ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
КІНЕЦЬ КОНВЕРТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ

У повідомленнях про те, що працівники спецслужб викрили той чи інший конвертаційний центр, ми зазвичай не знайдемо живої інтриги: лише сухі цифри грошових сум та назви статей кримінального кодексу за якими порушено справи. Що поробиш: оперативники не дуже охоче відкривають секрети своєї діяльності, адже будь-який зайвий розголос подробиць може завдати непоправної шкоди інформаторам, завдяки яким викрито злочинців. Однак про махінації одного спритного ділка та його афери нам все-таки розповісти дозволили. Оскільки судова справа ще не завершена, його справжнього прізвища не називаємо.

Пройдисвіт на замовлення
Коли у 1998 році правоохоронці почали рапортувати громадськості про викриття перших конвертаційних центрів, аналітики дійшли висновку, що Україна остаточно стала на рейки ринкової економіки, оскільки такі злочини можливі лише за капіталістичного ладу. Ще й досі більшість громадян слабо собі уявляють, що ж таке конвертаційні центри, оскільки традиційні пояснення не вкладаються в нашу середньостатистичну ерудицію.
А між тим конвертаційні центри — це нащадки системи приписок, що буйно процвітали за часів розвинутого соціалізму. На початковому етапі вітчизняного капіталізму, коли більша частина підприємств ще не була приватизована, приписки здійснювалися переважно через мережу підставних фірм або, як їх ще називали, фірм-одноденок.
Уявіть собі директора державного заводу чи фабрики, що підпорядковані одному з міністерств, звідки надходять гроші на виробничу діяльність. За використання коштів керівник суворо звітується перед керівними податковими структурами.
Що йому треба робити, щоби від цих грошей урвати шматочок і собі, при цьому щоб не посадили за казнокрадство. Найпростіший шлях — створити мережу підставних фірм, а потім утридорога купувати в них сировину чи обладнання. Простіше кажучи, купувати в самого себе і класти гроші собі в кишеню. А якщо раптом прийде перевірка, їй можна буде показати всі документи: ось договір-купівлі-продажу, копія платіжного доручення, акт прийому-передачі: у бухгалтерській звітності все сходиться копієчка в копієчку. Правда, у контролерів може виникнути запитання, навіщо було купувати товар саме в цієї фірми та ще й за такою високою ціною, коли таке добро можна на кожному кроці придбати набагато дешевше. Але то вже буде не юридичне, а економічне питання. Директорові можна буде закинути погане господарювання, але не розкрадання державних коштів.
Однак створити мережу підставних фірм — це не така вже й проста справа, як може здатися на перший погляд. Новостворена одиниця має бути зареєстрована в місцевому органі влади, стати на облік в податковій інспекції та відділі статистики, відкрити свій рахунок в банку, для чого там на неї заводять юридичну справу. А ще треба виготовити печатку і зареєструвати її у відділі відповідної структури райвідділу міліції. Зрештою, для кожної такої фірми потрібен директор. Нехай це буде підставна особа, котра нічого не тямить, але ж вона мусить хоча б паспорт мати, прописку, ідентифікаціний код тощо. А якщо зважити, що така фірма потрібна не одна, то стане зрозумілим, що з цією справою самотужки без спільників не впоратися.
Наш герой Олексій Мальченко якраз і виконував роль такого спільника. Через своїх шкільних та інститутських товаришів, він виходив на контакт з директорами різних державних підприємств та виконував їхні замовлення з відмивання крадених грошей. Знаходив для цього випадкових знайомих, котрі погоджувалися за мізерний гонорар виступити в ролі директорів підставних фірм. Щоб зареєструвати мале підприємство, ходив з ними по різних установах, вистоював довжелезні черги, дарував секретаркам плитки шоколаду, виконував величезну кількість інших процедур. І все це задля того, щоб одного чудового дня отримати у віконечку каси банку ті гроші, котрі директор заводу чи фабрики перерахував за нібито постачений товар чи виконані роботи. З них самому Олексієві перепадала порівняно невелика частка.
У його портфелі повсякчас була велика кількість різних печаток, штампів, фірмових бланків, з реквізитами банківських рахунків та іншого причандалля, без якого подібна діяльність була б неможливою. Але не в цих речах був секрет його успіху. Головне — досвід, уміння налагодити контакти з людьми та зв’язки в різних установах. Саме це в майбутньому дало змогу йому стати ходячим конвертаційним центром, адже для цього, власне, не потрібні були ні офіс, ні стіл, ні стілець.

Ходячий конвертаційний центр
Коли майже всі заводи, фабрики та магазини з державних стали приватними, попит на послуги нашого пройдисвіта аж ніяк не зник, лише трохи змінилася його форма. Якщо раніше директор заводу був найманим працівником, то тепер він став власником, тобто сам діставав собі кошти і сам їх витрачав, а державі віддавав лише певну частку своїх доходів у вигляді податку. І тепер підставні фірми стали потрібні не для того, аби побільше увірвати від держави, а для того, щоб якнайменше їй заплатити.
Нашими законами передбачено декілька видів податку: на землю, на доходи, на прибуток, найцікавішим з них є податок на додану вартість. За логікою цього словосполучення ми маємо здогадатися, що, окрім доданої вартості має бути й основна. Так воно і є. Завод чи фабрика, виробивши який-небудь товар, продає його, скажімо, по 10 гривень за одиницю. З них виробник платить податок 20 відсотків, тобто дві гривні. Це, образно кажучи, податок з основної вартості.
Покупець товару, скажімо, перепродує його на ринку вже по 15 гривень, і тоді вважається, що він додав йому вартості на п’ять гривень. Як він це зробив — то вже його справа. Може, стояв увесь день на морозі, щоби його продати, може, тягнув на плечах у якесь глухе село, де на нього попит вищий, може, наліпив на нього барвисту етикетку, аби той жвавіше розкуповувався. Головне, щоб він з тих п’ятьох гривень доданої вартості заплатив державі одну гривню податку.
Але ж буває й інакше: танцював-танцював біля свого краму, щоби привабити покупців, проте ледве спихнув його за тією самою ціною, за якою сам купив. Тобто в кінцевому підсумку ніякої доданої вартості не створив і податок платити не мусить. А оскільки усі бізнесмени мріють про те, щоб податок не платити, то кожен із них намагається прикинутися таким собі невдахою, котрий і радий би заплатити, та нема з чого.
Контроль за сплатою податків підприємцями ведеться за допомогою банківських документів. Коли ти що-небудь купив, задекларуй, у кого і за скільки, і тоді 20 відсотків податку стягнуть з того, кому ти заплатив гроші. Якщо ж, навпаки, ти що-небудь продав, знову ж таки задекларуй, кому й за скільки, але тепер з отриманих грошей 20 відсотків податку вже мусиш сплатити ти. А податкова інспекція в разі необхідності перевірить за банківськими рахунками, чи правдиво ти все задекларував і заплатив.
Як же чинять бізнесмени, щоб обдурити інспекторів? Та за допомогою тієї самої мережі підставних фірм. Бізнесмен-зловмисник, наприклад, купує з рук в руки товар, оскільки так дешевше придбати, зате реалізує його через супермаркет з його касовими апаратами, оскільки так вигідніше продати. Таким чином, банкові, а отже, й податковій інспекції буде відомо, за скільки товар продано, але не буде відомо, за скільки його куплено. У таких випадках підприємцям великого масштабу (а мова саме про них) загрожують великі неприємності з боку податківців. Але не хвилюйтесь — про це за бізнесмена заздалегідь подбають пройдисвіти, подібні до Олексія Мальченка з їхніми «чарівними» портфелями.
Так бізнесмен у своїй декларації відзвітує, ніби він продав без будь-якого прибутку для себе товар, куплений у фірми «Іваненко», тож з неї, мовляв, і стягуйте податки, а я, бідний та вбогий, ніякої додаткової вартості не створив і платити мені ні з чого. Будьте уважні — йдемо далі по сліду. Фірма «Іваненко» під час перевірки заявить, що вона купувала товар у фірми «Петренко», але так само — за скільки купила, за стільки й продала, і всі банківські рахунки це підтвердять, тож ідіть шукайте в них. Ходімо пошукаймо. Фірма «Петренко» у свою чергу за такою ж схемою відішле нас разом з податківцями на фірму «Сидоренко», а там виявиться, що ця фірма існує лише на папері, а її засновником — дівчина-студентка, котра ні сном ні духом про загадкову контору не знає. Відношення студентка має лише тому, що в неї в метро викрали паспорт, на який фірму й зареєстрували. Ланцюг обірвався. Податок стягувати нема з кого.

На чисту воду махінатора виводили чотири служби
Чим довший такий ланцюг, тим менша ймовірність, що правоохоронні органи викриють та покарають махінаторів. Але способи боротьби з аферистами все-таки є, оскільки далеко не всі вони діють бездоганно з погляду конспірації.
Спосіб перший. Оперативники податкової міліції детально цікавляться усіма банківськими операціями, сума яких перевищує 50 тисяч гривень. Якщо бізнесмени на певній стадії припустилися якоїсь помилки і заховали не всі кінці, викрити їх можна і теоретично, і практично. Але для цього треба залучити до справи велику кількість фахівців, котрі в купі документів знайдуть невеличку похибку, що й допоможе розкрити секрет махінації.
Спосіб другий. Знайти на фірмі секретарку чи бухгалтерку, котра не вдоволена своїм шефом за його сексуальні домагання, але не може дати йому відсіч, оскільки боїться втратити роботу. Переконати її співпрацювати з оперативно-розшуковими службами задля того, щоб відстежувати фінансові потоки зсередини підприємства. Вибравши слушний момент, спіймати бізнесмена на гарячому і викрити усі його комбінації з конвертаційними центрами, але так, щоб на інформатора не впала навіть тінь підозри. Бажано щоб вона теж фігурувала в числі підозрюваних, але звинувачення проти неї не буде висунуто через брак доказів.
Спосіб третій. Про нього ми розповімо на прикладі конкретного випадку, що стався із Олексієм Мальченком.
Якось працівники відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків спіймали в притоні з півдесятка своїх давніх знайомих наркоманів, котрих вони не раз затримували до того й не раз ловитимуть по тому. Але речові докази — ацетильований опій — знайдено лише в одного з них. Отож під суд піде він один. Інші — хіба що відсидять 15 діб за непокору законним вимогам працівників міліції, та й то, якщо суддя підпише адміністративний протокол. І раптом уже в райвідділі міліції один із цих «адмінзатриманих» починає благати відпустити його: йому, мовляв, конче необхідно бути вдома (зірветься побачення з коханою), а він за це видасть їм свого знайомого наркомана, котрий виготовляє підроблені документи.
Оперативники пішли на угоду і передали свого «клієнта» колегам з відділу карного розшуку. (Правду кажучи, кожен з тих затриманих також міг би повідомити їм багато цікавої інформації, але в решти побачення з коханими заплановане не було, тому вони й тримали язик за зубами). І от розшуковці «накривають» підпільну майстерню з виробництва фальшивих документів. Там і паспорти, і пенсійні посвідчення, і проїзні квитки, одне слово, незаперечні докази злочину за статтею 358 Кримінального кодексу України — підроблення документів.
За це передбачено або півроку арешту, або штраф 1190 гривень. Тобто зловмисника можна або відразу посадити в камеру, або взяти з нього підписку про невиїзд. Але в того, виявляється, найближчим часом заплановано весілля, і він теж благає залишити його на волі: а я за це, мовляв, розповім про одного свого постійного клієнта, котрий орудує мільйонами. Погодилися й на це.
Виявилося, що його постійним клієнтом є такий собі Олексій Мальченко, котрий регулярно приносить йому фотокартки людей і замовляє виготовити під їхні стать і вік паспорти. Розшуковці перевірили, де спливали прізвища, зазначені в цих документах, і виявилося, що всі вони є директорами підставних фірм, через які течуть якщо не мільйони, то сотні тисяч гривень напевно. Так справа перейшла до відділу Державної служби боротьби з економічною злочинністю — вже третьої за ліком служби.
На жаль, ми не можемо розповісти подробиці оперативної комбінації, котру працівники органів внутрішніх справ провели спільно зі співробітниками податкової міліції. Зазначимо лише, що на лаву підсудних сіли сім осіб. Більшість з них були засуджені за ухиляння від сплати податків, а от Мальченкові інкримінували фіктивне підприємництво та легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом. За це йому світить чималий строк позбавлення волі.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• «ГАЗОВОГО» ЧИНОВНИКА ЗАТРИМАЛИ З ХАБАРЕМ
• ДЕПУТАТА СПІЙМАЛИ «НА ГАРЯЧОМУ»

назад »»»