ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
СВАРКА В РОДИНІ — ГОРЕ ДИТИНІ
У світовій історії проблема насильства в сім’ї не має ні початку, ні кінця. Обговорювати її ніколи не набридне. Дуже рідко в цій дискусії можна почути ділову конкретну пропозицію, яка відповідатиме двом умовам: щоб її можна було реально втілити у життя і щоб пропозиція допомогла зменшити гостроту проблеми. Про невизначену долю однієї поправки до закону наша мова.

Не стримав емоцій — потрапив за ґрати
Про масштаби насильства в родині у іншій країні треба судити на підставі не емоційних інтерв’ю з ображеними та скривдженими, а на підставі кількості зареєстрованих заяв і повідомлень про такі факти. Цікава річ, в усіх розвинутих країнах спостерігається суперечлива тенденція: чим ефективніше державні органи протидіють насильству, тим більше реєструється таких заяв і повідомлень. Парадокс? Зовсім ні — все дуже логічно. Пояснимо на прикладі.
За часів «Руської правди» держава зазвичай не втручалася в сімейні чвари. Якщо, скажімо, чоловік убивав свою дружину, йому, окрім помсти братів чи батька загиблої, боятися було нічого. Хіба що піп у церкві накладе покуту. А от князівські адміністрації заяв не приймали, суди справи не розглядали, а штатні літописці відповідно подібних фактів не фіксували. Та якщо в історичних документах і немає згадок про насильство в сім’ї, це зовсім не означає, що в Київській Русі панувала цілковита ідилія і не було цього ганебного явища.
У сучасних умовах держава зобов’язана відреагувати на скаргу дружини про будь-яке насильство щодо неї з боку чоловіка. Навіть тоді, коли це насильство полягає в тому, що він не розмовляє з нею або не віддає їй своєї зарплатні. Так, так! Згідно з законом про запобігання насильству в сім’ї цим поняттям позначають умисні дії не лише фізичного та сексуального, а й психологічного та економічного спрямування, якщо вони спричиняють емоційну невпевненість або завдають шкоди психічному здоров’ю.
Щоправда, наші жінки поки що закони читають мало, а розуміються на них ще менше. І все ж незаперечний факт: чим частіше міліція реагуватиме на виклики і проводитиме роз’яснювальну роботу, тим більше буде заяв від прекрасної статі. Емансиповані американки, зокрема, давно уже подолали цей психологічний бар’єр і вважають навіть хтивий погляд з боку начальника підставою заявляти до суду про сексуальні домагання. (На це їх штовхають їхні ж адвокати, котрі мають з таких позовів величезні гонорари незалежно від того, була справа виграна чи програна.)
Утім, Україні, на відміну від США, поки що не до того. Торік у нас на сімейно-побутовому ґрунті було скоєно 1320 вбивств та завдано важких тілесних ушкоджень, що спричинили загибель потерпілих. Це становить 16 відсотків загальної кількості подібних злочинів з минулим періодом. Цифра, порівняно, не й страхітлива: у 2002 році, зокрема, зареєстровано 2561 так зване «побутове вбивство», у 2003 — 2431, у 2004 — 1661, у 2005 — 1488. Тобто можна сказати, що протягом цього століття кількість летальних випадків стабільно зменшується.
Отже, тенденція позитивна. Але йдеться не про закоренілих злочинців, за якими в’язниця плаче, не про п’яниць. Злочини скоїли нормальні, психічно здорові співвітчизники, котрі не змогли стриматись. І це якраз той випадок, коли держава може і повинна заздалегідь втрутитися в ситуацію, щоби зберегти тисячі людських життів і скалічених доль.

Беззуба стаття адміністративного кодексу
У Києві, населення якого перевищує 2,6 мільйона, щодоби спецлінія «02» реєструє близько ста викликів, котрі характеризуються, як «сімейна сварка». У провінції таких звернень значно менше, але це не означає, що там сваряться рідше. Просто на периферії міліція не так оснащена технічно, щоб оперативно реагувати на кожен виклик, а тому люди й менше телефонують.
Характер конфліктів найрізноманітніший: буває, що діти просять захистити їх від п’яних батьків, або ж батьки шукають управи на розбещених дітей. Зрідка трапляються історії, коли жінки тероризують своїх чоловіків. Пам’ятаю, як бабуся викликала міліцію, бо не могла втихомирити п’ятирічного онука. Проте «класичним» є, звісно, той випадок, коли дружина просить міліцію вплинути на чоловіка, котрий у нетверезому стані влаштував сімейний скандал і побив її.
За викликом прибув наряд у складі двох дужих міліціонерів, озброєних пістолетами та гумовими кийками, екіпіровані бронежилетами й касками (на той випадок, якщо бешкетник стане кидатися на них з ножем чи сокирою). Одне слово, правопорушника знешкоджено без зайвого клопоту. Що робити з ним далі?
Варіант перший: прийняти від скривдженої заяву про те, що «коханий» завдав їй легких тілесних ушкоджень — стаття 125 Кримінального кодексу України. За цей злочин позбавлення волі не передбачене, тож брати зловмисника під варту не можна. Можна хіба що взяти від нього письмове пояснення. (Зауважимо одразу, що ця стаття правоохоронними органами практично не застосовується, оскільки користі від неї ніякої).
Варіант другий: скласти на нього адміністративний протокол за вчинення насильства в сім’ї — стаття 173-2 Кодексу України про адмінправопорушення (КУАП). На перший раз правопорушник заплатить 51 гривню штрафу. Тобто, як і в першому варіанті, брати його під варту не можна — можна лише доправити в адмінприміщення на термін до трьох годин, необхідних для складання протоколу. І лише в тому випадку, коли він протягом року після накладення штрафу знову влаштує бешкет, тоді вже можна буде йому дати за рішенням суду 15 діб адмінарешту.
Тож якщо чоловік раніше жодного разу у сімейному насильстві помічений не був, але під час скандалу взяв та й побив дружину, то управи на нього фактично немає. Окрім, звісно, тих трьох годин, протягом яких будуть складати протокол.
Практика, проте, засвідчує, що скандаліст, затриманий міліцією, поводиться буйно лише протягом декількох годин. Потім він заспокоюється, похмурі стіни камери попереднього ув’язнення спонукають його до глибоких роздумів, а вже під ранок він глибоко розкаюється в скоєному і сам собі клянеться, що такого ніколи більше не буде.
Таким чином, чоловіка, затриманого за сімейний скандал, треба потримати в камері хоча б до ранку. За три години в ньому, може, й не статися психологічного перелому, тому він повернеться додому ще більш розлюченим і якщо одразу не відлупцює дружину знову, то потім не раз пригадає їй цей виклик.
Ідемо далі. Вранці наступного дня правопорушник зобов’язаний з’явитися до місцевого суду, котрий випише йому штраф. А він візьме та й не з’явиться. І міліція змушена буде приїздити до нього знову, щоб доправити примусово або ще й чатувати, якщо той десь завіється. Та припустімо, що чоловік чесно з’явився і чесно сплатив штраф на користь держави. Хто від цього постраждає насамперед? Правильно — дружина й діти, оскільки 51 гривня — це хоч і невеликі гроші, але в сімейному бюджеті вони ніколи не зайві.
Отже, замість того, щоб робити корисну справу — належно карати сімейного дебошира, недосконалий закон насправді спричиняє ще більші страждання його жертвам.

Лишилося натиснути на кнопку «за»
Ситуація, що склалась із згаданим законом (ухваленим у 2001 році) — це класичний приклад того, як не треба писати закони. У ньому багато нових та незрозумілих широкому загалові термінів: захисний припис, віктимна поведінка, кризові центри, психологічна кореляція, медико-соціальна реабілітація — відчувається, що автори списали текст з аналогічних законів країн Західної Європи, де такі поняття давно стали звичними й зрозумілими. Але ж не в нас.
Між тим від законодавців потрібні були дві речі: перша — вписати до адмінкодексу дієву статтю про відповідальність за насильство в сім’ї, друга — в окремому законі дати чітке роз’яснення, що ж воно собою являє. З другим завданням народні депутати сяк-так впоралися, і що таке насильство в сім’ї, у тексті розібрати можна. А от з першим і головним завданням у них вийшла затримка аж на два роки: стаття 173-2 КУАП, про недосконалість якої ми щойно вели мову, була схвалена лише у 2003 році.
Уявляєте собі ситуацію: у законі докладно визначено термін насильство в сім’ї, а також інших численних і непотрібних термінів, а от покарання за порушення цього закону немає ніякого. Поки документа не було, сімейний хуліган міг знущатися з дружини і нічого не боятися. Закон ухвалили, а він й далі може збиткуватися і нічого не боятися.
На щастя, народ у цьому випадку виявився розумнішим за своїх обранців. Зокрема, дільничні інспектори та інші працівники міліції задовго до того, як був ухвалений закон, виробили досить дієві механізми впливу на правопорушників цієї категорії.
Чоловік, котрий жорстоко поводиться зі своєю дружиною, дуже часто буває агресивно налаштованим і до викликаних міліціонерів. Тоді до нього можна застосувати статтю 185 КУАП — злісна непокора законній вимозі працівника. І нехай законні 15 діб адмінарешту остудять гарячу голову скандаліста.
У таких питаннях правоохоронці практикують творчий підхід. Якщо сімейний бунтівник після появи міліціонерів одразу ж, так би мовити, «вклав меч у піхви», визнав свої помилки та вибачився перед дружиною, на нього зовсім необов’язково складати протокол. Досить обмежитися заходами психологічного впливу, поговорити з ним відверто. Дати зрозуміти, що беззахисна жінка не буде залишена напризволяще. Більшість чоловіків після цього в майбутньому утримуються від бійок.
Але трапляються й «добродії» з підлою душею. Поки міліція в помешканні, вони не наважуються образити дружину ні словом, ні ділом. Але варто правоохоронцям вийти з хати, як знову починають знущатися над ріднею. Проте міліціонери знаходили управу й на таких. До них застосовують статтю 173 КУАП — дрібне хуліганство. За нею правопорушникові теж за рішенням суду можуть дати до 15 діб.
Ця стаття закону, щоправда, поширюється лише на ті правопорушення, які скоєно у громадських місцях, до яких квартира аж ніяк не належить. Але інспектори міліції знаходять вихід: пишуть у протоколах, що правопорушник нецензурно лаявся та чіплявся до громадян буцімто не у своїй квартирі, а, скажімо, у дворі будинку чи хоча б на сходах. Судді, зазвичай, розуміють, що міліціонери припускаються невеличкої фальсифікації, але змушені приймати правила гри.
І от ми підходимо до найголовнішого. 14 листопада 2006 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект про вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї. Готували його народні депутати, котрим працівники департаменту громадської безпеки МВС подали свої пропозиції. Так от, якщо відкинути зайве, найбільше, що в документі є корисного, то це поправки до згадуваної нами статті 173-2 КУАП. Законотворці пропонують до будь-якого сімейного бешкетника — й до того, хто попався вперше, й до того, хто вже влаштовував скандали протягом року, застосовувати, зокрема, стягнення у вигляді адміністративного арешту на термін до трьох діб.
Певен, усі дільничні інспектори радісно вітатимуть цей закон, його ухвалять. Адже відтепер не доведеться фальсифікувати, зате з’явиться можливість на законних підставах покарати правопорушника. Усі разом узяті помпезні міжнародні конференції з гендерного насильства та всі дослідження науковців переважить один маленький рядок у статті адміністративного кодексу. А щоб втілити цю пропозицію в життя, потрібно зовсім небагато: щоб 226 народних депутатів натиснули кнопку «за». Усе решта за них виконали фахівці. Та, напевне, через нинішні політичні баталії, цього від них доведеться чекати ще дуже довго.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ВАНДАЛИ ГЕТЬ РОЗПЕРЕЗАЛИСЯ

назад »»»