ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ДЕРЖАВА — ПОМІЧНИК ЧИ СПОСТЕРІГАЧ?
У відомого шведського письменника, лауреата Нобелівської премії Пера Лагерквіста є іронічне оповідання під назвою «Дивовижна країна», де у вигаданій країні Ліберії влада дозволяє все. Та чи можна пустити навмання розвиток вітчизняної економіки на нинішній стадії?

Світовий досвід свідчить про інше. Жодна нормальна держава не повинна усуватись від регулювання економіки. Одне з найважливіших завдань полягає у наповненні її бюджету. Це неможливо без розвитку експортно-імпортної діяльності, що призводить до впровадження інновацій, економічних знань, усього передового. Адже за валюту інші країни купуватимуть у нас лише добротне, той товар, якого не вистачає у них. І ми за нормального підходу закуповуватимемо за кордоном найкраще, що позитивно впливатиме на розвиток вітчизняної економіки.
Що ж маємо на практиці? Коли вже взялись продавати за кордон і одержувати взамін від іноземного поставника обладнання, комплектуючі, необхідні вітчизняному виробникові, то слід це робити вчасно. Затримки товарів призводять до простоїв, що тягне за собою можливі штрафи, втрату довіри з боку зарубіжних партнерів тощо.
Для одержання дозволу перетнути кордон, навіть із виробом, у якого є незначні зміни порівняно з аналогічним попереднім товаром, нині вітчизняному виробникові треба пройти багатоступеневу процедуру, що потребує чимало часу. Аналогічні труднощі спостерігаються під час надходження виробів, сировини, комплектуючих з-за кордону. Так, підприємству СП ЗАТ ХЕМЗ-ІРЕС протягом значного періоду доводиться витрачати кілька днів, аби сплатити мито за матеріали широкого застосування — лакотканини з Росії, на це затверджено технічні умови. От виробники і кажуть: ми не просимо про допомогу, хоча б держава не заважала.
Такі заходи мотивуються захистом вітчизняного ринку. Але є велика кількість «громадянської» продукції, що не зачіпає інтереси державної економічної безпеки. У відповідних інстанціях добре знають такі підприємства, їхній високий імідж. Але щоб отримати бажаний дозвіл, і відомі постачальники продукції змушені оббивати пороги інстанцій.
Інша проблема — податки. Ми не торкатимемось доцільності встановлених чисельних величин податків. Є менш складне для вирішення завдання — своєчасність податкових відрахувань з обох сторін — виробничників і держави. Від перших вимагають безумовного виконання сплати повної суми визначених податків у встановлені терміни. Інакше — штрафні санкції. Водночас держава зазвичай із запізненням повертає розробникам і виробникам податок на додану вартість (ПДВ). Із бюджетом становище важке, але не можна ускладнювати працю тих, хто своєю діяльністю приносить кошти в бюджет. Не можна вести правила гри за принципом «ніпеля», в один бік прохід вільний, у зворотній — зась. Тож доводиться підприємствам відстоювати свої права у судах, що також вимагає коштів і часу.
— Відбувається гра в одні ворота,— ділиться Ю. Стеценко, заступник генерального директора СП ЗАТ ХЕМЗ-ІРЕС.— Давно пора посилити відповідальність певних органів за дотриманням визначених термінів із повернення ПДВ. При невиконанні зобов’язань — запровадити для порушників сплату відповідної пені.
Наразі заборгованість держави щодо повернення ПДВ сягає кілька мільярдів гривень, на багатьох великих підприємствах — мільйони. І ніхто за це не відповідає.
— Якби промисловці своєчасно одержували ПДВ,— розповідає головний спеціаліст Харківського ДП «Завод електроапаратури» О. Полонський,— за ці кошти можна було б чимало зробити для переоснащення підприємств прогресивними технологіями, новітнім обладнанням. Ці важелі формують інноваційну економіку України.
Останнім часом дещо знизилась заборгованість держави перед підприємствами з ПДВ, але до вирішення проблеми ще далеко. В ситуації, що склалася, особливо потерпають підприємства-експортери. Від них вимагають сплачувати ПДВ, коли товар навіть не перетнув кордон. Уявімо, що рентабельність продукції такого підприємства становить 8 відсотків. Йому доводиться сплачувати при неодержаних коштах за реалізацію товару 20 відсотків його ціни. Тобто доводиться працювати на збиток. Виробник не має коштів закуповувати сировину, матеріали, комплектуючі, а відтак гальмується виробнича діяльність. На думку фахівців, доцільно хоча б для таких підприємств своєчасно відшкодовувати ПДВ або стягувати податок після того, як замовник розрахується за доставлений товар.
Для диференціації відповідних повернень слід розглянути можливість виділення підприємств, у реалізації яких є певна частка наукоємної та експортної продукції й внести відповідний рядок у звітність Держкомстату України. Аналогічні заходи, на нашу думку, слід запровадити і під час імпорту обладнання, комплектуючих, сировини для вітчизняних підприємств. Підприємства мають сплачувати за них ПДВ за кілька днів до надходження товару. Як наслідок, доводиться просити іноземних поставників відтермінувати оплату за його постачання, що шкодить репутації вітчизняних суб’єктів промисловості.
Пільги з ПДВ на час освоєння нової продукції бажано встановити і для інноваційних підприємств, які зарекомендували себе позитивно у створенні нової високоякісної продукції. Суб’єкт господарчої діяльності придбав матеріали, обладнання, що проходять випробування. Ще не виробляються нові товари, а за існуючими правилами податкового обліку, подібні матеріальні активи підлягають оподаткуванню.
Нарешті, як кажуть, сам Бог велів займатися державі своїм дітищем — державними підприємствами. Це не означає, що, як за часів жорсткої командної системи, за них треба все вирішувати. Це зробить ринок. Проте існує так зване індикативне планування, яке широко застосовується у практиці розвинутих у науково-технічному плані держав. За його допомогою можна визначити основні напрями діяльності підприємств, зокрема, надати рекомендації з випуску в потрібних обсягах продукції, необхідної для національного господарства. Нині подібна політика в Україні проводиться недостатньо. Так, ДП «ХЕМЗ» випускав станції керування із технологічно нескладною апаратурою для металургійних підприємств, що є однією з валютних галузей України. Виробництво цієї апаратури припинено, зруйновано цехи. Натомість іноземні підприємці на території заводу випускають «Мівіну». От і виходить, як зазначає заступник начальника Головного управління промисловості, транспорту і зв’язку Харківської облдержадміністрації І. Колот, що найгірше у регіоні працюють саме державні підприємства.
Один зі шляхів підвищення ефективності, виробництва та експлуатації промислових товарів, зниження відповідних витрат полягає у підвищенні рівня їхньої уніфікації й стандартизації. Такі заходи дають змогу використовувати одні й ті самі елементи конструкцій у різних виробах.
У Харкові два державних підприємства випускають електролічильники різних конструкцій. Продукція подібна, але при експлуатації виникають проблеми із запчастинами. Невже Мінпромполітики важко скоординувати роботу і виготовляти один тип електролічильників?
Необхідність підтримки власного споживача державою полягає, зокрема, в рекламі, наданні рекомендацій щодо застосування його продукції як в Україні, так і за її межами. Скільки часу і зусиль довелось витратити керівництву СП ЗАТ ХЕМЗ-ІРЕС, аби їхнє високоякісне електрообладнання для відкачування нафти, що широко застосовується в Росії, Канаді, знайшло застосування і в Україні. В цьому напрямі для захисту вітчизняного виробника можна встановити підвищене мито для закордонних аналогів. Адже в Україні виробляється власний товар. Подібні заходи запроваджено в Росії. Але не в нас.
Позитивну реакцію має державна гарантія важливих інноваційних розробок, як це спостерігається в Республіці Білорусь. Це дало змогу, незважаючи на складну політичну ситуацію в державі, залучити іноземні кошти для створення високоякісних, конкурентоспроможних вантажних автомобілів, телевізорів, що користуються попитом і в інших державах. Подібну практику давно пора запровадити в Україні.
Ще одна проблема — за обмеженості державних коштів визначити пріоритети їх надання для проектантів і виробників. Наприклад, за держкошти, надані Харківському ВАТ «Турбоатом», було виготовлено дві гідротурбіни для електростанцій України. Водночас держава кілька років не розраховується з ДП «Завод ім. Малишева» за поставлені для потреб Міноборони десять танків.
Наведені пропозиції не вимагають значних коштів. Це, як говорив славнозвісний Остап Бендер, гроші, що лежать на дорозі, й слід їх лише підібрати.

Анатолій ЯКОВЛЄВ, доктор економічних наук, професор, м. Харків
також у паперовій версії читайте:

• РЕПУТАЦІЇ НЕ КУПИШ

назад »»»