ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
І РЕЙДЕРІВ ВИКИДАЮТЬ НА СМІТНИК...

Рейдерство як явище в Україні має декілька послідовних етапів. Силове захоплення підприємства напівбандитами в камуфляжній формі — це завершальна фаза операції, коли вже проведено всі необхідні маніпуляції з акціями, реєстрами та судовими ухвалами. Тож перед тим як посилати в бій загони штурмовиків, загарбники намагаються спочатку виграти битву на папері. Інакше наступні дії поставлять їх поза законом, що зробить подальшу боротьбу безперспективною. Зі свого боку, жертви рейдерських захоплень теж, перш ніж займати «кругову оборону», мають перемогти на папері, інакше потім їх не зможе захистити жодна охорона, хоч би якою сильною вона була.

Маніпуляції з реєстрами
У нашій публікації ми розповімо про те, як одне звичайне столичне підприємство зуміло вийти переможцем ще на першому, «паперовому» етапі боротьби, внаслідок чого шахраям дісталася дірка від бублика. Іншим потенційним жертвам рейдерських атак корисно буде перейняти їхній досвід.
Ми навмисне не станемо розповідати, які виробляє товари чи які надає послуги ЗАТ «Київспецмонтаж», про події навколо якого йтиметься. Це питання другорядне. Зауважимо лишень, що його штаб-квартира — в престижному районі Києва — Печерському. Цього досить, аби зрозуміти, яким ласим шматком воно може бути для спокусливих ділків. Колись, ще за радянських часів, це підприємство було структурним підрозділом гігантського будівельного тресту, але у першій половині 1990-х років йому, як і багатьом іншим, довелося стати акціонерним товариством.
Зі шкільних підручників ми знаємо, що акція — це аркуш паперу, на якому можна написати чи намалювати будь-що, однак неодмінно мають бути слова — «одна акція». Проте в Україні акції переважно випускаються в бездокументарній формі.
Приватизували, наприклад, підприємство, оцінили його вартість, розділили її на акції і склали реєстр: кому скільки цінних папірців належить. Якщо хтось свої акції продає, дарує, передає у спадщину, одне слово, відчужує, то на підставі договору купівлі-продажу, договору дарування чи заповіту, в реєстр вносять відповідні записи й він оновлюється.
Ведення реєстру — складна й відповідальна справа. Для цього в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку підприємство має отримати ліцензію, а працівники, котрі вестимуть реєстр, мають пройти у цій установі відповідний курс навчання. Втім, якщо господарське товариство хоче заощадити час і гроші на отриманні ліценції, воно може доручити цю роботу іншому підприємству, що спеціалізується на цій справі і, звісно, отримало таку ліцензію. Подібні послуги замовляють тільки надійним конторам, до яких є цілковита довіра.
Саме таким шляхом і пішов «Київспецмонтаж», як, до речі, й чимало інших подібних йому підприємств, що працювали в будівельній галузі столиці. Їхнім реєстратором стала фірма «Система-П». Вона хоча й виникла лише в 1990-х роках, проте людей, котрі її заснували, будівельники знали давно. Протягом десятка років у «Київспецмонтажі» та в інших подібних йому підприємствах виникло безліч виробничих проблем, та хай там що, а за акції ні в керівників, ні в трудового колективу голова не боліла.
І ось торік спокійне життя закінчилося — почалися спроби переділу власності. Ми не можемо назвати конкретних замовників рейдерської атаки, оскільки це таємниця слідства, для нас головне — розповісти про методи, до яких вдаються загарбники, котрі, на жаль, мають покровителів у високих владних кабінетах.
Отже, восени минулого року керівники «Київспецмонтажу» отримали від своїх давніх знайомих конфіденційну інформацію: у фірмі «Система-П» тихою сапою замінюють керівників, тож, поки не пізно, рятуйся, хто може. Читачі, котрі не є фахівцями у сфері цінних паперів, напевне не одразу зрозуміють, що означають ці слова. А вони означають, що над підприємством нависла смертельна загроза.
Якщо реєстр акціонерів господарського товариства опиниться у не зовсім чистих руках, до нього можна буде внести будь-які зміни, аж до того, що передрукувати його начисто, заповнивши список зовсім іншими прізвищами, потім засвідчити реєстр підписами та печатками (в тому числі й підробленими), а вже по тому провести із зовсім іншими особами пародію на збори акціонерів, на яких обрати нове правління, наглядову раду і директора підприємства. Відтак сфальсифікований протокол зборів реєструють у місцевому органі влади — і ось, будь ласка, можна нібито на законних підставах штурмувати штаб-квартиру обраної жертви, оскільки паперову війну вже виграно.

Зброя рейдера — судова ухвала
Це, безумовно, найпримітивніший сценарій, котрий може бути успішним хіба що в провінції, де рейдерам повністю належить адмінресурс. У Києві таке нахабство не пройде. Однак можете собі уявити, як було стурбоване керівництво «Київспецмонтажу»! Через те були вжиті рішучі заходи: фірмі «Система-П» повідомлено, що договір з нею буде розірваний через 45 днів, визначених законом для подібних випадків. Крім того, з Державною комісією з цінних паперів, котра є органом ліцензування, вирішено питання про те, що відтепер ЗАТ «Київспецмонтаж» вестиме свій реєстр самостійно. Не час, мовляв, заощаджувати, коли можна втратити все.
Заходи були вжиті вчасно, оскільки рейдери, котрі уже взяли під контроль фірму-реєстратора, почали бити по найслабшій, як вони вважали, ланці: по пенсіонерах, котрі колись працювали на підприємствах. Багато з них володіють значним пакетом акцій. Цим людям аферисти пропонували великі гроші за те, щоб вони продали акції. Одначе тут дала свої плоди багаторічна мудра політика чуйного ставлення до людей: жоден пенсіонер не захотів мати справу з махінаторами. Навпаки — передбачаючи, що від умовлянь зловмисники можуть перейти до погроз їм або їхнім родинам, пенсіонери продали свої акції рідному підприємству.
Рейдерам для того, щоб почати свою атаку, достатньо лише однієї акції, лише одного відсотка: адже тоді бутафорські збори акціонерів матимуть не такий вже й бутафорський вигляд. А слідство потім нехай місяцями розбирає, де були справжні підписи, а де підроблені. На щастя, у випадку з «Київспецмонтажем» їм не дісталося жодної справжньої акції й жодного справжнього голосу.
Проте на цьому боротьба не скінчилася. Коли настав час отримувати реєстр, керівництво «Системи-П» раптом повідомило, що воно не може цього зробити, оскільки йому це заборонено ухвалою Торезького міського суду Донецької області.
На цій ухвалі слід зупинитися докладніше. До провінційного суду звертається громадянка Іваненко з позовом до громадянина Петренка, яка уклала з ним договір купівлі-продажу акцій ЗАТ «Київспецмонтаж». Але їй стало відомо, що Петренко продав ті самі акції громадянинові Сидоренку. Тобто її, можливо, мають намір ошукати. Тому вона просить визнати недійсним договір між Петренком та Сидоренком, а також вжити заходів для забезпечення позову, а саме: заборонити фірмі «Система-П», котра є реєстратором акцій, вносити будь-які зміни до реєстру, видавати будь-кому виписки та довідки з цього реєстру, та й взагалі передавати будь-кому сам реєстр.
Забігаючи наперед, зазначимо, що ні Іваненко, ні Петренко, ні Сидоренко ніколи не були акціонерами «Київспецмонтажу», ніколи не мали, не продавали та не купували його акцій. Усе це з’ясувалося згодом, але навіть не знаючи цього, лише прочитавши позовну заяву, можна сміливо стверджувати, що її вимоги — то рябої кобили сон.
Для тих, хто не є фахівцем у сфері цінних паперів, наведемо таку аналогію. Уявіть собі, що громадянин, у якого в потязі метро вкрали портфель з грошима й документами, звертається до суду з позовом до керівництва метрополітену, вимагаючи повернути йому викрадені речі або відшкодувати моральні та матеріальні збитки, а також просить вжити заходів із забезпечення позову, зокрема, зупинити рух потягів та ескалаторів, а також заборонити працівникам та пасажирам метрополітену залишати його приміщення доти, доки все не буде оглянуто і всі не будуть обшукані.
Проте, незважаючи ні на що, суддя Торезького міського суду своєю ухвалою позов задовольняє. Очевидно, він і сам розумів її абсурдність, оскільки ледь не того ж самого дня її скасував. Для цього знайшовся слушний привід: громадянка Іваненко нібито згадала, що Петренко насправді живе не в Торезі Донецької області, а на Закарпатті в Ужгороді, а тому й просить переслати її позов туди. Судді в подібних справах часто чинять саме так: спочатку ухвалюють постанову, що явно суперечить законові, а потім одразу ж її скасовують. Причому першу ухвалу негайно видають замовникові-рейдеру, а от другу — посилають поштою через певний проміжок часу.

Головне — побільше галасу
Хай там як, а судова ухвала — це лише клаптик паперу, якщо виконавча служба того району, де розміщене підприємство, не прийме за цією ухвалою постанову про відкриття виконавчого провадження. У випадку, про який мова, державний виконавець Печерського району спрацював дуже «оперативно». Уже три дні як ухвала була скасована в торезькому суді, а він все одно надіслав фірмі «Система-П» вимогу заблокувати акції «Київспецмонтажу». І на підставі цієї вимоги фірма-реєстратор відмовилася віддавати підприємству його ж реєстр, за ведення і зберігання якого вона довгі роки отримувала гроші.
Що в такому випадку слід вчинити акціонерному товариству, котре вже не завдяки конфіденційній інформації давніх друзів, а на власні очі побачило, що його атакують рейдери, нехай поки що й на папері? Правильно! Треба бити на сполох в усі дзвони!
Так і зробив «Київспецмонтаж». За підписом його керівників полетіли листи по всіх усюдах: до Президента України, до Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до Служби безпеки, Генеральної прокуратури, МВС, Міністерства юстиції, Державної комісії з цінних паперів та багатьох інших. Так і треба чинити. Нехай більшість установ пришле формальні відписки, але якщо із сотні адресатів знайдеться один, котрий допоможе, можна вважати, що папір витрачено не марно.
Підприємство не пошкодувало коштів, щоби найняти юристів відповідного профілю й відрядити своїх співробітників на Донеччину до Тореза, хоча й було зрозумілим, що насправді «ноги ростуть» не звідти, а з Києва. А конкретно — з фірми-реєстратора «Система-П». Зловмисники використали донецького суддю, але вони так само могли використати його чернігівського чи черкаського колегу.
Крім того, було залучене телебачення. Нехай не всі глядачі зрозуміли, про що йшлося в сюжеті, але чим більше галасу — тим краще. На «паперовому» етапі війни рейдери полюбляють діяти тишком-нишком, а в умовах відкритості і прозорості почуваються некомфортно.
Така потужна контратака дала результати. Департамент виконавчої служби Міністерства юстиції почав перевірку діяльності своїх підлеглих у Печерському районі, знайшов чимало недоліків у їхній роботі і змусив скасувати незаконну постанову, винесену за ухвалою торезького судді. Почала перевірку й Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Як повідомив авторові цих рядків її член Володимир Петренко, буде порушене питання про позбавлення фірми-реєстратора ліцензії.
А «Система-П», до речі, досі не склала зброї і реєстру поки що не повернула, хоча вже всім стало ясно, що рейдерську атаку провалено. Так, причепившись до якогось другорядного питання, вона подала позов до Господарського суду Києва і добилася ухвали про блокування акцій компанії «Київспецмонтаж». Рейдери ще сподіваються, що поки вони триматимуть у себе реєстр, їм якось вдасться дестабілізувати роботу підприємства й розколоти його колектив.
Проте київський суд, на відміну від торезького, вчинив згідно з законом: надав відповідачеві можливість не тільки ознайомитися з ухвалою, а й вчасно її оскаржити, що й було зроблено. Колегія суддів, прискіпливо розглянувши обґрунтованість й адекватність вимоги позивача щодо забезпечення позову, постановила скасувати ухвалу про блокаду реєстру.
Однак і після цього фірма-реєстратор не здається: не бажаючи віддавати реєстр, вона подала касаційну скаргу до Вищого господарського суду і, без сумніву, буде апелювати й до більш високих інстанцій, аж до Верховного Суду. Але це вже нагадує агонію: судячи з усього, виконавці, отримавши від замовників гроші та не виконавши їхнього замовлення, лише імітують бурхливу діяльність, щоб їх самих якомога пізніше викинули на смітник, як відпрацьований непотріб.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»