ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
СТАТУЯ СВОБОДИ ВІДЗНАЧИЛА ЮВІЛЕЙ
Не секрет, що жінки, досягнувши зрілості, про свій вік не люблять говорити. Щоправда, це не стосується монументальних «пань» із мармуру, граніту, міді чи сталі. Натомість говорять не вони, а про них. Античні красуні Афіна, Артеміда, Венера Мілоська надихнули не одного поета, композитора, художника на творчість. Сто двадцять років тому до цієї «жіночої компанії» приєдналась американська «Леді Свобода». Нині в неї двісті копій, що прижилися в тридцяти дев’яти штатах, на Філіппінах, у Гуамі й зоні Панамського каналу. Її вишукана досконалість й місце «прописки» надихнули фахівців ЮНЕСКО, котрі внесли образ свободи й демократії до Списку всесвітньої спадщини.

Нинішній символ Нью-Йорка і США народився завдяки американській конституції, бо паризькі ліберали в 60-х роках XIX ст. сприйняли її як взірець для наслідування. Вони попросили свого співгромадянина скульптора Фредеріка Огюста Бартольді створити статую для подарунка сміливим демократам. Отримавши згоду, ініціатори взялися за організацію комітету «Дар Франції», тобто за збирання коштів на монумент. Ентузіазм у 1874 році виявили не лише спонсори, а й композитор Шарль Гуно. Коли пощастить почути його кантату «Свобода», знайте: її написано для Statee of Liderty.
До слова, ті, хто мають швейні машинки «Зінгер», теж «пов’язані» з «біографією» Статуї Свободи. Подейкують, коли Бартольді почав роботу над створенням скульптури до ювілею 1876 року Декларації про незалежність США, йому потрібно було знайти жінку-натурницю, котра могла б слугувати відповідним образом. Спочатку ходили чутки, що ескіз скульптури митець змалював зі своєї матері Шарлоти. Однак цю інформацію відтіснила «розсекречена» версія. Ізабелла Бойєр, вдова Айзека Зінгера (власника фірми швейних машинок), звільнившись від гнітючої присутності чоловіка, котрий залишив її зі статками й дітьми на початку своєї кар’єри в Парижі, стала загальновідомою особистістю. Як добропорядна француженка, вона виявилася придатною моделлю для Статуї Свободи.
Утім, крім натурниці, митцю треба було знайти інженера для конструювання металевої опори й підтримуючого каркасу, на якому б надійно трималась оболонка скульптури, виготовлена з міді. Доля звела з талановитим Гюставом Ейфелем, котрий усе задумане втілив у життя. В роботі допомагала бригада з двадцяти осіб, що працювали в спеціальних майстернях по десять годин на день без вихідних. Чи знаєте, з чого виготовляли статую? З російської міді. Тридцять одна тонна цього кольорового металу пішла на «народження» 46-метрової жіночої постаті. До слова, в Нью-Йорку є ще один «російський слід», який торкнувся й Києва. Московський скульптор Євген Вучетич біля будинку ООН установив свою композицію «Перекуємо мечі на орала». Для нас же він створив 90-метровий монумент «Батьківщина-мати».
Поки французи натхненно трудилися над дивовижним подарунком, за збирання американських коштів на доставку і встановлення монумента на острові Бедлоуз узялася поетеса Ема Лазарус, написавши вірш «Новий колос», і видавець газети «Нью-Йорк уорлд» Джозеф Пулітцер. Публікації в цьому друкованому органі запалили простих громадян і товстосумів на фінансові внески: сто тисяч доларів було зібрано. До того ж, наклад газети збільшився. Згодом стало почесно мати престижну Пулітцерівську премію в галузі журналістики. Тоді ж було, як у кіно — естафету парижан, котрі завершували роботу, перейняли ньюйорківці. Маючи гроші, вони доручили архітекторові Річарду Морісу Ханту створити постамент для мідної красуні, що він успішно і зробив. 4 липня 1884 року її ще на батьківщині принесли в дар представникам Сполучених Штатів.
На інший континент 225-тонну «співгромадянку» переселяли на борту французького фрегата «Ізере», розібравши на триста п’ятдесят частин.
Дивовижну скульптуру встановили на спеціальний п’єдестал. Влада Нью-Йорка оголосила днем її відкриття 28 жовтня 1886 року. Хоча і говорили, що цей подарунок від французів до сторіччя незалежності США запізнився на десять років, на урочистість прийшли тисячі глядачів. Кого там тільки не було! Президент країни Клівленд заявив: «Ми не забудемо, що свобода оселилася тут». А «батько» статуї Бартольді сказав: «Мрія мого життя збулась».
Відтоді «Свобода, що осяює світ» — одна із найзнаменитіших скульптур планети, яку внесли до списку претендентів на нове диво світу. Завдяки їй 1956 року острів Берлоуз перейменували на острів Свободи. Велична богиня у піднятій правій руці тримає факел, а в лівій має табличку «JULY IV MDCCLXXVI» («4 липня 1776») — дату підписання Декларації незалежності. Вага її сталевої конструкції 125, цементної основи — 27 тисяч тонн. Вражає й «зріст»: від землі до кінчика факела сягає 93 м. У будь-яку погоду «леді Свобода» не відчуває самотності — п’ять мільйонів відвідувачів національного меморіалу протягом року стали нормою. Місцеві екскурсоводи звикли говорити, що це стільки людей, скільки мешкає в Норвегії чи Небрасці або Нью-Хемпширі разом із Нью-Мексико. Аби в це повірити, варто побувати на оглядинах Статуї Свободи...
також у паперовій версії читайте:

• ХРУЩОВ, МАО, БРЕЖНЄВ — В ОДНІЙ КОМПАНІЇ
• ЗА ГОСТЕЙ ІЗ ЗАРУБІЖЖЯ ВАРТО ПОБОРОТИСЯ
• ТОРІК ТУРЕЧЧИНУ ВІДВІДАЛИ БЛИЗЬКО 488 ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ

назад »»»