ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
БЕЗ СЛІЗ, КВІТІВ І МОЛИТОВ
Похоронна процесія не йшла, як зазвичай, сільською вулицею. Нікому було йти... На цвинтарі зібралося півтора десятка людей. Дочекались вантажівки, відкинули борт. «Боже, хоч би хоч труни не переплутали...»— голосила старенька бабуся. «Заджмелені» ще звечора або ж тільки опохмелені копачі стягли з машини оббиту благенькою чорною тканиною труну та й почвалали до свіжовиритої могили. Потім другу понесли — до недокопаної ями, сперечаючись по дорозі: варто ще рити чи, може, досить... Бабусі спохватились: треба було хоч освяченої води принести та покропити, житом обсипати, «бо якось неловко, не по-людському отак хоронити».

Що ж то за похорон незвичний у Зачепилівці? Безумовно, не всіх проводжають з духовим оркестром, священиком та півчею, але щоб отак...
...Ганна з чоловіком років десять тому приїхали із Закарпаття, купили в селі хату, почали обживатися. Працювали, доки було де. А як не стало роботи, то більше «по шабашках» — за могорич та закуску. І чоловік випивав, і вона частенько прикладалася до чарки. Молода жінка розповідала, що в неї виникли проблеми з пропискою — буцімто міліціонер зажадав показати паспорт (а він ще старого зразка), тоді правоохоронець прямо на очах порвав документ, відтоді жила без паспорта. Коли чоловік опинився за тюремними ґратами, лишилась Ганна сама. Якось познайомилася з молдаванином, котрий теж після довгих митарств по світах прибився до тихого села. Коханець замінив засудженого чоловіка, особливо в «хмільних» справах. «І не крали, хоч грошей ніколи не було, жили в нестатках»,— ніби на заслугу ставить цей факт бабуся-хазяйка. Ще й додає: «А з літа Ганна почала хворіти: усе серце та й серце. Бувало, за день того нітрогліцерину упаковку вип'є... А їй же тільки тридцять чотири від роду».
Суботнього ранку переляканий її приятель постукав у вікно до хазяйки: «Відчиняйте бігом, Ганна померла! Я й не чув, коли це сталося». Що робити? Звісно, повідомляти сільську владу, рідню збирати та похорон організовувати. Але саме тут і почалися проблеми. Як оформляти свідоцтво про смерть, коли ні паспорта, ні свідоцтва про народження чи бодай іншого якогось документа? Чим везти покійну до патологоанатомічного відділення? І як хоронити, адже ні в хазяйки, ні в квартиранта грошей немає? У сільській раді коштів на похорони не передбачено... Сільський голова звернувся в лікарню, сподіваючись, що там є спеціальна машина. Не виявилось... Сусіди пішли по селу — у якійсь хаті дадуть гривню-дві, в іншій відмовлять: «Хто вона нам така, ми тієї Ганни сном-духом не знаємо». Трохи розщедрились місцеві підприємці. Все одно не вистачало, довелось сільському голові ще й свій гаманець діставати. У яку копієчку виливається нині похорон, не мені вам розповідати. Тож вирішено було обійтися якнайскромніше.
Минав день за днем, з лікарні тільки те й робили, що нагадували — забирайте й хороніть, то ваша турбота.
Не встигли забрати Ганну, як з міліцейського райвідділу повідомили, що на автобусній зупинці знайдено труп невідомого чоловіка — паспорт є, але власник виписався з Маріуполя три роки тому і де тепер живе, не відомо. Смерть настала на території сільської ради, так що поховальні турботи має взяти на себе керівництво територіальної громади. Кажуть, що небіжчик був п'яничкою, бо ж біля холодного тіла знайшли недопиту пляшку горілки. Зробили запит у Маріуполь, звідти повідомили, що «такий не значиться». Коло замкнулося... Знову сільський голова заходився шукати транспорт, аби доправити тіло в морг, оформляти документи, організовувати поховання.
Необов'язковість прописки, можливо, щось і спростила в паперових «круговертях», однак і до складнощів призвела. Як ось, наприклад, у подібній ситуації. Що мав робити сільський голова? Можливо, діловий та енергійний керівник, яким є Михайло Заріцький, котрий порівняно недавно став сільським мером, чогось не взяв до уваги, тому й вийшла «неув'язка»? Так, декотрим із сільських керівників уже доводилось хоронити бомжів, заблуд або ж просто безрідних односельців. Для цього керівник однієї із сільрад створив навіть запас з кількох домовин. У деяких сільських радах, затверджуючи бюджет, враховують і такі ось непередбачені похорони. У подібних ситуаціях міг би зарадити сільський комунгосп (за умови, що статутними документами передбачено й надання ритуальних послуг), взявши на себе основні клопоти. А що поховальні турботи має брати на себе сільська влада, двох думок не може бути — це визначено Законом України «Про поховання та похоронну справу».
«Не приведи Господи, щоб і нас так хоронили»,— перешіптувалися на зачепилівському цвинтарі бабусі. Хотілось їм багато що сказати, та слів забракло... Нехай живуть довго...

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ, Полтавської області
також у паперовій версії читайте:

• ПОЛУМ’Я В ТУНЕЛІ
• КОЛИ ЗЕМЛЯ НЕ В РАДІСТЬ...

назад »»»