ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ВИБІР МІЖ НАФТОДОЛАРАМИ І ДЕМОКРАТІЄЮ
Добігає кінця другий президентський термін Володимира Путіна. Завдяки високим цінам на нафту й газ, Росія не лише повернула борги радянських часів, а й накопичила третій у світі (після китайського та японського) золотовалютний запас. Спираючись на дедалі більші економічні можливості, політична еліта намагається перетворити свою країну на справжню енергетичну імперію. Оскільки енергетичне питання в умовах глобалізації є фактично питанням влади за нового світового устрою, зрозумілим є інтерес світу до внутрішньополітичного життя у РФ.

У грудні цього року мають відбутися вибори до Державної думи. Передвиборна кампанія вже фактично стартувала. Опозиція, як відомо, провела квітневі «марші незгодних» з політикою президента. Акції наразилися на жорстку протидію з боку правоохоронців. Ніби передчуваючи це, «лондонський вигнанець» Борис Березовський напередодні акції фактично закликав до революційного повалення авторитарного режиму. Це не лише створило привід для російської сторони звернутися до британців з вимогою видати опального олігарха, а й фактично спровокувало розгін мітингу.
Партія влади «Єдина Росія» лишається фаворитом перегонів. Накопивши великий фінансовий та політичний ресурс, «єдинороси» навіть готові запропонувати іншим партіям, які пройшли державну реєстрацію, дозволити брати участь у виборах до всіх органів влади, не збираючи підписів. Володимир Путін теж нещодавно визнав, що процедура збирання підписів за партії з метою легітимізації їхньої участі у виборах перетворилася на різновид тіньового бізнесу.
Тим часом Захід готовий послідовно протистояти спробам Росії посилити вплив на пострадянському просторі та зміцнити становище в енергетиці об'єднаної Європи. Найжорсткішою є позиція країн «нової Європи», новобранців НАТО та ЄС. Недавно стало відомо, що Угорщина, так само, як і Естонія, наполягає на перенесенні пам'ятників радянським воїнам з центру столиці.
Додатковим подразником для Росії є майже вирішене питання розміщення американських протиракетних систем на території Польщі та Чехії. Один з технічних виконавців цієї програми, американський концерн «Боїнг» хоче закупити ракети українського виробництва, аналогічні тим, які є на озброєнні Росії, аби перетворити їх на мішені в процесі випробування ПРО, що фактично заперечує аргументи, система протиракетної оборони не спрямована проти стратегічних ядерних сил Росії.
Крім того, Конгрес США послідовно відмовляється скасувати поправку Джексона-Веніка, яка є дискримінаційною для російської торгівлі. Приводом названо «повільне просування» Москви до вступу у Світову організацію торгівлі. У Росії не задоволені посиленням євроатлантичних позицій у чорноморському регіоні. Зокрема, заохочення інвестицій у нову регіональну енергетичну інфраструктуру, таку, наприклад, як проект газопроводу «Набукко», підриває російську газову монополію.
Цікаві події навколо цієї проблеми розгорнулися нещодавно. Спочатку президент Туркменістану Курбанкули Бердимухаммедов відвідав Саудівську Аравію, продемонструвавши готовність шукати фінансові та політичні альтернативи російському впливу у Центральній Азії. Росія зробила стратегічний хід у відповідь. Візит до Пакистану здійснив прем'єр-міністр РФ Михайло Фрадков. Зокрема, досягнуто домовленості про участь «Газпрому» у будівництві газогону з Ірану в Індію, який планується прокласти територією Пакистану. Якщо цей проект буде реалізований, російський «Газпром» вийде на новий важливий ринок.
Отже, високий рівень ставок на наступних російських парламентських, а потім і президентських виборах зумовлює стратегію інформаційної кампанії російської влади, яка шукає і, здається, знаходить достатню підтримку громадян. Не в останню чергу все пояснюється історичною пам'яттю про загальнонаціональний хаос доби ліберальних ринкових реформ. Унаслідок цього починає домінувати тенденція до обрання не західної моделі демократії й свободи, а «керованої демократії» російського зразка. Успіх залежатиме від спроможності влади розв'язувати стратегічні проблеми, що потребує максимальної концентрації ресурсів. Тому путінська Росія не зацікавлена в новій «холодній війні» із Заходом, оскільки не має шансів її виграти. Тому Москва не має наміру очолювати антизахідний союз, подібний до того, який сформували лідери Ірану, Венесуели та Куби. На відміну від цих країн, російська бізнесова еліта потребує легітимізації в очах Заходу. Однак і капітуляції, на зразок тієї, що сталася за радянського президента Михайла Горбачова, не буде. Росія й далі послідовно, зокрема шляхом модернізації ядерного потенціалу, зміцнюватиме свій суверенітет та контроль над природними ресурсами. І в міру потреби конфліктуватиме із Заходом в разі його подальшої експансії до так званого «близького зарубіжжя».
Геополітичні мрії частини західних романтиків щодо демонтажу територіальної єдності Російської Федерації й утворення декількох «нормальних» національних держав можуть насправді породити глобальний хаос. Тож модель «керованої демократії» поки що не має реальної альтернативи, яка б гарантувала внутрішню стабільність Росії, що, здається, не суперечить інтересам усього світу.

Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:

• «АЛЬ-КАЇДА» СТУКАЄ У ВОРОТА ЄВРОПИ
• ЧИ НЕ ОБРАЗИТЬСЯ «АНГЛОМОВНЕ НАСЕЛЕННЯ»?..

назад »»»