ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТОЧКА ЗОРУ
ОБЕРЕЖНО: ВІРУС ВАНДАЛІЗМУ
Вандалізм, згідно з визначенням, що подається в юридичному словнику,— це безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. В Україні вірус вандалізму з кожним роком активізується. Як результат, ледь не щодня нелюди руйнують могили, нівечать хрести, пам’ятники. Хіба є щось страшніше, коли в людей не залишається нічого святого у серці, коли нелюди глумляться над могилами?

Не вщухли пристрасті з дебошем сатанiстів на міському цвинтарі у Дрогобичі, що на Львівщині, як у містечку енергетиків Бурштині Галицького району Прикарпаття працівники міліції затримали групу осіб. Вони під покровом ночі демонтували огорожки з могил. За словами виконувача обов’язків начальника Галицького РВ УМВС Михайла Перепічки, затримали двох зловмисників з речовими доказами. Неподалік кладовища парубки складували труби, щоб відвезти їх на пункт приймання брухту. На думку правоохоронців, заяв від потерпілих набереться зо два десятки. Як з’ясувалось, до вчинення наруги над могилами причетні щонайменше четверо осіб, у тому числі школяр-старшокласник. У затриманих вилучено 53 труби з нержавіючого металу. Встановлено також, що ці особи з такою самою метою навідували цвинтарі інших сіл Галицького району, перевіряється їхня причетність до аналогічних злочинів і в сусідньому Рогатинському районі.
Що таке вандалізм, звідки він походить? З історії знаємо, що вандали (лат.— Vandali) — давньогерманське плем’я з числа східних германців. Схожість імен натякає на батьківщину вандалів у Норвегії (Hallingdal), Швеції (Vendel) або Данії (Vendsyssel). У 455 році вони оволоділи Римом і знищили в ньому безліч творів мистецтва.
Багато дослідників висувають гіпотезу, що вандали були слов’янами або германізованими слов’янами, або слов’янізованими германцями.
Не хочеться вірити у версію, що ми є нащадками вандалів. Проте явище вандалізму в Україні опосередковано наштовхує на цю гіпотезу.
Кладовище як місце, куди нас веде пам’ять про дорогих серцю людей, і як місце супокою та вічного спочину гіпотетично не потребує огорож. Однак життєві реалії є протилежними, часто-густо перехожі зазирають туди не вшанувати чиюсь душу. Все значно прозаїчніше. Наруга над пам’яттю померлих здебільшого спричинена бажанням живих заробити на пляшку оковитої, а зацікавлені ділки прокручують на операціях із брухтом чималенькі суми. Саме тому нищать надмогильні пам’ятники — з них крадуть частини з кольорових металів. Охоронці міських цвинтарів (сільські зазвичай не охороняють) лише руками розводять.
Чи можна захистити місця вічного спочинку від злочинних посягань, як це зробити?
Дається взнаки існування нелегальних пунктів приймання чорних і кольорових металів. Ті ж, хто працює законно, брухту із цвинтарів практично не приймають. Щоб вирішити цю проблему, потрібно належно організувати роботу дільничних міліціонерів районних управлінь. Їм відомо про всі точки приймання брухту. Інша річ, як реагують на те, що знають.
Вандалізм на українських цвинтарях дехто пояснює нечітко виписаними законодавчими документами. Приміром, урядовою постановою надається дозвіл пунктам приймання брухту брати будь-які металеві вироби, навіть ті, що мають культурну цінність.
Стосовно вандалів, то проти них можна хіба що порушити карну справу за Кримінальним кодексом (ст. 297 — «Наруга над могилою»). За це правопорушення карають штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, чи обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий термін. Зазвичай українська Феміда карає вандалів лише штрафними санкціями, а тому безкарність підштовхує до поширення цього жахливого явища.
Варвари, руйнівники культурних цінностей є в кожній країні. Тривожить зарубіжна тенденція останнього часу — синхронного нищення українських культурних місць. Після глумливих написів на пам’ятнику Кобзарю у Польщі чи пограбування музею ім. Тараса Шевченка в Лондоні та підпалів, не кажучи про безкарні витівки із поваленням пам’ятника УПА в Харкові, в Канаді біля Торонто нещодавно зрізали з постаменту цілий пам’ятник Тарасові Шевченку. Це був перший монумент Кобзареві на канадській землі, його іменем назвали парк, створили музей...
З одного боку, для його зняття (кілька тонн!) потрібно було використовувати потужну техніку, яку ніхто «не помітив». Канадська поліція висунула версію, що пам’ятник вкрали на переплавлення і жодних антиукраїнських мотивів тут не може бути. В одній ливарні знайшовся фрагмент монумента, котрий, як повідомив власник закладу, доставили два чолов’яги на брухт від міської ради міста Оквіл. Одного «металіста» заарештували, але відпустили на підписку до суду, з іншим лише переговорили.
Як бачимо, безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей притаманне не лише Україні, вірус вандалізму охопив різні континенти. Це — симптоми бездушності й бездуховності, які свідчать про непростимі упущення батьків, учителів, священнослужителів, врешті-решт, суспільства, які не змогли прищепити молодому поколінню любов до святого.

Іван ДМИТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ: РЕФЕРІ МІЖ ДЕРЖАВОЮ І ГРОМАДЯНИНОМ

назад »»»