ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ЧИ ОЗВЕТЬСЯ ШКІЛЬНИЙ ДЗВОНИК У «ПОЕТИЧНОМУ» СЕЛІ?
У старовинному козацькому селі Біївці, що у Лубенському районі на Полтавщині, жваво обговорюють не надто приємну новину. Жителі, чий родовід ведеться з середини ХVІІІ ст., дізналися про те, що наступного навчального року в їхньому селі не буде школи. За історичними хроніками, Біївці споконвіку славилися тим, що у селі були письменні люди і жевріли «вогники» культури. Приміром, за переписом 1859 року при місцевій церкві існувала бібліотека, 1900-го згадується сільська школа грамоти, 1910 року відчинила двері церковна школа.

Що говорити про радянські часи, коли тут працювали Будинок культури, бібліотека, неповна середня школа, практично кожен дорослий житель працював у місцевому колгоспі.
Нині у селі чимало хат-пусток, котрі вибитими шибками із сумом дивляться на вулиці: старі люди, за законами природи, відходять у вічність, а молодь розбіглась світ за очі у пошуку роботи та кращої долі. У загальноосвітній школі — 22 учні та дев’ять учителів. Школа має цікаву історію. Свого часу в ній вчився уродженець Біївців, відомий український поет Василь Симоненко. Його бронзове погруддя стоїть на шкільному дворі. Щоправда, цьогорічної осені у День знань біля нього можуть і не зібратися на урочисту лінійку учні, їхні батьки та педагоги. Причина проста: до школи нікому буде ходити. Вже зараз у п’ятому класі «симоненківської» школи... один учень. 12-річний Сашко, котрого недавно уславила на всю область телевізія, займається за індивідуальним графіком. Батьки учнів інших шкіл можуть мріяти про те, щоб з їхньою дитиною окремо займався педагог, а у Біївцях таке можливо. Та Сашко не радіє з цього. Школярик сумує без друзів-однокласників, учителі щодня обов’язково питають домашнє завдання і, зрештою, нема в кого за потреби списати контрольну роботу. Не ліпша картина і в інших класах.
— Наступного року кількість учнів буде ще меншою,— констатує директор школи Сергій Сердюк.— До першого класу піде одна дитинка, до другого-третього взагалі не буде, у четвертому навчатимуться двоє учнів, у п’ятому — п’ять, шостому — один, сьомому — п’ять, восьмого класу нема, у дев’ятому буде п’ять школярів. Усього залишиться 19 учнів. Школа практично сама закриється...
У Лубенській райдержадміністрації питання закриття школи у Біївцях офіційно не розглядалося, але в реальності постало руба. Утримання малокомплектної школи обходиться бюджету 140 тисяч гривень щороку. Схоже, чиновники самі не вірять у перспективи її відродження. Причому подібна ситуація не лише у Біївцях, а скрізь по району. Начальник відділу освіти Лубенської РДА Юлія Білокінь констатує, що кожного року в районі кількість дітей шкільного віку зменшується в середньому на дві-три сотні. Якщо три роки тому в Лубенському районі було 4223 дитини шкільного віку, торік — 3905, то у 2006–2007 навчальному році їх залишилося 3619... Протягом останніх двох років у районі закрили п’ять шкіл. Ю. Білокінь прогнозує, що за кілька років, коли кількість дітей ще скоротиться, доведеться думати про радикальну «оптимізацію» всієї мережі.
Точку зору чиновників не поділяє Біївецький сільський голова Ніна Остапенко. Вона сподівається на краще розгортання подій і збереження школи зі славетною історією. Пропонує охочим за символічну ціну викупити хати-пустки, мріє про повернення в село молоді й відповідно збільшення народжуваності. Навіть розраховує на відновлення дитячого садочка.
— Можливо, тоді у нас ще б один Симоненко виріс,— сподівається сільський голова.
Проблема малокомплектних шкіл болить не лише жителям Біївців. На Полтавщині, як визнав цими днями голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, смертність помітно перевищує народжуваність.
Чи міг передбачити такий розвиток подій у рідному селі Василь Симоненко?

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, Полтавська область
також у паперовій версії читайте:

• Я Б У СЛЮСАРІ ПІШОВ?..
• БЕЗ ІНЖЕНЕРІВ — НІКУДИ

назад »»»