ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
СТАРТ? ЧИ ФАЛЬСТАРТ?..
У ПОЛІТИКУМІ УСЕ ЧАСТІШЕ ЛУНАЮТЬ ПРИПУЩЕННЯ ПРО ТЕ, ЩО ДОСТРОКОВІ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ ВІДБУДУТЬСЯ ПІЗНІШЕ, НІЖ 27 ТРАВНЯ

Якщо дотримуватись логіки двох протиборних таборів, котрі проводять свої акції на Європейській площі та на Майдані Незалежності, то протестувальники під двома сценами стоятимуть довічно. Адже, за словами лідерів як опозиції, так і коаліціянтів, їхні прихильники не підуть з місць своїх дислокацій доти, доки не буде виконано їхніх, протилежних за змістом, вимог.
Насправді, ситуація в державі не настільки однозначна. Передовсім позавчора коаліціянти нарешті-таки «перестояли» своїх опонентів. Мабуть, опозиція вчинила не зовсім правильно, організувавши свою акцію в середу, 11 квітня, адже досі всі мітинги прихильників Партії регіонів та їхніх «сателітів» мимоволі порівнювалися із грандіозною акцією, проведеною опозицією 31 березня, за дві доби до підписання президентського указу про розпуск парламенту. Це порівняння було явно не на користь коаліціянтів. Тепер цей потужний аргумент утратив своє магічне забарвлення. Звичайно, без підтримки рядових киян, котрі прийшли б на мітинг, що називається, за покликом серця, жодна площа не здатна перерости у МАЙДАН. Проте організаторські можливості «регіоналів» щодо доставки мітингувальників із областей поки виявилися сильнішими.
Проблему невеликої присутності людей 11 квітня на Європейському майдані ще, мабуть, довгенько обговорюватимуть як політики, так і політологи. Можливо, для декого незначна активність киян у цьому дійстві виявилася таким самим одкровенням, як надвисока активність 31 березня. Насправді ж, навряд чи слід проводити аналогії між цими двома подіями. В останній день першого весняного місяця своєю явкою на Майдан Незалежності мешканці столиці, по суті, висловили своє негативне ставлення до політики коаліціянтів, а заразом солідарність з опозицією, котра виступала і виступає за дострокові парламентські вибори.
Нині не надто зрозуміло: за що мусять висловлюватися прибічники президентського указу? 31 березня Президентові від великої кількості люду було дано карт-бланш на розпуск Верховної Ради, але його реалізація — це не лише механічне підписання відповідного указу, це ще величезна робота щодо створення умов для його виконання. І от тут у Віктора Ющенка розпочалися неабиякі проблеми.
Не можна сказати, що вони були неочікуваними. Це лише наївний міг би думати, що коаліція тихо-мирно погодиться на перевибори, усвідомлюючи, що опоненти наразі підготовлені до них значно краще. Більше того, є у цій самій коаліції, як мінімум, один суб’єкт, котрому дострокові вибори не віщують нічого доброго. Йдеться про Соцпартію Олександра Мороза, який у коаліційному таборі займає найагресивнішу позицію.
Дехто з опозиційних представників, вочевидь, сподівався на те, що Віктор Янукович, який об’єктивно є більшим політичним важковаговиком, аніж Олександр Мороз, не захоче «танцювати під спікерську сопілку». Отже, погодиться на дострокові вибори в надії, скажімо, на закріплення свого успіху, а отже, і остаточне поховання «помаранчевої» команди. Одначе сталося дещо інше. Янукович, хоча й не намагається (принаймні публічно) так «вигравати м’язами», як Мороз, але й на вибори не поспішає. Тут позиція всіх суб’єктів «більшості» — єдина. «Чекаємо на рішення Конституційного Суду», ніби завчений псалом повторюють вони. І опозиціонери від цього невтомного одноголосся, схоже, дещо почали дратуватися.
Ще один нюанс полягає в тому, що позавчорашня акція опозиції збіглася в часі з проведенням передвиборного з’їзду її локомотиву — партії Юлії Тимошенко «Батьківщина». Зрештою, комусь може здатися, який зв’язок між цими двома подіями? Навпаки, мало б бути добре: зі з’їзду можна було б одразу прилучатись до мітингувальників. Як це було, до речі, 31 березня, коли на Майдан Незалежності підтяглися учасники форуму «Нашої України».
Та жодної паралелі тут не може бути. Позавчорашній з’їзд «Батьківщини» продемонстрував: у лавах опозиції знову не все добре. Розрекламованого деякими політиками єдиного мегаблоку демократичних сил не буде навіть за умови проведення позачергових виборів. Якщо до цього додати, що свій передвиборний список БЮТ знову, як і напередодні виборів-2006, вирішив формувати у закритому режимі, можна здогадатися: чимало прихильників опозиції відчули певне розчарування діями своїх лідерів уже тепер, коли на президентському указі про розпуск Верховної Ради ще чорнило не встигло висохнути.
Власне, демократичного мегаблоку насправді ніхто не обіцяв. Та все ж скидається на те, що партії, котрі належать до опозиції, цього разу будуть розпорошені не менше, ніж рік тому. Озвучення ідеї про очікуваний окремий похід на вибори «правиці» (УНП, Рух і «Собор») лише підтверджує цю тезу.
Усе відбувається на тлі явного невстигання за всіма передвиборними термінами. Про Конституційний Суд, чийого рішення очікують коаліціянти, сьогодні не говоритимемо, це — окрема тема. Навіть без нього один термін уже минув і потенційні учасники перегонів у нього не вклалися — до 7 квітня мали бути створені тервиборчкоми. Наступний етап також не за горами: у понеділок спливає термін, коли партії мусять подати свої списки до ЦВК.
Нагадаємо, поки цього не зробили навіть політичні сили, які підтримують президентський указ і заявляють про намір помірятися силами на дострокових парламентських перегонах.
На думку спостерігачів, навіть зривання першого терміну (7 квітня) достатньо для того, щоб результати виборів, у разі їхнього проведення, можна було оскаржувати. Ще до цього можна додати фактичну недієздатність Центрвиборчкому, засідання якого не відбуваються через відсутність кворуму. Як ми повідомляли, четверо із чинних 13 членів ЦВК несподівано захворіли. Причому недуга скосила саме тих, хто був призначений до цього відомства за квотою нинішніх коаліціянтів або їхніх прибічників.
Невпевненість у тому, що вибори можуть відбутися саме 27 травня, першим висловив Президент Віктор Ющенко. Ще минулого тижня він натякнув на можливість перегляду термінів. А у вівторок оголосив, що, зокрема, у цьому може полягати потенційний компроміс. Позавчора секретар Ради нацбезпеки і оборони Віталій Гайдук навіть заявив, що в результаті домовленостей президентський указ про розпуск парламенту і дострокові вибори може бути призупинено, хоча уточнив, що може йтися лише про призупинення, а не про скасування документа. Втім, про подібний варіант компромісу доводилося чути і з коаліційного боку.
Два дні основні протиборні сторони «козиряють» пропозиціями, котрі вони запропонували опонентам, не називаючи їхньої суті. Нагадаємо, спершу Віктор Ющенко заявив про план із півтора десятка пунктів, який було передано Прем’єрові. Потім Віктор Янукович зізнався, що його група підтримки передала Президентові свої пропозиції. Водночас глава уряду повідомив, що президентський компроміс передбачав проведення зустрічі з представниками як опозиційних, так і провладних сил. І що опозиціонери, мовляв, можливість такої зустрічі відкинули. Якщо це справді так, можна констатувати: гра з формату «коаліція проти Президента і опозиції» знову перейшла у тристоронню площину, де кожен зі згаданих суб’єктів виконує свою роль.
За великим рахунком, намагання Віктора Ющенка віднайти з цієї ситуації бодай якийсь вихід, не можна не вітати. Зрештою, він справді не опозиціонер, як його назвала одна журналістка під час недавньої поїздки Віктора Андрійовича до Луганська, а Президент. Нинішня ситуація поки не доходить до реального втручання закордонних посередників («політичні туристи» з Білокам’яної не рахуються) тому, що Віктор Ющенко мало не щодня сам проводить зустрічі як із опозицією, так і коаліціянтами. У 2004 році нічого подібного не спостерігалося доти, доки в Київ не прибули Хав’єр Солана, Александер Квасьнєвський, Валдас Адамкус та інші.
Утім, нинішні пошуки компромісу можуть мати для опозиції не надто втішні наслідки. Якщо порівнювати потенційні дострокові вибори із забігом на стометрівку, можна сказати таке. Після оприлюднення президентського указу опозиція вдало стартувала, а коаліція надто затрималась на старті. Проте чим далі з боку Кабміну, парламенту, деяких судових інстанцій, а також окремих членів ЦВК заходить саботаж указу глави держави, тим більше скидається на те, що 2 квітня відбувся не старт, а фальстарт. Якщо справді доведеться «перебігати» дистанцію, ще не відомо, чи не виклалися опозиціонери там, де викладатися не надто було потрібно. Чи стане їм сил гідно «пробігти» ще раз? Та й, зрештою, хто фіксуватиме результати цього «забігу»?..

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПРЕЗИДЕНТ: «ЩО ЗРОБИТИ, АБИ НЕ БУЛО ПЕРЕМОЖЦЯ І ПЕРЕМОЖЕНОГО»

назад »»»