ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
АНТАРКТИЧНА ЕПОПЕЯ: ГЛАВА 12-ТА
Цими днями з аеропорту «Бориспіль» вирушили у далеку багатотисячокілометрову подорож учасники 12-ї української антарктичної експедиції (2007–2008 рр.). Напередодні вильоту відбулася церемонія проводів групи з чотирнадцяти полярників, у яких попереду нелегка і тривала, протягом року, вахта на антарктичній станції «Академік Вернадський», де чекають на зміну тринадцяти зимівників попередньої 11-ї експедиції (2006–2007 рр.). Кореспондент «Демократичної України» взяв ексклюзивне інтерв'ю у директора Національного антарктичного наукового центру Валерія Литвинова.

Літаками, криголамом
Передовсім Валерій Аркадійович розповів, що цього разу маршрут кількаетапної повітряної частини подорожі української антарктичної експедиції мав такий вигляд: Київ — Цюрих (Швейцарія) — Сантьяго-де-Чилі — Пунта-Аренас (портове чилійське місто, розташоване на крайньому півдні цієї південноамериканської країни). Туди заздалегідь вилетіли двоє заступників директора Національного антарктичного наукового центру Сергій Кремньов і Володимир Ващенко. Вони координували не лише комплекс операцій з перезмінки зимівників на станції «Академік Вернадський», а й закупівлю дизельного палива, продуктів харчування — всього, що потрібно для річної зимівлі. Все це, отримавши відповідні платежі від українських замовників, привезла у порт Пунта-Аренаса для завантаження на судно, чилійська фірма (агент із постачання), забезпечуючи необхідним не лише нашу, а й деякі інші антарктичні експедиції.
Для доставки учасників 12-ї української антарктичної експедиції та їхніх вантажів з Пунта-Аренаса до Антарктиди та повернення звідти зимівників нашої 11-ї експедиції та іншого персоналу зафрахтовано криголам чилійського ВМФ «Адмірал Біел», котрий здатен подолати крижані затори, якщо такі трапляються у протоках між Аргентинськими островами, на одному з яких — острові Галіндез, котрий дещо на захід від Антарктичного півострова,— розташована українська станція «Академік Вернадський».
Вихід судна з порту Пунта-Аренас було призначено на 1 березня, а його прибуття на рейд острова Галіндез очікувалося 4 або 5 березня. Такий варіативний часовий діапазон зумовлений тим, що «Адмірал Біел» із експедицією на борту мусить подолати не лише частину Магелланової протоки, яка відокремлює від материка Південної Америки острів Вогняна Земля, а й головну сувору перепону — найширшу на планеті (близько 950 кілометрів) і бурхливу протоку Дрейка, що з'єднує південні частини Тихого та Атлантичного океанів, розділяючи Південну Америку і Антарктиду. Відомо, що протока Дрейка має сумну славу найбільш штормового місця у Світовому океані.

Досвід плюс молодість
— До планів наукових робіт, які реалізовуватимуться українськими вченими у складі зимівників 12-ї антарктичної експедиції, входять геолого-геофізичні, метеорологічні, сейсмологічні, біологічні, медичні дослідження, вивчення верхньої атмосфери та іоносфери Землі тощо,— розповідає Валерій Литвинов.— Усі плани скоординовані нами з програмою третього Міжнародного полярного року, який розпочинається 1 березня.
Чотирнадцять полярників, яких після ретельного відбору взяли до складу зимівників 12-ї української антарктичної експедиції, пройшли попередню перевірку щодо стану здоров'я, психологічної сумісності (адже їм доведеться протягом року жити і працювати у замкненому просторі в незмінному колективі) та, певна річ, професійної кваліфікації. Начальником станції «Академік Вернадський» у цій зимівлі призначено Віктора Тарасова — старшого наукового співробітника Інституту геофізики НАН України. Крім нього, геофізичними дослідженнями займатимуться ще троє науковців — завідувач лабораторії Одеського національного політехнічного університету Дмитро Литвинов, аспірант цього ж ВНЗ Денис Саранюк із Теплодара, що на Одещині, й молодший науковий співробітник Інституту геофізики НАНУ киянин Андрій Роменець. Метеорологічні спостереження на станції — сфера діяльності двох киян із Національного антарктичного наукового центру — завідувача групи Станіслава Недогібченка й наукового співробітника Гліба Таврова. Біологічними дослідженнями на «Академіку Вернадському» та на прилеглих до станції сусідніх островах займатимуться асистент кафедри зоології Національного університету імені Тараса Шевченка киянин Владлен Трохимець і провідний інженер Інституту біології південних морів НАНУ Віталій Тимофєєв із Севастополя.
Лікарем на станції працюватиме анестезіолог Харківської міської клінічної лікарні швидкої допомоги Костянтин Даниленко, дизелістом — Микола Старинець із Черкас, оператором радіостанції та інших засобів зв'язку — киянин Євген Каштан, механіком — інженер-технолог з Харкова Богдан Гаврилюк, електриком — киянин Олександр Прокопчук, кухарем — Володимир Глєбов із Черкащини.
З 14-ти українських полярників, які зимуватимуть на острові Галіндез у 12-й експедиції, шестеро мають антарктичний досвід. Зокрема, ця зимівля буде другою для Олександра Прокопчука і Віктора Тарасова, Дмитра Литвинова. Втретє зимуватимуть на станції Станіслав Недогібченко і Богдан Гаврилюк. Рекордсменом щодо цього у нинішньому складі є Микола Старинець, для якого наступна зимівля буде п'ятою за ліком. Широким є віковий діапазон зимівників — від 22 років (Гліб Тавров) до 54-х (Микола Старинець).

Балада... про бак
Протягом останнього десятиріччя напередодні відправлення з України до Антарктиди чергових експедицій з року в рік у присвячених цим подіям публікаціях у пресі автори торкалися однієї й тієї ж наболілої проблеми: «Коли, нарешті, на острові Галіндез з'явиться новий бак для палива замість старих баків, установлених там давно ще британцями (попередніми господарями станції, яка тоді називалась «Фарадей») і, відпрацювавши кілька десятиліть, потребували заміни. До речі, вимогу щодо спорудження нового паливного бака було зафіксовано у спільному британсько-українському меморандумі, складеному тоді, коли у середині 1990-х років Велика Британія безплатно передала «Фарадей» нашій державі.
Упродовж одинадцяти років праці українських полярників на антарктичному острові Галіндез якихось пошкоджень старих баків, що призвели б до неприємностей, на щастя, не було. Одначе британці неодноразово нагадували українським колегам про необхідність виконання взятих зобов'язань, оскільки солідний вік старих баків становить реальну загрозу можливої аварії. Проте щороку будівництво на українській станції «Академік Вернадський» нової ємності для палива відкладали «на потім» — через нестачу коштів. Лише кілька років тому група українських будівельників підготувала на острові Галіндез майданчик під майбутній бак і спорудила для нього фундамент.
— Торік справу вдалося зрушити з місця,— говорить Валерій Литвинов. — Нам було виділено необхідні кошти, на них Кіровоградський завод технологічного обладнання виготовив новий металевий бак, у який можна закачати 200 тонн палива, що повністю (навіть із запасом) забезпечуватиме потреби річної роботи станційних дизелів. Загальна вага бака, який має (задля підвищення надійності) подвійні стінки, становить 30 тонн. Оскільки у змонтованому вигляді його неможливо було ані завантажити на судно, ані вивантажити на острів Галіндез, вирішили бак транспортувати розподіленим на окремі 150-кілограмові секції, а безпосередньо на станції монтувати і зварювати фрагменти. Усі вантажі заздалегідь відправили водним шляхом. Наприкінці 2006-го туди ж із Києва вилетіла бригада зварників — працівники підприємства-виготовлювача. У чилійському порту Пунта-Аренасі секції бака завантажили на судно — згадуваний криголам «Адмірал Біел», на якому вирушили до Антарктиди монтажники-зварники і координатори цих робіт.
У разі, якби льодова ситуація навколо острова Галіндез не дала б змогу підійти до берега, транспортувальники розраховували на наявні на судні два гелікоптери, які могли б на підвісці доставити фрагменти ємності на острів. Та обставини склалися так, що резервний варіант вивантаження не знадобився. «Адмірал Біел» 1 грудня 2006 року спинився на рейді станції. Із судна фрагменти бака за допомогою бортових підйомних пристроїв опускали почергово на самохідні плоти, які також мав криголам. А вже із цих плотів секції бака вивантажували на берег краном, який спеціально для цього придбали в Австрії. (Цей кран працюватиме на станції й надалі).
Протягом трьох місяців — грудня, січня і лютого, які у Південній півкулі планети, в тому числі в Антарктиці, є літніми,— було виконано монтажні й зварювальні роботи, зроблено необхідні перевірки і випробування. Тож тепер новий бак на острові Галіндез готовий прийняти паливо, котре доставить туди судно зі зміною зимівників.
— Через усі ці операції,— зазначає Валерій Аркадійович,— ми проводимо 12-ту антарктичну експедицію в два етапи. Перший з них присвятили вирішенню «бокової» проблеми, а другий, нинішній — перезмінці зимівників. Це призвело до додаткових фінансових витрат, через що нам довелося наразі відмовитися від звичних для попередніх експедицій сезонних науково-дослідних робіт.

Проза романтики
Оскільки щоразу гострою проблемою стає отримання вчасно коштів, які потрібні для експедиції, я поцікавився у Литвинова: як вирішити це питання.
— Ми,— відповів він,— мали отримати виділені нам держбюджетні асигнування, перевести гривні у вільноконвертовану валюту (це відповідало 400 тисячам доларів США) і перерахувати їх у Чилі — постачальній фірмі, котра забезпечує придбання необхідного для наших полярників. Нині все пройшло дещо краще, ніж у попередні роки, хоча й не без хвилювань і «пригод». Адже Мінфін звик видавати виділені на рік держбюджетні асигнування порціями — по місяцях. Але ж Національному антарктичному науковому центру основна частина асигнувань потрібна не порційно, протягом року, а саме у січні-лютому, щоб сплатити за всі закупівлі для експедиції, авіаційні квитки та інші витрати, оскільки «пересунути» межу антарктичного літа на пізніше проблематично. Зрештою, вдалося переконати Мінфін й отримати потрібні асигнування, хоча й з кількаденним запізненням.
Цього разу на перезмінку полярників на станції «Академік Вернадський» планом експедиції відведено десять днів. За цей час зимівники 11-ї експедиції ознайомлять прибулих колег із господарством, що завершиться процедурою офіційного передавання станції новому складові зимівників. Після чого криголам «Адмірал Біел» візьме курс на північ. Планується, що, подолавши протоку Дрейка, судно 18 березня зайде у порт Пунта-Аренас. А вже 19 березня очікується прибуття учасників експедиції рейсовими літаками в київський аеропорт «Бориспіль».

Принцеса в гостях у полярників
Наприкінці інтерв'ю Валерій Литвинов повідомив, що наразі на станції все гаразд. Зимівники здорові, протягом річної зимівлі все йшло за окресленими планами. Хоча сталася незапланована малоприємна локальна подія: один із полярників, катаючись у вільний від роботи час на лижах, отримав травму (тріщина у кістці). Лікар станції хірург за фахом Валерій Семенюк зробив усе потрібне для пацієнта.
...Упродовж нетривалого антарктичного літа час від часу до острова Галіндез підходять круїзні судна з туристами, котрі бажають ознайомитися з екзотикою краю й відвідують станцію. Для її персоналу — це додаткові клопоти, пов'язані з прийомом туристів, але водночас психологічне розвантаження.
19 січня 2007 року українську станцію «Академік Вернадський» відвідали незвичні гості. З британського криголамного судна до іншої станції вертольотами доставили королівську принцесу Анну, її чоловіка — адмірала Тімоті Лоренса, супровід принцеси, а також капітана криголама.
— Цей візит британців,— розповідає Валерій Литвинов,— не можна вважати туристичною екскурсією: адже відомо, що принцеса Анна опікується певними програмами британських антарктичних досліджень (як їх почесний куратор) і, до того ж, цікавиться історією вивчення Антарктиди. Тож її в цій подорожі привабила можливість побувати на станції, яка має багаторічну історію й, як зазначалось, до передачі Україні належала Великій Британії.
Під час ознайомлення високої гості з почтом із найважливішими об'єктами «Академіка Вернадського» перекладач не знадобився, бо начальник станції у зимівлі 11-ї експедиції Юрій Глібін володіє англійською. Станція принцесі сподобалась.

Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»