ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛІТЕРАТУРНІ ОБРІЇ
СПОДВИЖНИКІВ ЗГУРТУВАВ БОРИС ОЛІЙНИК
ДНЯМИ УКРАЇНСЬКИЙ ФОНД КУЛЬТУРИ ВІДЗНАЧАЄ ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ВІД СВОГО ЗАСНУВАННЯ
Середина 80-х років минулого століття була позначена соціально-політичними реформами, демократизацією життя. Тодішній генсек Михайло Горбачов, інші лідери запропонували «Нове мислення», «перебудову», «гласність», орієнтацію на гуманістичні ідеали. Ці наміри керівництва держави мали підтримку в суспільстві.

Проте, як потім виявилося, реформи, а вірніше, напівреформи, не дали очікуваних результатів, не поліпшили становища в суспільстві, хоч у цьому процесі були й позитивні моменти.
Гласність відкрила шлях народженню різних недержавних демократичних громадських об’єднань. Одним з перших 11 квітня 1987 року був створений Український фонд культури, головна мета якого — вивчати, відроджувати, зберігати й примножувати національні культурні цінності. Очолив організацію знаний поет і громадський діяч Борис Олійник.
Діяльність фонду знайшла активну підтримку багатьох людей в Україні і патріотів з усіх усюд. Саме завдяки цьому впродовж двадцяти літ нашій організації вдалося дещо зробити на ниві рідної культури попри всі несприятливі умови, за яких довелося спинатись на ноги, відстоювати високі духовні пріоритети.
Визначені від першопочатку станові довгострокові програми діяльності Фонду культури: «Пам’ять», «Краєзнавство», «Топоніміка», «Народна пісня, народна творчість», «Рідна мова», «Т. Г. Шевченко», «Пушкін в серцях поколінь», «Молодь і культура», з якої згодом виокремилася програма «Нові імена України», «Мистецтво одного села», «Повернення» (культурних та історичних цінностей в Україну), «Відродження культури народів, що мешкають в Україні» (з цією метою започатковано чимало національно-культурних товариств) — дістали визнання і, без перебільшення, всенародну підтримку.
Були створені обласні та міські осередки Українського фонду культури, які здійснюючи названі загальноукраїнські програми виробили і власні, регіональні, вкрай необхідні для подальшого збагачення духовної скарбниці нашого народу.
Наприкінці 80-х років минулого століття, ще до проголошення незалежності, Український фонд культури взяв на себе заснування Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (нині — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка), зібрав та переказав перші внески. Прилучився фонд й до проведення установчих зборів історико-освітнього товариства «Меморіал».
А ще Борис Олійник, його однодумці брали найактивнішу участь у відродженні вітчизняного краєзнавства, створенні Спілки краєзнавців України на чолі з академіком Петром Троньком, у заснуванні Спілки кобзарів. До речі, перша в історії України школа кобзарського мистецтва в селі Стрітівці на Київщині, що успішно працює з 1989 року, теж заснована за сприяння працівників нашої організації.
Спільно з Товариством «Україна» Фонд культури організував в обласних центрах гастрольні виступи капели бандуристів з Детройта (США), а зібрані кошти були переказані на відродження Києво-Могилянської академії. Окрема сторінка в діяльності — відродження цього найстарішого на вітчизняних теренах університету.
Виконуючи Шевченківську програму, фонд культури прилучався до створення багатосерійного кінофільму про життя і творчість національного і світового генія, у якому сценаристи сповідують Шевченкове: «Моя біографія — це історія мого народу» (кінорежисер Станіслав Клименко). Разом з Братством шанувальників Тараса взяли на себе головний тягар з проведення у квітні-травні 1991 року походу-реквієму «Останній шлях Кобзаря» від Петербурга до Канева.
Ще можна згадати про Курган Скорботи, відкритий біля Лубен на вшанування пам’яті про мільйони жертв голодомору 1932-1933 років, заходи з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі у 1988 році, заснування та впорядкування музею Івана Гончара, інші культурологічні та мистецькі акції. За всім цим багатолітня копітка праця сподвижників, котрих згуртував навколо фонду Борис Олійник, Герой України й невтомний поборник національної духовності.
Непросто було Фонду культури підготувати і провести перший мистецький вечір щедрівок, колядок та інших обрядових творів, який відбувся 15 січня 1989 року в Жовтневому палаці культури. Тепер такі вечори проходять у містах і селах — від Карпат до Ростова. А тоді навіть на колядки «недремне око» накладало табу.
Особливо приємно розповісти про престижну молодіжну програму «Нові імена України», що не тільки виявляє, а й підтримує творче становлення обдарованих юнаків і дівчат — завтрашніх майстрів. Завдяки доброчинцям-патріотам, які не шкодували своїх статків, за роки втілення програми майже 500 талановитих дітей стали стипендіатами УФК, близько 700 учасників Всеукраїнського огляду відзначено дипломами, чимало рекомендовано на подальше навчання, матеріальну та організаційно-творчу підтримку для участі в міжнародних конкурсах. Десятки наших юних талантів стали лауреатами престижних міжнародних конкурсів. Кращі вокалісти постійно беруть участь у фестивалі сучасної української пісні і популярної музики «Червона рута». А скільки перепон було на шляху заснування цього глибоко духовного конкурсу. Якби не авторитет Бориса Ілліча, невідомо, чи проклюнулося б курча з яйця в ті часи, коли ідеологи ЦК Компартії вирішували, кому й що співати.
Від своїх першопочатків фонд влаштовує добродійні виставки творів образотворчого мистецтва і декоративно-прикладного мистецтва, історичних цінностей, фотографій тощо. Виставковий зал УФК давно вже став престижним. Молоді і знані художники прагнуть показати свій доробок, бо відчувають тут і фаховий підхід організаторів, і суто людське тепло. Щорічно в залах Фонду культури влаштовується близько ЗО виставок тематичних, групових і персональних.
Чимало зарубіжних і вітчизняних симпатиків фонду культури долучилися до повернення на Батьківщину культурних та історичних національних цінностей, що з різних причин опинилися в чужих краях. Зокрема, придбано рукописи Марка Вовчка з правками та автографами І. Тургенєва, П. Куліша, питальник, складений рукою письменниці, її передсмертна записка та інші матеріали. Повернуто окремі художні твори Т. Г. Шевченка, І. Репіна, І. Труша, В. Касіяна, Д. Левицького, О. Архипенка, Я. Гніздовського, Й. Буковецького, О. Екстер, матеріали з творчого спадку письменників Богдана Лепкого, Уласа Самчука, диригента-композитора й музикознавця О. Кошиця, співака М. Менцинського, кінострічки, створені за участі В. Авраменка, унікальну ікону Охтирської Божої Матері.
Фонд також сприяв відродженню культур, інших народів, що живуть в Україні. Зокрема, за його безпосередньої участі створено національно-культурні товариства єврейської, тюркомовних народів, вірменської, грецької, грузинської, болгарської, азербайджанської, дагестанської, німецької, російської та інших національних громад України: Пушкінський, Слов’янський центри та інші асоціації й об’єднання. Спільно з національними товариствами влаштовувалися республіканські фестивалі фольклорної творчості «Хороводи дружби».
Згадане — лише частка від здійсненого працівниками Фонду культури та добродійними подвижниками. На жаль, і сьогодні можновладці в центрі й на місцях не поспішають підставити плече полум’яним шанувальникам рідного слова, рідної пісні, образотворчого мистецтва. А шкода, держава, котра не дбає про духовне здоров’я нації, в кращому випадку викликає співчуття.

Дмитро ЯНКО, перший заступник голови правління
також у паперовій версії читайте:

• ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ МИКОЛИ ЛАЗОРСЬКОГО
• БРАТ ВЕЛИКОГО ПИСЬМЕННИКА

назад »»»