ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ЗАМІСТЬ УБІЄННИХ СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ
Перед тобою, шановний читачу, незвичайна карта-звинувачення. Створена на основі архівних матеріалів і свідчень самовидців, вона ніби доскіпливо-неупередженим поглядом зафіксувала те, що відбулося на нашій, тоді ще не своїй землі трагічного 1933 року.

А також переконливо довела штучність та зумисність вчиненого Кремлем голодомору-геноциду проти українства, оскільки ні в сусідніх російських регіонах — Брянщині, Воронежчині та Курщині, ні в Молдавії, ні в Західній Україні та на Закарпатті, які перебували тоді під окупацією інших держав, голоду не було.

Скорботний мартиролог
Голодомор було заплановано у кремлівських кабінетах саме проти українства, і не тільки в Придніпров’ї, а й у Краснодарському краї, Ставропольщині та Ростовській області, де значну частину населення становив саме цей етнос. Кров стигне від усвідомлення масштабів голоду, небувалого доти на потужних чорноземах України, який цілком справедливо називають і народовбивством, і геноцидом, і українським голокостом. Навіть за обережними підрахунками науковців, причому на підставі радянської офіційної статистики, втрати українців унаслідок цього злочину в межах Української РСР дорівнювали 7,5 млн осіб. Дехто з фахівців схиляється до страхітливішого показника — 10 мільйонів. Це за загальної чисельності населення УРСР (32 млн) у 1932 році. Ще більше, ніж Україна втратила за чотири роки Другої світової війни (загинуло 5,6 млн осіб із загальної чисельності 42 млн).
Цей скорботний мартиролог доповнюють жертви ще двох штучних голодоморів — у 1921 і 1946–1947 роках, коли, за приблизними підрахунками, померло близько п’яти мільйонів осіб. Виходить, лише від голоду, не рахуючи полеглих на двох світових і громадянській війнах, незчисленних жертв ГУЛАГів, в Україні загинуло понад 15 млн наших співвітчизників.
Як не дивно, але цього вчиненого страхіття «не знають», «не чують» і не визнають нинішні українські (!?) комуністи. Більше того, перед голосуванням у парламенті внесеного Президентом Віктором Ющенком законопроекту про визнання голодомору 1932–1933 років геноцидом української нації, П. Симоненко з братією тицяли в руки народним депутатам брошурку якогось Г. Ткаченка «Миф о голодоморе», роздавали її на вулицях і навіть на Михайлівському майдані в години скорботи.
Нікому не відомий «проффесор» від імені нікому не відомого громадського об’єднання «Интеллигенция Украины за социализм» намагався всіх переконати, ніби і їм «известно, что голод, как следствие засухи и недорода хлебов поразил многие регионы Советского Союза — Украину, Северный Кавказ, Западную Сибирь и Казахстан. Повсюду эта тема осталась лишь предметом научных исследований узкого круга специалистов и воспоминаний старожилов, переживших те трагические дни. В Украине она прочно вошла в идейный арсенал манипуляторов сознания, с помощью которой формируется национальная подозрительность, пугающий образ внешнего врага и которая помогает обманывать и грабить доверчивый народ».
Нині всім в Україні, хто хотів щось знати про той страшний період нашої історії, добре відомо, що ніякої посухи на території уярмленої більшовиками республіки тоді не було, а безперервно діяло грабіжницьке викачування хліба.
«Ми сьогодні знаємо пряму причину голоду — хлібопоставки. Проте що спричинило нереальні хлібозаготівлі»? — ставив собі запитання відомий американський вчений доктор Мейс. У результаті досліджень він дійшов висновку, що «метою було знищення української нації як політичного чинника і суспільного організму, зведення українців до статусу, який німці переважно називали «naturvolk» (первісний народ)».
Ось так московська камарилья намагалась обернути наш народ на безсловесних рабів.
«Я певен,— продовжував він,— що політика голодомору тягнеться до всіх сфер політичного життя, в тому числі й національної політики».
14 грудня 1932 року ЦК ВКП(б) і РНК видали постанову про хлібозаготівлі, в якій, зокрема, була така вказівка: «Немедленно перевести делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский, а также подготовить и к осени перевести все преподавание в школах на русский язык». 24 січня 1933 року Сталін взяв пряму владу в Україні через призначення другим секретарем ЦК КП(б)У свого вірного лакея Постишева, який водночас став першим секретарем Харківського обкому партії. Мендель Хатаєвич став третім секретарем ЦК і першим секретарем Дніпропетровського обкому партії, Євген Венгер — першим секретарем Одеського обкому.
З Іваном Акуловим — першим секретарем Донбаського обкому — Сталін контролював чотири з шести обкомів та двох із трьох секретарів ЦК. За десять місяців Постишев призначив 1340 нових товаришів на керівні посади, замінив 237 секретарів райкомів, 249 секретарів райвиконкомів, 158 представників райконтролькомісій. Водночас було створено 643 політвідділи МТС і 302 політвідділи радгоспів. Ще десять тисяч комуністів відправили до колгоспів, у тому числі три тисячі призначили головами й секретарями колгоспів.
На моє переконання, ключ до розуміння мотивів Сталіна у створенні і використанні сільськогосподарської кризи,— знищити самостійність України. Чому саме України? Тому що вона мала більше населення, ніж усі разом узяті інші неросійські республіки, тому що вона мала великий досвід національно-визвольної боротьби».

Скринька виявилась незамкненою
Усі наміри кремлівських мудреців були зрозумілі. Відоме напуття Сталіна Постишеву перед відправкою того в Україну:
— Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомадующим голода) и этим оружием сумеешь больше, чем Семен несколькими конными армиями.
Паші не треба було пояснювати, що Семен — це Будьонний, а сікти на капусту йому доручається українців, аби не були такі затяті й віддали без спротиву все, чого забажає ненажерлива Москва. Колишній ткач із Івано-Вознесенська не підведе свого генсека. Під його орудою буде викошено голодом не лише мільйони українських селян, а й підрубано під корінь нашу духовну еліту.
Його чобіт першою роздушить Українську автокефальну православну церкву з усім єпископатом, духівництвом і тисячами християн. Затим втратить незалежність від Москви Всеукраїнська академія наук і стане філією всесоюзної. Під ніж більшовицької інквізиції потрапить основоположник і творець новітньої української історичної школи, перший український Президент академік Грушевський з усіма його учнями та науковими закладами, в яких вони працювали. Ця ж доля спостигне й Інститут української історії та історичну школу академіка Яворського, Інститут філософії з філософською школою академіка Юринця, Науково-дослідний інститут історії академіка Багалія з усіма співробітниками, Науково-дослідний інститут літературознавства на чолі з директором Пилипенком, українську мовознавчу науку з її науковими закладами, Сільськогосподарську академію і фактично всю аграрну науку, яка сягала тоді світового рівня, Науково-дослідний інститут сходознавства з директором Величком, знаменитий на весь світ український театр Курбаса «Березіль», усі літературно-мистецькі організації й найвідоміших письменників...
Не перелічити того зла, що його встиг накоїти українському народові цей напівграмотний сталінський сатрап за п’ятирічку з лишком свого владарювання на нашій підневільній землі, поки сам опинився в тій самій м’ясорубці, яку справно постачав «сировиною».
Та годі про людоморів, скажемо детальніше про саму карту, цей вражаючий документ про більшовицький етноцид в Україні, створений на підставі опублікованих з половини тридцятих років минулого століття численних статей уцілілих свідків голодомору в Україні, їхніх свідчень, донесень іноземних аташе із СРСР, фундаментальних досліджень про безприкладний геноцид трагічного тридцять третього. Під час створення карти використано також документальні дані про цей жахливий злочин сталінського режиму, зібрані міністерством закордонних справ Великої Британії.
Безпосередніми авторами карти були наші співвітчизники Марко Каринник, Любомир Лучук і Богдан Корбан. Вони опублікували її в англійському видавництві Ліместон 1988 року як зловісну ілюстрацію до збірника неспростовних документів про Великий Голод в Україні 1932–1933 років. Ксерокопію цієї карти зі своїми роздумами про Голодомор запропонував «Українській газеті», де я тоді працював, мій однокурсник по факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка письменник Олекса Мусієнко. Їх було надруковано у № 8 цього видання за 1993 рік. Тоді вперше на державному рівні вшановували пам’ять мільйонів безвинних жертв одного з найтяжчих злочинів проти людства.

Олександр СКОРИНА
також у паперовій версії читайте:

• «ОСТАРБАЙТЕРИ» З ХХ СТОЛІТТЯ

назад »»»