живуть нормально 7,4%, «абияк» — 9,2 відсотка.
Зменшилася питома вага людей, які відчувають надію, оптимізм, інтерес, упевненість, задоволеність. Водночас значно побільшало тих, у кого переважними почуттями стали тривожність, розгубленість, безвихідь, страх, песимізм. Якщо на початку 2005 року (під час «помаранчевих» подій) у масових настроях переважав оптимізм, то вже у 2006 році домінантним тлом суспільних настроїв стала тривога.

Ковалі власного щастя
Водночас дещо зріс протестний потенціал українців. У 2006 році в разі порушення прав та інтересів громадян готові були взяти участь у законних мітингах та демонстраціях 27,9% опитаних. У те, що вдасться покласти край корупції та тіньовій економіці вірять 14,4%, не вірять 54,9%.
Характерно, що людей, які покладають відповідальність за своє життя на самих себе, всього 19,7%, натомість частка тих, хто сподівається на державу та її патерналізм, зросла до 48,4%. Соціологи вважають, що постреволюційні реалії посилили песимістичні настрої в суспільстві, реанімували деякі очікування людей, притаманні їм у часи «застою», як, наприклад, потяг до «твердої руки», туга за сильним лідером, який міг би привести до щасливого життя. При цьому респондентам не вистачає інформації про зміни, що відбуваються в суспільстві,— не визнали 15,2% громадян. Та все ж значна частина населення навчилася давати собі раду самостійно — 55,3% респондентів погодились з тим, що більшості людей, життя яких не склалося, насамперед не вистачає наполегливості, сили духу та волі. Тільки 9,3% українців переконані, що від них самих залежить, як складається їхнє життя. Після недавнього сплеску відкритості суспільство знову замкнулося у формальних межах — нестачу доброзичливості та співчутливого ставлення з боку оточення відзначили 31,8% опитаних.

Довіра нульова
Україні, вочевидь, ще далеко до громадянського суспільства. Наприклад, одним з чинників його є звернення громадян до державних та правозахисних установ. Так, упродовж останнього року до міліції не зверталося 92,2% громадян, зверталися, але безрезультатно 5,4%, зверталися й отримали допомогу 2,4%. До суду не апелювали 94%, до прокуратури — 97%, адвоката — 93,9%, до місцевої держадміністрації — 83,7%. Звісно, це не означає, що в українців немає проблем. Просто рівень довіри до державних інституцій є вкрай низьким. Відповідаючи на запитання: «Як ви вважаєте, чи є у вас можливість контролювати діяльність центральної виконавчої влади (Президента, уряду)?» — 70,5% опитаних зазначили, що не мають найменшої можливості контролювати найвищі владні органи.
У новітній українській історії засобам масової інформації довіряли більше, ніж владним структурам. Схоже, що вони сприймаються відносно автономною системою, незалежною цілком від домінантної політичної еліти. Тепер ЗМІ довіряють 31,4% респондентів. За темпами інформатизації, обсягами залучення людей до сучасних засобів споживання інформації Україна пасе задніх в Європі. Скажімо, у нас Інтернетом користується 9,3% опитаних, тоді як у європейських країнах аудиторія всесвітньої мережі в середньому наближається до 50%.

Вік і шанс
Очевидно, ми спостерігаємо в Україні стан світоглядної «безнормності» (аномію). Із твердженням: «Тепер усе так хитко, і, здається, може відбутись будь-що»,— погоджуються 76,1% респондентів, а з думкою: «Усе так швидко змінюється, що не розумієш, яких законів дотримуватися» — 73,9%.
Утім, не все так безнадійно і певну пристосованість до нових суспільних «правил гри» українська масова свідомість демонструє. На запитання «Чи вистачає вам уміння жити в нових суспільних умовах?» 27,7% респондентів відповідає ствердно (у 1996-му таких було 12,2 відсотка). Лише 3,1% респондентів задоволені дієвістю демократії в країні. Як і належить, більший оптимізм щодо власного майбутнього притаманний молоді: 48,8% людей віком 18–24 роки вважають, що у них є шанси добитися успіху в житті. Але вже серед 25–35-річних цей показник є нижчим — 32,3%. І далі, з віком, ця тенденція посилюється. Безперспективним видається власне майбутнє 43,4% громадян віком 36–45 років, 55,1% респондетів віком 46–55 років.
Обмежимося коротким резюме: становлення громадянського суспільства, справжньої демократії, — складний шлях.

Ірина КИРИЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• КАРПАТИ — ЗА «ХАБАР»?
• З ДИПЛОМОМ — НА БІРЖУ ПРАЦІ

назад »»»