ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
ГОРИ КЛИЧУТЬ У ДАЛЕКІ МАНДРИ
Кажуть, якщо вже раз сходив у гори, вони тебе більше не відпустять: знову і знову кликатимуть до себе дзвінкою луною уві сні, вабитимуть чудовими краєвидами, які ти на згадку увічнив на фотографіях. Головне — пересилити себе і зробити перший крок. Сучасній людині не легко навіть на деякий час відмовитися від благ цивілізації. Але хіба можна порівняти теплий душ з безкрайнім зоряним небом, нічним багаттям, смачною кашею, що пропахла димом, піснями під гітару в колі друзів. Ці спогади назавжди залишаються в людському серці.

Подорожувати ірпінець Андрій Воробйов почав ще за часів Радянського Союзу. Спочатку це були звичайні екскурсії. А потім природна цікавість переросла у справжню любов до тривалих туристичних походів.
— У свій перший похід я вирушив у 2000 році,— розповідає викладач кафедри економічної теорії Національного університету державної податкової служби України Андрій Воробйов.— Ініціаторами подорожі були мої друзі — Валерій Поліщук зі своєю дружиною Антоніною. Тривала вона близько десяти днів, піднімалися на Парагінель (висота понад 500 м). Це майже пряма скеля по дорозі від Алушти до Ялти. Звичайно, приїжджаючи до Криму, кажуть, треба хоча б на якийсь пагорб піднятися. Так і я. Але мої досягнення тоді були скромніші. Словом, цей похід так мене захопив, що тепер ходжу в Кримські гори щороку, а то й двічі на рік.
Вивчаю історію цього краю, яка сягає своїм корінням сивої давнини. Там відбувався постійний рух народів: таври, кіммерійці, греки, готи, турки, слов’яни, прийшлі татари з Волги та Уралу. У південно-західному Криму гори не високі, це так звані гори-останці — окремі невеликі плато з різними піщаними комплексами. Там дуже багато місць, які здавна заселяли люди, велика кількість стоянок, багато з яких ще не розкопані. Найбільш відомі — печерні міста Чуфут-Кале, нинішні Мангуп, Ескі-Кермен. Взяти хоча б Чуфут-Кале, що поблизу Бахчисарая. Неподалік ханського палацу — православний монастир, найдавніший на території колишнього Радянського Союзу (якщо не брати до уваги вірменської церкви). Йому близько 1,5 тисячі років. Я побував там уперше наприкінці 1980-х років. Тоді можна було побачити лише порожні вируби в скелях. А уже на початку 1990-х розпочалося відновлення монастиря. Тепер там живуть ченці-послушники.
У районі Мангупа люди селилися ще п’ять тисячоліть тому. А приблизно в ІІІ–ІV ст. нашої ери таври побудували тут печерне місто. Це й не дивно, бо сама місцина — унікальна природна фортеця. Головне, що й до наших днів збереглося декілька джерел питної води, без якої у тих краях не вижити. Скажімо, давнє місто в районі Ескі-Кермен татари зруйнували у 1299 році. Після цього там уже життя не було — вони знищили джерело питної води. Тепер на Мангупі діє церква, заснована ще в VІІ столітті, тут живуть ченці. Чи не найсильніше вражають вирізьблені на кам’яній стіні святі лики Ісуса Христа та Богородиці.
Сюйренська фортеця — одне з укріплень, що були зведені ще за часів Візантії (VІ–VІІІ століття). Близько 40 укріплень захищали цю частину Криму від степових народів. Уперше фортецю спорудили греки, потім її відбудовували турки разом з татарами. І вона простояла до ХVІІ століття. А потім чи то сама перетворилась на руїну, чи люди просто її залишили, бо в ній не було потреби.
Цей величезний пласт історії залишається для багатьох з нас «білою плямою». Мені, як педагогові, дуже подобається працювати з дітьми. Прикро, що в сучасного юного покоління немає знань про минуле України, зокрема Криму. Загалом, молоді бракує живого спілкування з ровесниками, з природою. За моїх студентських років були будівельні загони, шефська допомога колгоспникам, екскурсії. Спільна робота, проведений разом час зближували людей, виявляли їхні найкращі риси. Ось і вирішив я спробувати організувати для молоді туристичний похід.
Торік більш як два десятки студентів податкового університету на чолі з Андрієм Воробйовим вирушили в Кримські гори. Маршрут подорожі проліг через гору Демерджі, водоспади Джурла та Джур-Джур, карстові печери на плато Карабі, Мангуп та інші мальовничі місця.
— Наш похід пройшов чудово,— згадує Андрій Федорович.— Головне, що сподобалося і мені, і молоді. Серед студентів було декілька чоловік, котрі вже мали досвід мандрівного життя. На них я й спирався. Так, другокурсник фінансового факультету Артем Терновський ще підлітком захопився спелеологією, брав участь в експедиціях. Саме він і повів нас до Маминої печери на Карабі, щоб ми змогли помилуватися красою підземного царства Криму.
Хлопцям і дівчатам сумувати за домом було ніколи. Навколо — чарівна природа, пам’ятки давньої історії. А ще поряд люди, з якими не відчуваєш жодного дискомфорту, ділиш усі тяготи походу, допомагаєш їм долати труднощі, з’являється почуття відповідальності за життєдіяльність цього невеличкого колективу. Кожен знає: якщо дістав завдання, треба його сумлінно виконувати: принести дрова, воду, приготувати вчасно їжу, нести охорону вночі, якщо потрібно.
Про розваги юнаки й дівчата не забувають. Влаштовують різні забави, бо без цього не можна. Традиційний «набір» туриста — це 10–15 ігор, наприклад «Мафія», що навчає знаходити логічні шляхи до вирішення задач. Особливо запам’яталися наш похідний КВН, гра в пантоміму та інше. Не обійтися в походах і без гітариста — душі компанії. А в нічній тиші біля багаття Андрій Федорович розповідав молоді про минуле цього казкового краю.
Кримські мандри підштовхнули створити в університеті туристичний клуб, який дістав назву «Арго». У планах — численні подорожі. І це не обов’язково має бути Крим чи Карпати. В Україні дуже багато історичних місць, тільки на Київщині таких можна назвати з десяток. Взяти хоча б кургани під Переяславом-Хмельницьким. Цікаво, що вони не скіфські, як гадали, а арійські. Дуже багато цікавих місць під Васильковом. Пам’ятаємо й про храми Чернігова, фортецю в Кам’янці-Подільському, замки в Тернопільській чи Львівській областях. Хотілося б помандрувати місцями бойових дій ОУН-УПА.
Турклубівець — другокурсник фінансового факультету Костянтин Мірошниченко — уже отримав завдання розробити план майбутнього походу в Карпати. Юнак родом з тих місць, тому буде його організатором. Члени клубу планують відвідати Закарпаття — Синевір’я, Мукачеве, Ужгород, ті місцини, які мало зачеплені цивілізацією.
— У 2005 році я їздив з екскурсією на річку Маняву — туди, де Манявський скит,— розповідає викладач.— Його заснували ченці, котрі втекли з Києво-Печерського монастиря, коли татари зруйнували Київ. За деякими свідченнями, там є могила гетьмана Івана Виговського, однієї з найвідоміших особистостей України.
Гадаю, турклуб «Арго» поповнюватиметься новими друзями. Адже в людині завжди живе дух пізнання краси навколишнього світу, бажання побачити щось незвідане, осягнути невідоме — віднайти заповітне «золоте руно» наших мрій.

Ігор ШВЕЦЬ
також у паперовій версії читайте:

• ВЧИМОСЯ ВІДПОЧИВАТИ
• ВІДПОЧИНОК У КРИМУ МОЖЕ ПОДОРОЖЧАТИ

назад »»»