ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ДІМ, ДЕ ЛІКУЮТЬ ДУШУ
Факт з історії. До 1806 року психічно хворі жителі Києва утримувалися у так званому гамівному будинку і їхніми сусідами по кімнатах були злочинці й інші асоціальні елементи. І тільки 2 листопада цього ж року митрополит Серапіон Александровський освятив споруджений неподалік Кирилівської церкви будинок, де почали надавати їм повноцінну психіатричну допомогу.

— За 200 років «будинок для божевільних», як нарекли його в народі, перетворився на сучасну міську клінічну психоневрологічну лікарню,— розповідає її головний лікар Роман Никифорук.— Спочатку тут налічувалося 25 ліжок, але з кожним роком їхня кількість зростала і 1985 року досягла 2510.
Із появою антидепресантів, нових медпрепаратів і методів лікування таке стрімке зростання ліжкового фонду важко пояснити: слід було розвивати стаціонарозамінні форми обслуговування пацієнтів, що робили в країнах Західної Європи. Проте радянська медицина йшла своїм шляхом...
З набуттям Україною незалежності, появою нових технологій і європейської гуманістичної думки ліжковий фонд Київської міської клінічної лікарні № 1 ім. І. Павлова, як, до речі, й інших подібних закладів, почав скорочуватись. Торік він становив 1600 ліжок, хоча функціонували лише 1210–1250. Ця тенденція зберігатиметься й надалі: чергова реформа очікує лікарню і колектив, який тут працює, вже цього року. Загалом, за словами пана Никифорука, протягом найближчих десяти років водночас лікуватись тут зможуть 700–800 хворих, що, на думку реформаторів від медицини, поліпшить їхні умови перебування в стаціонарі, забезпечивши, зокрема, належні санітарно-гігієнічні умови.
Нині за показниками ліжкового фонду лікарня перебуває на рівні середини 50-х років минулого століття і, напевно, дійде до показників 30-х...
У 1985 році на 2510 ліжках було проліковано майже 15 тисяч пацієнтів, а у 2006-му — близько 10 тисяч. Над цими показниками варто замислитись. Добре, якщо за останні 20 років кількість психічно хворих, що потребують стаціонарного лікування, скоротилась. Бо це свідчило б про те, що загалом нація стає психічно здоровішою. Але якщо вони, ці показники, зумовлені лише скороченням ліжок, персоналу лікарні? Тоді слід бити на сполох, найперше фахівцям від психіатрії.
Щоправда, Роман Никифорук не схильний драматизувати ситуацію.
— Із розвитком лікувальних технологій, зокрема використанням препаратів брому, фізіотерапевтичних процедур, інсулінотерапії й електроконвульсивної терапії, а також нейролептиків та антидепресантів кількість пролікованих хворих збільшилась,— говорить він.— Водночас зменшилась тривалість перебування їх у лікарні. Останній термін постійно скорочується. У 1990 році наших пацієнтів лікували в середньому 50 днів, у 2005–2006 роках — 38–41 день. Ця тенденція зберігатиметься надалі й з часом відповідатиме європейським показникам, тобто 30 дням лікування. Досвід доводить, що для цього потрібно застосовувати нейролептики, інші препарати останнього покоління, в тому числі нетрадиційні, які пришвидшують настання ремісії, чи видужання, не спричиняючи побічних ускладнень. Маємо також всебічно розвивати реабілітаційні методики, спрямовані на якомога швидшу адаптацію пацієнта до соціального середовища та його повернення до повноцінного життя.
У 1985–1990 роках смертність серед хворих становила 1,3–1,4%, а наразі вона коливається в межах 0,7–0,8%. Статистика обнадійлива.
— Нашими пацієнтами є люди з психічними захворюваннями і це потребує особливого ставлення до них з боку персоналу,— продовжує Роман Никифорук.— Мої колеги лікують і їхні зранені душі. Для цього замало диплома про медичну освіту, треба вміти співчувати. Зважаючи на специфіку контингенту, в нас не кожен може працювати: для цього потрібне покликання. Гадаю, воно є у більшості лікарів, медсестер, молодшого медперсоналу. Бо особливої матеріальної зацікавленості, яка теж чимало важить, не спостерігається. Адже середня зарплатня в лікарні — 700 грн. Наприклад, санітар отримує трохи більш як 400 грн, молодший медбрат — 550, медсестра — 650, лікар — 700, а завідувачі відділеннями, які мають вчений ступінь і працюють на півтори ставки, отримують трохи більше 1000. Зважаючи на колосальні навантаження — як фізичні, так і моральні,— це, вважаю, мізер.
Я не міг не поцікавитись у Романа Івановича бюджетом лікарні. Дізнався, що минулого року видатки на потреби Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні становили 27 млн грн.
— Цих коштів, звісно, недостатньо,— каже пан Никифорук.— Ми застосовуємо 80% старих медпрепаратів і лише 20% нових, а мало б бути навпаки... На медикаменти із розрахунку на одного хворого витрачається 6,5 грн у день.
Роман Никифорук сподівається, що ліпші часи — попереду, а ще він і його колеги мріють про те, аби чисельність хворих зменшилась.
— На жаль, цього, певно, не станеться,— зауважує Роман Іванович.— Психічні захворювання супроводжуватимуть нас стільки, скільки існуватиме людство.
Отже, треба вдосконалювати методи лікування недужих, ефективніше вирішувати їхні соціальні проблеми.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ЖУРАВЛИННИЙ СІК МОЖЕ ЗАМІНИТИ АНТИБІОТИКИ
• ЖИТИ ЗА ПРАВИЛАМИ

назад »»»