ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ПРО КІНО ТА... ЛЮБОВ ДО ТВАРИН
У Київському будинку кіно відбувся показ чотирьох ігрових короткометражних фільмів, знятих у творчому об’єднанні «Дебют». Об’єднання було створене на кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка у 1960-х. Проте понад двадцять років з ним, як і з вітчизняним кіно загалом, відбувалося відомо що. Нині об’єднання очолює знаний режисер Віктор Гресь, який і сам колись пройшов через той самий «Дебют».

Змінюючи хронологію подій, дозволю собі почати саме з його ігрової дебютної картини «Хто помре сьогодні» за сценарієм Віктора Мережка. Було це у ті ж 1960-ті. Фільм розповідає про подію під час Другої світової війни. Безборонна крихітна група армійців на відкритій місцині — чудова мішень для фашистського пілота. Та один, у якого він не влучив, з примітивної гвинтівки раптом поцілив у літак. Урятувавшись на парашуті, льотчик опинився на місці свого злочину. «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі» — так стисло можна переповісти сюжет, але не символістично-образну манеру, у якій Віктор Гресь зняв цю притчу. Одне слово — «Жах». Таку назву має ігровий фільм Мирослава Слабошпицького. Картину, як і решту стрічок, знято в короткому метрі.
...Сучасність. Тут є все: і оголена натура, і трупи, і пограбування, і натяк на тваринність світу цього. Ця мішанина «забиває» певні, мабуть, добрі наміри режисера. Стилістика фільму — жах як жорстока магія жанру. На жаль, їй притаманна здатність створювати проблеми.
Зате «Ніяких проблем» режисера Володимира Дащука — ексцентрична комедія ситуацій — і без проблем. Стик трюків створює враження шаленої гонитви... до кладовища. На паркані цвинтаря — табличка: «Місць немає». Тут і тіло небіжчика, що підстрибує в труні, і жіночка з поросям (у цій сюжетній лінії блискуче промайнула артистка Тамара Яценко); і проїзди «крутих мафіозі» на танкетці, і викрутаси з попом, що лика не в’яже, і дивак-мисливець із здоровезним собакою; і гробарі, що навпроти таблички риють яму, викидають звідти гранати, і наркотики в кадилі; і невтішна секс-білявка-вдова... Усі ці елементи фарсової атрибутики з неймовірним безглуздям «наїжджають» у фільмі один на одний. Отож гранати таки вибухають, небіжчик оживає, а поросятко повертається до хазяйки. Якщо для вас ліками від нападу чорної меланхолії була, є і залишається комедія ситуацій Леоніда Гайдая «Пес Барбос та незвичайний крос», то не вагаючись можете додати до свого рецептурника і «Ніяких проблем» Володимира Кащука.
Фільм «Велика Васильківська, 8-г» Олени Бойко за творами Андрія Бітова — лірична сентиментальна мелодрама про кохання з елементами ретро. Підліткова закоханість у недосяжну дівчину-мрію. Інтер’єри Києва кінця ХХ століття, гасла «Хай живе 1-е травня!», обшарпані двері. Це в спогадах уже зрілого мужчини, коли знову через роки зустрів Її. Монтаж пам’яті, монтаж років і те, що буває, коли те омріяне справджується. Проте поміж цих двох усе-таки є щось, що не дає їм розбігтися врізнобіч. Банальна і не зовсім історія, якщо брати до уваги категорії людяності. Здавалося б, «двічі в ту саму воду не ввійти», але ж є продовження — «вода змінюється». Як змінилися не тільки гасла та інтер’єри, екстер’єри, а й назва вулиці «Червоноармійська» на стару київську «Велику Васильківську». Отак одна вдало знайдена деталь «грає» у візуальній драматургії фільму. Що ми отримуємо від такого кіно? Хорошу «реставрацію» самих себе у власному просторі, а не у віртуальній площині. Є лише єдине магістральне питання: «А де, крім Будинку кіно, може відбутися та зустріч?».
«Приблуда» — фільм Валерія Ямбурського. Власне, це ще одна комедія, тільки характерів. Героїв у картині троє — Мовчун (артист Ярослав Гаврилюк), Шкідник (артист Валерій Шептекіта) та Приблуда — біла болонка, може, й не чистої породи, але істота симпатична. Тож жили собі самотньо двоє сусідів. І невідомо звідки приблудився до них песик. Своїми підступними закидами про відлюдкуватість довів Шкідник трудягу Мовчуна до того, що той узяв тварину до себе. З цього все і почалось, бо далі Мовчун уже й не знав як того песика позбутись. Та хоч би куди він його заводив, повертався. А сусіда шпетив його та й шпетив. Урешті-решт і песик знайшов порозуміння з господарем, і людей навчив «собачого гуманізму» — бути чудовими сусідами. Навдивовиж характерні для нашої ментальності образи створили двоє талановитих артистів, що дуже важливо для комедії, де грають всерйоз.
Власне, оплески, що лунали після кожного фільму, цілком призначалися й Вікторові Гресю.

Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ШЕДЕВР ГЕНРІ ПЕРСЕЛЛА НА КИЇВСЬКІЙ СЦЕНІ
• РОЗБИТИ СКЛО ВЛАСНИМ СЕРЦЕМ...
• МАЕСТРО І ЙОГО РОДОВІД

назад »»»