ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
МАРК СОСКІН: ЖИТТЯ ЗА РОЯЛЕМ
Знову Україну відвідав музикант першої величини. Цього разу джазовий піаніст, композитор і аранжувальник зі США Марк Соскін. Його концертний тур у складі квартету відбувся містами країни в рамках «Міжнародного джазового абонемента», отже, Марк Соскін став відкривачем сезону-2007.

Продюсером і учасником концертів був добре знаний в музичних колах України басист, бенд-лідер і композитор, колишній киянин Аркадій Овруцький. Він «підняв» цю справу без допомоги спонсорів, завдяки підтримці друзів і власному талантові організатора. До речі, Овруцький — лауреат джазових фестивалів, учасник багатьох міжнародних джазових проектів, лідер власного квартету. Випускник Російської Академії музики, Аркадій в середині 90-х років працював у Польщі, в 2003 році стажувався в Берклі й 2005-го в нью-йоркській школі Джона Патітуччі «Колектив». Останні два роки він веде активну міжнародну діяльність, створюючи проекти за участю переважно американських музикантів.
Отже, маємо двох зірок — Соскіна і Овруцького. Двоє інших «рекрутів» інтернаціонального квартету — вихідці з російської глибинки: 23-річний барабанщик Давид Кібучава з Самари і 28-річний тенор-саксофоніст і флейтист Роман Соколов із Казані. Хлопці виявилися талановитими і веселими (віртуозний і розкутий Кібучава час від часу навіть сміявся за барабанами), кашу не зіпсували, але справжнім діамантом був феноменальний Марк Соскін, до речі, зовні схожий на Леніна і Троцького водночас.
За плечима Соскіна — співпраця з такими джазовими легендами, як Піт Ексоведо, Бенні Мопін, Біллі Кобем. Та й інші партнери випускника знаменитого Берклі-коледжа мають зоряний статус.
Нині у нього є сім сольних альбомів («Rhythm Vision» тривалий час протримався в десятці найкращих джазових альбомів США), на трьох він представлений як один із лідерів, а ще Марк брав участь у величезній кількості знаменитих проектів і записів (у тому числі у восьми альбомах гранда джазового саксофона Сонні Роллінза).
Інтереси Марка Соскіна не обмежуються джазом і улюбленою латиноамериканською музикою, він також пише і виконує сучасну академічну музику, приміром, в опері Джона Адамса «Ceiling/Sky» він грає фортепіанну партію; іншу музику того ж Адамса записав окремо з оперним співаком Доном Апшо. Гру Марка Соскіна можна почути в безлічі фільмів і телесеріалів, зокрема, в «Sex And The City» («Секс і місто») і в документальній стрічці про латиноамериканських джазових артистів «Calle 54». Соскін викладає у «The Manhattan School Of Music» — одному з найкращих музичних навчальних закладів світу. Його ім'я — в найсолідніших джазових енциклопедіях.
Під час спілкування тендітний, невеликий та інтелігентний Марк був напрочуд дружелюбний, відкритий (ніякої зоряності) й життєрадісний. Коли я, наприклад, запитав Марка про дружину, він із дитинною усмішкою відповів: «Я дуже її люблю, насамперед за те, що вона — не музикант».
— Пане Марку, гастрольні тури по Україні — це чисто комерційна справа чи Ви все ж таки натрапляєте на творчі ноу-хау, які творчо збагачують?
— Почнемо з того, що я волію брати участь в тому, що мені подобається, співпраця з першокласними музикантами обов'язково освіжає мою палітру і душу. Цього разу моїм головним партнером став сильний бас-гітарист Аркадій Овруцький, котрий привносить у спільне музикування чимало цікавих ідей. Перший наш виступ відбувся у 2005 році: ми гастролювали в Україні й Польщі. Нова наша програма присвячена творчості чарівника саксофона Сонні Роллінза, з яким я грав упродовж 14 років. Ми інтерпретуємо такі знамениті його композиції як «Oleo», «Airegin», «Hot waltz» тощо. Граємо також авторські твори, що продовжують традиції короля тенора-саксофона. У складі квартету, крім Овруцького, два «вундеркінди» з Росії — барабанщик Давид Кібучава і саксофоніст Роман Соколов, це — музиканти з колосальним потенціалом.
До речі, у квітні торік у Києві був цікавий концерт, де я грав у складі відомої української групи «Cхід-Side», моїми партнерами тоді були справжні майстри — саксофоніст Дмитро Александров, барабанщик Алекс Фантаєв і контрабасист Андрій Арнаутов. Приємно, що цей проект закінчився підписанням контракту з лейблом «EMI» щодо випуску диска.
— Цікаво, що Ви, піаніст, своїм успіхом і визнанням великою мірою зобов'язані саксофоністові.
— Так, саме Роллінз, один із найкращих саксофоністів у історії джазу, став моїм головним учителем. Грати з ним — це начебто ходити до школи. У нього я навчився дивовижного мистецтва привчати слухача до джазової музики — від настирливого повторення простих мелодій Роллінз із легкістю переходив до складних багаторівневих імпровізацій, змушуючи так само легко переходити до їхнього сприйняття і публіку. За роки гри в бенді Роллінза я добре засвоїв цей урок. Тепер його гра доступна і зрозуміла — незалежно від того, які складні партії він починає виконувати після немудрих латиноамериканських мотивів. До речі, я зараз читаю книгу про цю видатну людину.
— Поділіться вашими знаннями.
— Цікаво, що Роллінз починав грати на фортепіано, потім перейшов на альт-саксофон, і, зрештою, у 1946 року спинився на тенор-саксофоні.
Музична обдарованість дала змогу йому потрапити в джазовий світ одразу після свого старту, і в 1951-му почав записуватися з Майлсом Девісом, а два роки потому — з Теллоніусом Монком. Записи 1957–1959 років нагадують не лише про його видатні досягнення, а й містять найблискучіші імпровізації сучасного джазу. Це можна сказати про альбоми «Saxophone Colossus», «Way Out West», «Freedom Suite».
Роллінз мав приголомшливу здатність розподіляти мелодійну тему на елементи орнаменту і працювати в кожному елементі візерунка з повною самовіддачею як композитор — замість звичайної джазової методології використання акордових послідовностей.
Отже, серія чудових записів дозволила Роллінзу ще в 50-х досягти піка своєї майстерності, і він одержав титул найкращого тенора-саксофоніста, принаймні, ще до того, як Колтрейн посів у джазі своє авторитетне становище метра. Тому його рішення залишити музику в 1959 році шокувало джазовий світ. Слава Богові, він повернувся 1962 року з альбомом «The Bridge» (з ним грали гітарист Джим Холл, басист Боб Креншоу і барабанщик Бен Райлі). Часом він запрошував у свій склад кларнетиста з групи Орнета Колмана — Донна Черрі. Гра Роллінза стала трохи більш ексцентричною, ніж раніше, і він знову досяг неабияких результатів і широкого визнання публіки. Після різних записів Роллінз у 1968-му подорожував Індією, але щось знову змусило його залишити сцену і вийти з поля зору до листопада 1971-го. Після повернення Сонні став більш відкритий впливу ритм-енд-блюзу і поп-музики. Вміння привносити в джаз елемент несподіванки і нестандартний матеріал, його сольні імпровізаційні польоти без акомпанементу і ритмічна свобода забезпечили Сонні Роллінзу статус великого майстра джазу.
Мені пощастило гастролювати з королем тенора-саксофона по всьому світові, я записався з ним на восьми альбомах, знявся у відеофільмі «Saxophone Collosus».
— У Вашій багатій концертно-гастрольній практиці, напевно, траплялися смішні казуси?
— Неодноразово. Одна трагікомічна історія, приміром, пов'язана саме із Сонні Роллінзом. Ми грали концерт неподалік Нью-Йорка. Це було цікаве місце для виступу, музиканти розташовувалися на кількох рівнях: на каменях-брилах, між якими були поглиблення. На комфортабельному майданчику перебувала публіка — п'ятсот слухачів. Водночас концерт записували на DVD і СD.
Ми успішно відіграли три композиції, й от Сонні Роллінз, який завжди полюбляв прогулюватися по сцені, вирішив стрибнути з каменя на камінь — ближче до публіки. Та він не розрахував і — зник. Публіка була здивована: що, власне, відбувається, а ми, музиканти, взагалі пропустили цей момент, чули лише глухий удар об землю. Троє музикантів навіть відсторонили свої інструменти, аби подивитися, що відбувається, але нічого не розгледіли. Одне слово, всі вирішили (тим паче, незабаром саксофон знову зазвучав, ніби нічого не сталось), що це такий жарт. Наступні дві з половиною години (!) ми грали, але не бачили Роллінза. Що насправді відбулося, ми побачили у фільмі. Виявляється, що після стрибка і падіння Сонні грав увесь концерт, лежачи на спині. Він зламав ступню і йому було боляче, але якщо послухаєте цей CD, ви, запевняю, ні про що не здогадаєтесь.
— У чому полягає «родзинка» Марка Соскіна, чим Ви відрізняєтесь від інших американських музикантів?
— Напевно, має спливти багато часу, щоб зрозуміти: музика, яку ти граєш,— це справді ти. Тепер я відчуваю, що Марка Соскіна можна відрізнити від будь-якого іншого піаніста, останній мій запис — це точно моє обличчя (альбом зроблений у співдружності з Крісом Потером, Біллом Стюартом і Джоном Патіттучі).
Усе моє життя — суцільне навчання. Починав як академічний музикант, вивчаючи класичну музику в університеті штату Колорадо (дотепер мої улюблені композитори Бах і Шопен). Однак паралельно дедалі більше захоплювався джазом. 1973 року вступив до знаменитого бостонського музичного коледжу Берклі, де вивчав композицію й аранжування. У Бостоні почав професійну музичну діяльність, потім переїхав до Сан-Франциско, де познайомився з легендою латинської музики Пітом Ексоведо. Разом із його донькою, перкуссіоністкою Шейлою створив групу «Azteka», в якій працював у трьох іпостасях: як клавішник, композитор і аранжувальник. Пізніше грав у складі групи легендарного Біллі Кобема, одного з творців джаз-року і ф'южн, брав участь в записі двох його альбомів. Грав сольно у компанії з іншими зірками, приміром, Майлсом Девісом і Хербі Хенкоком. Приємно, що перший мій альбом потрапив до десятки найкращих джазових альбомів журналу «Billboard». Потім почалася «епоха Сонні Роллінза»...
Останнім часом я чимало гастролюю, даю майстер-класи, пишу музику для телесеріалів. У нью-йоркському Лінкольн-центрі відбулась прем'єра опери Джона Адама «I was looking at the ceiling and then I saw the Sky» («Я дивився в стелю, а бачив небо»), потім оперу виконували в Німеччині (Гамбург). Я брав активну участь в її постановці, виконував партію фортепіано.
Полюбляю робити оркестровки, нещодавно аранжував музику для продюсера з Японії. Для запису іншого альбома аранжував музику одразу для чотирьох саксофонів. Це було надзвичайно цікаво!
Усе це, природно, збагачує, а коли багато працюєш разом із видатними музикантами, то викристалізовується власне «я». Практично всі музичні стилі вплинули на мене, особливо ф'южн, фанк, кул, латино. Упродовж певного часу все це збиралося воєдино, поки не сплавилося у творчості Марка Соскіна.
— І тоді виникло бажання зайнятися викладацькою діяльністю?
— По-перше, «The Manhattan School of Music» — один із найкращих навчальних закладів у світі, де викладають джаз знамениті джазові музиканти. Для мене це не лише додаткова стаття доходів, мені подобається викладати — це чудова можливість передавати свої знання й вміння молодим: приємно бачити, як вони на очах стають досконалішими.
Найперше я кажу своїм студентам: до решти віддавайтесь музиці, коли граєте, це — найголовніше. Якщо цього нема, займайтесь чимось іншим. Якщо серйозно хочеш присвятити себе музиці, то знай: це — на все життя.
— У чому полягає «нерв» джазу, за що його можна полюбити?
— Переваги цієї музики — у можливостях імпровізації. Це відрізняє джаз від інших жанрів. На сцені перед твоїми очима створюється Музика — це просто диво! Музиканти, котрі ніколи раніше не зустрічалися, які розмовляють різними мовами, збираються разом і чудово спілкуються за допомогою мови джазу, створюючи нові музичні реальності. Це ж фантастика! Ось у чому полягає «нерв» і розкіш джазу.
Іноді можна почути: «Джаз — це модно». Так, безперечно, бо перспективно, інтелектуально. Адже ця музика непроста і потребує серйозних розумових зусиль, розвиває людину, джаз — то є широке мислення. Нарешті джаз — це свобода, він не може існувати в рабі, що не прагне волі!
— Ваші враження від Києва.
— Це — мій четвертий приїзд до Києва, і мені тут вельми подобається. Тут щира, розумна публіка. У вас унікальна архітектура, особливо захоплюють церкви. Київ як місто — це неповторна атмосфера-музика, лише задля цього варто сюди приїжджати. Переконаний, що на підсвідомому рівні енергетика Києва збагачує мою музику.
— Який Ви поза сценою?
— Люблю смачно поїсти і читати. Ви здивуєтесь, але нині, крім книги про Сонні Роллінза, моїми настільними книжками є «Історія Мексики» й «Історія вирощування кави».
Я люблю пізнавати нові міста, підтюпцем бігаючи вулицями. Київ характерний тим, що тут часто зустрічаються собаки, але я віддаю перевагу воркотунам — вдома в мене живе три кішки! Хоча я, взагалі-то, люблю різних тварин і сподіваюсь колись потрапити в Київський зоопарк.
— Публіка яких країн Вам найбільше подобається?
— Японії та Бразилії. Японці — делікатно-щирі, бразильці — запальні, самозабутні. Та основне джерело натхнення для мене — рідний Нью-Йорк. Для життя — це складне місто, але для музикантів — акумулятор нових ідей, джерело натхнення. Там повно першокласних музикантів, жадібних до роботи. Я змінював міста проживання, але завжди повертався: Нью-Йорк робить мою музику кращою.
— Розкажіть про Ваше походження, Ваше прізвище підозріло схоже на слов'янське.
— Я родом із Брукліна, одного з районів Нью-Йорка, а мій дід — з Білорусії, з Вітебська.
— Чи граєте Ви українські й білоруські теми?
— Поки ні, але до цього я, напевно, невдовзі прийду. Чому б не зробити концерт: «Марк Соскін повертається до своїх коренів».

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»