ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
ЛІНІЯ ЖИТТЯ АНДРІЯ ЧЕБИКІНА

Цикли робіт народного художника України Андрія Чебикіна («Кримські мотиви», «Жіночі образи» та «Зів’яле листя») останніх років цього року відзначені високою мистецькою нагородою — Шевченківською премією. Андрію Володимировичу вдалося зафіксувати неповторний динамізм кожної епохи з лише йому притаманним тонким і водночас глибоким філософським осмисленням людського буття.

Андрій Чебикін ніколи не цурався впливу суміжних мистецтв, зокрема музики та літератури, які тільки розбурхували й збагачували його творчу уяву. Прикладів тому безліч. Приміром, через усе своє життя він трепетно проніс непідробне захоплення поезією Тараса Шевченка та музикою українського класика Миколи Лисенка. Тож не виключено, що романси композитора на слова Івана Франка спонукали художника до створення графічного циклу «Зів’яле листя». Це цілком самостійні художні твори. Передовсім в осмисленні долі жінки — української європейки за походженням, рівнем і суттю її громадського й особистого життя. Цілком доречно в цьому разі зауважити, що Іван Франко чи не вперше в українській літературі піднявся до такого осмислення й узагальнення своєї сучасниці, тоді як у переважній більшості випадків тодішня національна література найперше зосереджувала свою увагу на соціальному й етнографічному колориті українських жінок, у тому числі жительок міста, а не лише села. До речі, поета це настільки обурювало, що він навіть відмовлявся друкувати подібні твори в очолюваних ним часописах, у тому числі маститих і шанованих ним авторів.
До честі Андрія Володимировича, він зумів стати врівень з поетом у цьому осмисленні та узагальненні. Його графічна жінка не лише незбагненно втаємничена, а й вільна, незалежна та самостійна як у виявленні своїх поглядів, так і почуттів, у тому числі найінтимніших. Найпромовистішим тому підтвердженням слугує робота «Дві стихії» — чоловіча й жіноча. Кожній з них художник залишив право на самостійне буття, добре розуміючи, що гармонія цього світу полягає насамперед у доповненні ними одне одного, а не протиставленні, як того б дехто хотів. Показово, що цю тему Андрій Чебикін майстерно зреалізував не на рівні заяложених феміністичних ідейок, а на рівні повної й беззаперечної самодостатності жінки. Значною мірою це стосується наших сучасниць, у чому ми переконуємось за ближчого ознайомлення з циклом «Жіночі образи».
Лінія на долоні — лінія чиєїсь осібної долі та життя. Чебикінська лінія — в пластичності лінії жіночого тіла. Тому Андрій Володимирович як художник для мене асоціюється з Орфеєм жінки. Лише кількома майстерними дотиками, немов боячись порушити цнотливість білого полотна, він робить глядача свідком народження земної богині — коханої жінки. Як богиня Афродіта з нематеріальної білої піни, так із білизни полотна лише кількома лініями та штрихами виявляється образ незбагненної красуні, котру... Ні, не бажав би — мусиш кохати всім своїм єством. Переконаний, що більшість представниць прекрасної статі дивляться на чебикінських жінок дещо заздрісно. Бо їм неодмінно хочеться бути однією з них — такою ж облюбленою...
Особливий інтерес викликають твори Андрія Чебикіна, виконані технікою гобеленового ткацтва, професійне використання можливостей гобелена й те, як він поєднує повітряну лінію графіки з насиченим і щільним, навіть матеріальним кольором килима. Адже фактура тканого полотна гобелена сама по собі вагома й матеріальна. До нього хочеться доторкнутися рукою, погладити, відчути його тепло — як матеріалу, так і кольору. Відомо, що гобелен — поєднання площини й кольору. У це сяйво барв несподівано вплітається мелодійна, тремтлива й певною мірою невловима чебикінська лінія, яка, на перший погляд, здається незалежною та нічим не пов’язаною з кольоровими площинами. Переливи кольорів ніби слугують тлом для лінійної композиції. Виконання жіночих образів у такий спосіб додає їм особливої неповторності й чарівності. Митець примудряється відтворювати повноту навколишнього світу та його динамічність. Тож він і в жанрі гобелена залишається вірним своїй лінії, як лінії життя на власній долоні.
Однак тут ще існує значний простір у осмисленні жіночої долі. І не лише наших сучасниць. Тож певен, що митець не спиниться на досягнутому. Тим більше, що Андрій Чебикін невдовзі збирається проілюструвати «Катерину» Тараса Шевченка. Над цією темою він працює вже понад двадцять років. Переконаний, що це буде не просто історія-драма жінки-українки, котра зазнала приниження, а образ всієї України з глибинним розумінням нашого національного характеру.
Графіка, офорт, гобелен... Інколи неабияк дивуєшся мистецькій багатопрофільності Андрія Володимировича. Можна навіть сперечатися, що наскільки він у ній рівнозначний. Однак беззаперечним є те, що в кожному окремому випадку він виконує свою роботу професійно. І не тільки професійно з точки зору дотримання певних існуючих канонів, а й з погляду творчого пошуку нових, значно досконаліших засобів зображення й філософського осмислення відтворюваного ним світу. Адже покликання кожного самобутнього митця полягає у тому, щоб вести за собою інших.
Підтвердженням цієї тези слугує також його акварельний цикл «Кримські мотиви», до якого входять такі роботи: «Соколине», «Кацавелі», «Херсонес», «Севастополь. Яхт-клуб», «Балаклава. Бухта», «Сонячний день», «Татарський хлопчик», «Казка», «Вечір» та інші. Вони вражають глядача не стільки пізнаваністю місцевості, де колись довелося бувати, скільки насиченістю барв, які дають реальне відчуття гір, моря, сонця, води, повітря, що зусібіч оточують його. Тож глядач не лише спостерігає, а й живе в цьому просторі. Більше того, він водночас панує над простором і часом. Не лише в цьому, а й в інших випадках майстерність при передаванні відчуття реального життя робить митця свідком епох людського буття — чесним, правдивим, неупередженим і без виголошення ідеологічних декларацій. Саме це дає змогу сприймати зображуваний ним світ з усією повнотою та без упередженості.
Гадаю, що за перелічені цикли художніх робіт, як і за весь творчий доробок у зазначених сферах зображувального мистецтва та чітку громадянську позицію, Андрій Чебикін цілком справедливо заслужив не лише на глядацьку любов і широке визнання. Підтвердження тому — Національна премія імені Тараса Шевченка.

Олексій МИКИТЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• НАГОРОДИ БІЛЯ РЕАКТОРА НЕ ВРУЧАЛИ
• СЛУЖИВ ВІТЧИЗНІ Й ПИСАВ КНИЖКИ

назад »»»