ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
ЯПОНСЬКИЙ ТЕАТР — НО І КАБУКІ
Японський театр но (назву перекладають як «уміння», майстерність») виник понад п’ятсот років тому. Розквіт театру припадає на XVII ст. Спектаклі скидалися на релігійний церемоніал. Особливо урочистими виставами відзначали прихід до влади нового правителя, шлюби шляхетних осіб, народження дітей у феодалів та вельмож... Кожен спектакль збирав до кількох тисяч глядачів. Запрошення на урочисті вистави вважали почесними.

Вистави відбуваються на невеликій дерев’яній сцені квадратної форми, яку виготовляють зі спеціального дерева «хінокі» (кипарисовик японський). Сцену встановлюють на рівні підлоги глядацького залу і відокремлюють від нього метровою смугою, посипаною дрібною галькою або піском. Замість смуги може бути невеличкий рів, засаджений маленькими деревцями. З трьох боків сцена відкрита, а на задньому плані встановлюють зображення сосни (священне для японців дерево — символ довголіття) на золотому тлі. Інших декорацій немає. Актори грають у масках. Костюми зазвичай стилізовані під XV ст. (час виникнення театру но). Глядачі сидять на циновках у дерев’яних ложах. Підлога блищить так, що в ній відбиваються зображення акторів. Осучаснений варіант театру но — глядачі сидять у залі європейського типу. А колись, не одне століття тому, перші спектаклі ставили в природному середовищі — серед дерев або на березі моря.
В основу японського театрального мистецтва покладено релігійну течію індійсько-китайського походження — дзен-буддизм, що полягає у прагненні до спокою, філософського споглядання, мінімального втручання у складні перипетії матеріального світу. Актори прагнуть занурити глядачів у емоційний світ п’єси за допомогою не лише вишуканих слів (актори виголошують ролі старовинною мовою, яку розуміють далеко не всі), а й спеціально відпрацьованих жестів. Оркестр складається всього-на-всього з флейти, маленького й великого барабанів. Одна з основних цілей постановників — досягти ефекту співучасті глядачів у театральному дійстві. Відвідуючи театр, люди не тільки віддають шану старовинній традиції, а й досягають головної мети — заспокоїтися, відчути умиротворення. У деяких виставах ролі грають не професійні актори, а відомі вчені й письменники.
Спектакль триває близько шести годин і складається з п’яти п’єс — про богів, про самурая, про жінку, про злу людину і про злого духа або яке-небудь свято. Давні легенди під час театральної вистави стають для глядачів емоційно близькими, герої викликають співпереживання.
Інший японський театр — кабукі — виник на початку XVII ст. на основі вуличних танцювальних вистав. Основоположницею цього театру вважають танцівницю Окуні, і перші театральні гурти складалися тільки з жінок. Пізніше їм на зміну прийшли гурти лише з хлопчиків, а трохи згодом — тільки з чоловіків (таким театр кабукі залишається й нині).
П’єси цього театру тематикою охоплюють японську історію та побут середньовіччя. Твори присвячено шляхетності та великодушності, любові та вірності. Сцену прикрашають яскраво, актори вдягаються у вбрання з дорогих тканин. Режисери театру кабукі осучаснюють своє мистецтво, ставлячи не тільки історичні, а й сучасні п’єси.
У 1958 році за проектом відомого японського архітектора Того Мурано у південній частині міста Осака збудовано театр кабукі. У той час у багатьох японських містах зводили легкі будівлі зі скла і бетону, в основі яких була сталева конструкція. Така споруда, попри сучасні прийоми будівництва, демонструвала підкреслено традиційні форми: важкий бетонний корпус з великим комфортабельним залом, стіни, облицьовані цеглою та камінням, нарешті — величезні карнизи... Навколо цієї будівлі розгорнулися гарячі дискусії, твір архітектора Мурано був підданий різкій критиці. Але шанувальники його таланту пояснювали вигляд споруди індивідуальним сприйняттям, на що кожен митець має право. Урочиста пишність театру, біло-золоте оздоблення — усе це мало на меті підкреслити атмосферу святковості. Нині цю будівлю, як зазначає знавець питання Г. Навліцька, вважають однією з найяскравіших і найорганічніших споруд міста.
Обидва види японського театру — но і кабукі — намагаються в той або інший спосіб поєднати глибокі багатовікові традиції з проблемами і почуттями сьогодення.

Юрій МОСЕНКІС
також у паперовій версії читайте:

• «ЩЕПЛЕННЯ» ВІД НЕВДАЧ
• СТАРИЙ СВІТ ВИПРАВДОВУЄ СВОЮ НАЗВУ
• ПРО ЖІНОЧУ НЕДОТОРКАННІСТЬ. І НЕ ТІЛЬКИ
• БАКТЕРІЇ І ЗЕМЛЕТРУСИ
• ЦИБУЛЕВУ ДІЄТУ ВИПРОБОВУВАЛИ?

назад »»»