ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДОЛІ ЛЮДСЬКІ
ЗУСТРІЛИСЯ В СОБОРІ. НАЗАВЖДИ
Вони дивляться одне на одного закоханими очима, ніби вчора побралися. Говорять з ніжністю і повагою, а на диванчику розмістилося шестеро їхніх діток. Це — родина Гридковців.

Людмила, після закінчення середньої школи в Черкасах, двічі штурмувала Київський університет. Їй пророкували велике математичне майбутнє. Але з першого разу не подолала конкурс на факультет кібернетики. Тоді вирішила вступити на підготовче відділення. Комсомолка, активістка, дотепниця, спортсменка. Їй легко давалося навчання, яке успішно поєднувала з громадською роботою. Тому й стала активною учасницею «студентської революції на граніті» 1990 року.
В Олександра — своя історія. Він закінчив Інститут фізкультури, займався кінним спортом. Та злощасний випадок трохи змінив долю. Він отримав тяжку травму в 25 років. Ніхто не вірив, що виживе, та Господь почув його молитву. Хлопець піднявся, заново навчився говорити. Але у відчаї Олександр був готовий прийняти чернецький постриг. Та десь за два тижні до церковного обряду закохався у Людмилу.
Познайомилися вони в костелі: були такі різні. Людмила, усміхнувшись, пригадує, як подумала про Олександра: «От москаль клятий». А він навпаки: «Понаїхали сюди бандьоровці»,— заливається сміхом.
Власне, Людмила також переживала непростий період і мала намір йти у монастир, але вирішила спитати у Бога, чи треба це робити. Тоді вона «побачила» Христа з немовлям на руках. Він пояснив, що це — її син і вона має шукати чоловіка, з ребра якого створена. Пообіцяв, що знайде його за два роки. На що заперечила: «Це ж довго чекати, я чимало дурниць нароблю». «Тоді — через 16 днів». Саме того дня Сашко заявив, що вона зроблена з його ребра. Зустрічалися всього аж 10 (!) днів, а за два тижні побралися. За кілька днів до вінчання судженому прийшов виклик із монастиря. Сашко подякував і чемно відмовився.
Справивши весілля та повінчавшись у церкві, молода родина Гридковців відправилася на прощу до Рима. Та поїздка подарована їм самим Всевишнім. Скільки довелося пізнати й відкрити тоді для себе! Вони жили в монастирі біля знаменитого озера, навпроти резиденції Папи Римського, а на Петра і Павла мали аудієнцію із самим понтифіком, сповідувалися у соборі Петра і Павла українською мовою.
Людмила згадує всі деталі й розповідає так захоплено, що дітки перестають галасувати і тихо дослухаються до спогадів. Вони підносять фотоальбоми, знаходять в них цікаві світлини й по черзі розповідають про свої найцікавіші пригоди.
Від тієї пам’ятної подорожі спливло чимало часу. Вже 15 років, як узяли шлюб із Олександром. За цей час у них народилося четверо хлопчиків і дві дівчинки. Найстаршому — Роману — 14 років. До речі, нарекли його так не випадково. Коли повернулися з Рима, однозначно вирішили, що буде Романом, що означає «римський». Та й народився він рівно через рік після того видіння з Христом. Роман — справжнісінький філософ.
Людмила показує світлину дівчинки в рожевому капелюшкові.
— Тут Ромчикові два рочки,— сміється.— Фотограф подумав, що він — дівчинка, і одягнув на нього платтячко. Мусив потім безкоштовно зробити ще один знімок — уже у костюмчику.
Відтоді в родині жартують, що мають близнюків.
— За рік і сім місяців знайшовся у нас Ярославчик.— Жили ми тоді на Ярославім Валу. Коли дітки підростали, так хотілося мати ще маленького. Тож через рік і десять місяців народився Любомир. Це вже ми отримали ось цю квартиру, уточнює Людмила. Точніше не отримали, а, продавши кімнату в комуналці на Ярославім Валу, купили трикімнатну квартиру на Лук’янівці. У 2000 році народилася дівчинка Софійка. До речі, коли Людмила завагітніла, почала писати вірші, зокрема духовну релігійну лірику. Софійка й справді — Божа мудрість. У семиденному віці донечка мала реакцію місячної дитини. Братики не зводили з неї очей: «Яка ж вона у нас гарнесенька!» А обціловували як!
Перед народженням Назарчика дітки перехворіли на краснуху. Стурбована мама пішла до ікони Богородиці й слізно попросила: «Матінко Божа, я цю дитину присвячую тобі, але хочу, щоб дитина була здоровою. Назарій — це той, хто присвятив себе Богові. Тому й нарекли хлопчика цим ім’ям».
Найменшенька в родині Ангеліна. Справжнісіньке янголятко: білявка з блакитними очима. Народилася вона 8 вересня 2004 року, а через місяць, у мами на руках, брала участь в першому міському фестивалі традиційної культури «Родовід», який зорганізував Київський міський центр сім’ї «Родинний дім».
У цьому конкурсі мої герої Гридковці вибороли гран-прі як багатодітна мистецька родина. І не просто так. Усі дітлахи в родині — справжні артисти. Вони демонструють акробатичні етюди, грають на скрипці, баяні, сопілці, піаніно, малюють, співають, пишуть вірші. «Кожен із них має по чотири школи,— розкриває таємниці Людмила. Роман і Ярослав навчаються у музичній школі грати на скрипці, Любомир — на фортепіано. Усі займаються спортом. Софійка з двох з половиною років вчиться акробатики, а ще в школі мистецтв кожен має по два факультативи: образотворче мистецтво і фольклорне відділення. Навіть найменшенька — Ангеліна — відвідує в дитячому садочку уроки хореографії».
— Хоча за освітою я кібернетик, але згодом довелося перевчитися на психолога.
Це справді вдалося героїні. Нині вона — кандидат психологічних наук, завідувачка кафедри психології Київського інституту бізнесу та технологій. Видає книжки для дітей, пише вірші. Моє запитання: «Коли все встигаєте»,— її трохи дивує.
— Важливо знати, чого хочеш,— переконливо відповідає.— Вранці дві години — від четвертої до шостої — пишу, а тоді починаю збирати дітей у садок і до школи. Усім догодити важко. Один любить гречку, другий її не їсть. Один просить пюре, інший — смажену картоплю...
Виховання дітей особистостями має «свої рецепти». Приміром, за словами Людмили, важливо своєчасно розгледіти здібності малюків (це, до речі, краще зробити до п’яти років), а ще варто їх заохочувати. Це надто важливо — навчити дітей змалку заробляти гроші. Людмила вважає, що батьки роблять помилку, заохочуючи дітей на кшталт: «Прибереш у кімнаті, я тобі заплачу». Такі речі неприпустимі. Дитина має почуватися у власній оселі повноцінним господарем. Тому особисто вона вдається до інших хитрощів. Скажімо, Людмила розповість їм легенду про хлопчика, котрий захворів і не встигає виконати завдання. Мовляв, він потребує допомоги. Оскільки їхня родина заможна, то за цю допомогу ще й заплатять. Отож, треба написати конспект із літератури, чи розв’язати кілька задач, а коштує це гривень десять. Батьки тішаться, що діти роблять добру справу, допомагаючи хворому хлопчику, й заробляють гроші.
Людмила пишається з того, що чоловіки переважають у родині. «Мати синів — це важливо,— стверджує вона. Вони завжди дають підстави відчувати себе жінкою, малюють їй картини, пишуть вірші, подають руку, коли вона виходить з транспорту. Любов і затишок у дружній родині — найбільший набуток Гридковців. Тут дбають про достаток і матеріальні зручності, але все це на другому чи й третьому плані. На першому — духовність, віра, мистецтво, світ прекрасного й чарівного.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:

• СЕРГІЙ БЕРШОВ: «ЯК ВИПАДЕ НАГОДА, ЗНОВУ ПОЛІЗУ НА ЕВЕРЕСТ...»

назад »»»