ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
ЕЛЬБРУС ТЕДЕЄВ:«МОЯ НАЙБІЛЬША ПЕРЕМОГА — ЗОЛОТА МЕДАЛЬ ОЛІМПІАДИ»
Уродженець столиці Північної Осетії — міста Орджонікідзе (нині — Владикавказ) Ельбрус Тедеєв у вісімнадцятирічному віці переїхав до України.

У складі «синьо-жовтих» він ставав триразовим чемпіоном світу, чемпіоном Європи, бронзовим призером Олімпіади в Атланті (1996 рік), чемпіоном Олімпійських ігор в Афінах 2004 року. Після завершення спортивної кар’єри його обрали депутатом Верховної Ради, а також президентом Асоціації спортивної боротьби України. У розмові з кореспондентом «ДУ» 32-річний Ельбрус Тедеєв поділився своїми думками щодо стану вільної боротьби в Україні та дещо розповів зі своєї біографії.
— Ельбрусе, до Олімпіади в Пекіні залишилося трохи більш як рік. На скільки медалей реально може претендувати наша збірна?
— Нині зарано давати якісь прогнози, бо є ще олімпійські ліцензії, які потрібно вибороти. Треба трішки почекати, щоб стовідсотково відповісти на це запитання. Хоча я сподіваюсь, що олімпійські нагороди наші борці завоюють. Інакше навіщо їхати до Пекіна?
— У Росії діє Програма розвитку боротьби «Борись і перемагай!», наголос у якій роблять на двох моментах: допомога регіонам, зокрема фінансова та матеріальна, і гранти, котрі виділяє дорадча рада Федерації. Чи є в Україні щось схоже?
— Ні. Скажу, що голова дорадчої ради Російської Федерації, депутат Держдуми Сулейман Керимов має підприємства з обігом у десятки мільярдів доларів. Він щомісяця виділяє 1 млн 300 тис. дол. для Федерації. Поки що до Росії нам надто далеко. В Україні ж існують президентські стипендії, які є стимулом для спортсменів. Якщо залучити до спорту великий бізнес, то у нас теж буде прогрес, розвиватимемо регіони, села на рівних із Росією, Білоруссю.
— Після переможної Олімпіади в Афінах на запитання «Чи не час повісити «борцівки» на цвях?» ви відповіли: «Я не піду, навіть якщо гнатимуть. Відпочину і почну підготовку до Пекіна». Чому вирішили відмовитися від виступів?
— Легендарний борець Олександр Карелін якось зауважив, що є діючі борці та просто борці. Я нікуди не пішов. Я просто борець. Хоча не виступаю, але за кулісами в підготовці друзів, братів по килиму, роблю все, щоб вони бачили: далі активно борюсь. Чому завершив активні виступи? Життя ставить перед нами все нові й нові завдання, нові планки. Як спортсмен, я досягнув усіх висот. Треба було ставити перед собою нові цілі.
— Кому присвятили свою перемогу на Олімпіаді?
— Борисові Савлохову та своєму батькові, які хотіли побачити цю медаль. 1993 року брати Савлохови запросили мене в Україну. Вони створили всі умови, аби моя спортивна кар’єра почалася з чіткої точки опори. Шкода, що Борис Сосланович не дожив місяць чи два до мого фінального бою в Афінах. У мене були важкі ситуації, кризи, а він незмінно допомагав. Він дав мені все, щоб я став олімпійським чемпіоном. Він подарував борцям, і не тільки їм, багато квартир і машин. Ми, спортсмени, найбільше, що могли зробити для нього,— присвятити йому золоту медаль Олімпіади. Він хотів побачити її, жив і робив для цього все. Йому не було різниці, чи цю нагороду здобуде Тедеєв, чи Захарук, чи Федоришин. Лише була б медаль.
— Після Олімпіади ви сказали: щоб відчути себе справжнім українцем, залишилося вивчити українську мову. Тепер володієте нею. То чи відчуваєте себе справжнім українцем?
— Коли беру активну участь в розвитку вітчизняного спорту, вільної боротьби, то розумію, що роблю це не для себе особисто, не для Осетії, де буваю раз на півроку. Все роблю для України. Вільна боротьба тепер найпріоритетніший вид за рейтингом Національного олімпійського комітету, Міністерства молодіжної політики і спорту. Коли пишуть, що я — син Осетії й українського народу, це звучить правильно, синхронно, красиво. Можу сказати, що не уявляю себе в якійсь іншій країні, громадянином іншої держави. В найтяжчі хвилини, коли було складно, пропонували змінити громадянство, ніколи не робив цього й навіть не думав про таке. Мені близький український дух. Він мені зрозумілий. Відчуваю себе українцем, який за походженням не українець, але роблю все, щоб українська нація сприймала мене як рідного. Скажу більше: я тільки в Україні зрозумів, що означає слово «патріот». Я — патріот вільної боротьби, патріот Києва, патріот України. Усвідомив це не сьогодні, а давно, коли ще не розумів українських слів, не розумів нашого гімну. Робитиму все, щоб наші спортсмени перемагали на змаганнях. Це для мене головне.
— Ви досягнули можливих висот у спорті, здобули три вищі освіти, стали народним депутатом, Вас відзначено високими державними нагородами. Яке досягнення вважаєте найбільшим у своєму житті?
— Працелюбність. Вищого досягнення немає. Завдяки тому, що трудився безкомпромісно, безкорисливо, чимало досягнув у житті. Олімпійське «золото» дало мені поштовх бути громадською людиною, прикладом для тисяч дітей. Тому золота медаль Афін — моя найбільша перемога.

Розмову провів Михайло МИХАЙЛІВ
також у паперовій версії читайте:

• ІСПАНЦІ Й «ВЕРДЕР»
• ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ
• І ВСЕ-ТАКИ МОСКВА
• УЛЬТИМАТУМ ЯКОВЕНКУ
• ГАРАНТІЯ — ОДИН МІЛЬЙОН
• ЩЕДРІСТЬ АБРАМОВИЧА

назад »»»