ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
НАКЛАВ ГОЛОВОЮ...
За царювання Петра І та Катерини ІІ Україна була перетворена у провінцію, а точніше, на колонію. Правителі Росії надавали Києву стратегічного значення як форпосту проти українського козацтва. Звісно, намісники, призначені царатом, виконували його вказівки та волю. Це висуванці з вищої дворянської аристократії, верхівки генералітету, осіб, наближених до імператорського двору. Їхня політика була антиукраїнською, репресивною. Рік у рік обмежувався суверенітет України, її автономія, київська митрополія, автокефалія української церкви.

Серед державних діячів ХVІІІ ст. чільне місце посів князь Дмитро Голіцин. Дмитро Михайлович виріс і виховувався в старовинному родовитому боярському середовищі, в епоху всемогутності його двоюрідного брата — князя Василя Васильовича Голіцина, який до кінця життя залишався палким прибічником родових традицій.
Князь Дмитро Михайлович Голіцин (1665–1737) був одним з перших київських генерал-губернаторів (обіймав цю посаду з 1707 до 1719 р.). Він здобув військову освіту і почав службу в 1694 р. капітаном Преображенського полку. Згодом його відправили за кордон — вивчати військову справу. Дмитро Голіцин був посланцем у Константинополі, відстоював вільне плавання російських суден у Чорному морі і їхній прохід протоками Босфор і Дарданелли. Пізніше Дмитро Михайлович вирушає із загоном до польського короля, а згодом — у Саксонію. Восени 1707 р. його призначено управляти Білгородським розрядом, причому наказано вважати князя і київським воєводою.
Обійнявши посаду генерал-губернатора, князь Дмитро Голіцин виконував військові та фінансові обов'язки. Він займався державницькими справами, чинив правосуддя, йому була підпорядкована поліція. Дмитро Михайлович мав повноваження підтримувати дипломатичні відносини з Польщею, Туреччиною, Кримом. Під час війни Росії зі Швецією (1700–1721р.) та у зв'язку з небезпекою появи біля кордонів України армії шведського короля Карла ХІІ губернатор Дмитро Голіцин очолив командування військами.
У серпні 1708-го шведи підійшли до Могильова, і князь Голіцин одержав наказ: спорудити два мости через Дніпро для забезпечення регулярної російської армії амуніцією та боєприпасами, а самому постійно перебувати в Києві. Але вже в січні 1709 р. київський губернатор дістав наказ розібрати засоби переправи через Дніпро вздовж його течії. Унаслідок бойових дій імператорських військ та українських козацьких полків шведи були настільки виснаженими, що навіть не мали можливості підготуватись до генеральної битви, яка відбулася 1709 р. під Полтавою і завершилася поразкою армії короля Карла ХІІ.
Воєводство і губернаторство відкрили в Дмитра Голіцина адміністративний талант. На той час князь перебував в ореолі слави, навіть імператор ставився до нього з великою повагою. Так, Петро І, коли приходив до Голіцина по пораду або обговорити проекти, чекав, доки князь скінчить молитися.
Дмитро Голіцин був одним з найосвіченіших діячів свого часу. За кордоном князь познайомився з європейською наукою і завершив свою освіту за сприяння Київської академії. За його дорученням перекладено твори багатьох європейських письменників. В особистій бібліотеці Голіцина налічувалось близько шести тисяч іноземних книг. Серед них були твори Макквіавелі, Гроціуса, Локка, Пуфенторффа. До речі, князь Голіцин вільно володів кількома іноземними мовами. Сам імператор звертався до князя з проханням перекласти деякі книжки.
Князь налагодив добрі стосунки з місцевою елітою, духовенством, а також гетьманом Іваном Скоропадським. За генерал-губернатора Дмитра Голіцина проводились заходи для покращення стану вулиць і доріг у Києві, зокрема, споруджено найкоротшу дорогу з Печерська до Подолу повз Государів сад і Хрещатик. Згодом вона стала називатися Олександрівською вулицею (нині — Володимирській узвіз). Дмитро Голіцин спорудив і нинішній Андріївський узвіз від старого міста до Подолу.
Чималу увагу Дмитро Михайлович приділяв духовенству, монастирям, будівництву храмів. У районі Аскольдової могили був Миколаївський монастир. Тут Голіцин власним коштом збудував кам'яну церкву. Князь був доброчинцем і жертвувателем Золотоверхого Михайлівського собору і багато зробив для нього.
Водночас генерал-губернатор мало дбав про простий народ. За його правління постійно відчувалась важка губернаторська рука, влада військового начальства. У 1712 р. Київська губернія витратила на утримання військ 173 тисячі рублів. А 1714-го князь Дмитро Голіцин зібрав 500 тисяч рублів «излишних денежных сборов и от тех тягостей, от излишних сборов в Киевской губернии учинилась пустота». Ця страшна данина лягла на плечі трудового люду.
Дмитро Голіцин перебував у Києві спочатку в губернаторському будинку в старому місті, навпроти Десятинної церкви, а потім переїхав до фортеці. Його діяльність була масштабною: князь заснував для військових команд казенні питні будинки — австерії; при ньому було споруджено кам'яне приміщення Київського магістрату, відроджено виноградний сад.
Яким був наш герой? Сучасники згадували, що князь був «немолод, сух телом, долгонос». Він мав тихий голос, любив повчати. Дмитро Голіцин тримався старовини,— у його будинку ніхто без слова Божого не міг і позіхнути. Поки князь не сів за стіл — домочадці стояли, а згодом усі разом плюхалися на лавки.
Дмитро Голіцин високо цінував у людях освіченість, ерудицію, не любив іноземців і говорив: «Немцу на Руси делать нечего. Они у себя не способны навести порядок. И нам затей европейских не надобно...» Новому не опирався, якщо воно було корисне. Князь йшов наперекір усім, поводився круто. Це був сановний чоловік з пронизливим поглядом, який було важко витримати. Генерал-губернатор носив єнотову шубу і перуку, присипану пудрою, з боку — шпагу. Мав орден Андрія Первозванного з блакитною стрічкою. Дмитро Голіцин їздив у шлафвагені — величезній кареті з ліжками, столом для справ і пічкою, а також запасом дров. Князь був «книгочей и любомудр».
Прибувши до Петербурга після призначення президентом камер-колегії і сенатором, Дмитро Голіцин не поривав зв'язків з Києвом.
Після смерті Петра І Дмитро Голіцин став на чолі старообрядців, які мріяли звільнитися від тиранії, відновити колишні порядки або заснувати форму правління, аналогічну шведській чи британській. У цих планах Дмитро Голіцин відігравав одну з головних ролей.
За його пропозицією на російський престол запропоновано курляндську герцогиню Анну Іоанівну, але з обмеженими повноваженнями. Голіцин намагався принизити її, що дуже не сподобалося імператриці і за що згодом князь сильно постраждав.
У 1736 р. його, зовсім хворого, притягли до суду нібито за незаконні дії, засудили до страти, яку імператриця замінила ув'язненням у Шліссербурзькій фортеці з конфіскацією всіх маєтків. Дмитра Голіцина доставили до фортеці, де він помер. Однак побутує версія, що небажаного та небезпечного князя таки стратили.
В огорожі Благовіщенської церкви посеред Шліссербурзької фортеці з'явилась могила з написом: «На сем месте погребено тело князя Дмитрия Михайловича Голицына, в лето от рождества Христова 1737, месяца апрелиа 14 дня. В четверток светлыя недели, поживе от рождения своего 74 года, представился».

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ «БОРОДА»
• ЯК ВОЛОДИМИРА КОРОЛЕНКА НА ПОСТАМЕНТ ПІДНОСИЛИ

назад »»»