ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
«УНІВЕРСАЛЬНИЙ» ПШИК
НЕ ВИКОНУЮЧИ УНІВЕРСАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ, ПРЕДСТАВНИКИ «АНТИКРИЗОВИКІВ» ЗАГОВОРИЛИ ПРО ВКЛЮЧЕННЯ ЙОГО НОРМ ДО ПОТЕНЦІЙНИХ ЗАСАД ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Тема потенційного ухвалення засад внутрішньої й зовнішньої політики не дає спокійно спати багатьом. Як відомо, свої варіанти відповідних законопроектів розробили представники різних, а точніше сказати, протиборних сторін. Наприкінці минулого тижня про внутрішню та зовнішню політику заговорив і Голова Верховної Ради Олександр Мороз.
Власне, черговому баченню українського майбуття можна було б не надавати надто великого значення, якби не одне «але». Річ у тім, що спікер став першим політиком, котрі представляють антикризову коаліцію, який висловився за те, аби відповідний документ мав основні пункти Універсалу національної єдності, досі цим документом здебільшого переймалися лише «нашоукраїнці».
Отже, Олександр Мороз, чий підпис, до речі, також стоїть під Універсалом, несподівано згадав про це дітище політичного компромісу, але чи не запізно? Адже детальний аналіз тексту Універсалу доводить: нині не виконуються не лише найпроблемніші пункти, практично жоден (!) із постулатів документа не має належної поваги з боку його підписантів. Спробуймо це довести.
«Збереження суверенності й цілісності, унітарності та соборності України — непорушних принципів існування держави»,— читаємо у першому пункті. Вочевидь, поки ці принципи справді зберігаються, але більшою мірою за інерцією. До того ж, деякі представники коаліції навіть ці святині час від часу ставлять під сумнів. Скажімо, кримський комуніст Леонід Грач цими днями заявив, мовляв, у разі намагань вступити у НАТО без референдуму, Крим вийде зі складу нашої держави. Добалакалися...
Зі свободою слова, що відродилася під час виборів-2004 і Помаранчевої революції, поки усе більш-менш нормально, чого не скажеш про права людини. «Регіонали», котрі ще рік тому обурювалися звільненнями своїх прихильників «помаранчевою» владою, нині йдуть тим самим шляхом.
Третій пункт закликав сторони забезпечити збалансовану систему «стримувань і противаг» між Президентом, парламентом і урядом. Як дотримуються цього, ми бачимо на прикладі Закону «Про Кабінет Міністрів». Єдине, що вдалося виконати з цього пункту,— це відновити діяльність Конституційного Суду. Добре, що це було зроблено наступного дня після підписання Універсалу. А то зараз, мабуть, нічого б не вийшло.
У четвертому пункті йшлося про те, щоб привести усі раніше ухвалені й подальші рішення у відповідність до Конституції та законів. Аби побачити невиконання цього пункту, далеко ходити не треба. Адже «антикризовики» самі визнають: чимало положень Закону «Про Кабінет Міністрів» суперечать Конституції, але відмовлятися від цього документа не хочуть. Кажуть, хай нам про неконституційність Конституційний Суд скаже. «Універсальна» логіка!
П’ятим пунктом виголошувалась безперешкодна діяльність опозиції на всіх рівнях. Про дієвість цього пункту, мабуть, доречніше запитати у Юлії Тимошенко, однак навіть вона, навряд чи, наведе більше одного прикладу — ухвалення закону про опозицію у першому читанні. Що залишиться від цього документа до другого читання?
Шостий пункт — один із найцікавіших, пропонувалося реформувати структури виконавчої влади. І, зокрема, парламент зобов’язувався ухвалити Закон «Про Кабінет Міністрів», підготовлений Президентом. Що сталося з проектом, який вніс до Верховної Ради Віктор Ющенко, нагадувати потрібно?
Пункти з сьомого до одинадцятого, швидше, просто «заморожено». Адже реформи судової системи й правоохоронних органів як не було, так і немає. Боротьба з корупцією перетворилася на притчу во язицех, а місцеве самоврядування в Україні взагалі кожен розуміє по-своєму.
У дванадцятому пункті йдеться про мовну проблематику, тобто він одразу ставав одним із найрезонансніших. Власне, тут поки також нічого не змінилося, хоча мовне формулювання, запропоноване Президентом, спершу звучало прогресивніше: «Забезпечення статусу української мови, як єдиної державної та мови офіційного спілкування органів влади з одночасним гарантуванням прав мов національних меншин, відповідно до Європейської хартії». Та після літнього «регіонального» доопрацювання мовне питання було вихолощене до менш конкретного: «Всебічний розвиток і функціонування української мови як державної та мови офіційного спілкування у всіх сферах суспільного життя на всій території України — як основи самоідентифікації народу і держави. Гарантування кожному громадянинові вільного використання у всіх життєвих потребах російської чи іншої рідної мови відповідно до Конституції України та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Як бачимо, зник принциповий момент — слово «єдина» стосовно української мови як державної й офіційної. Нині у ВР зареєстровано законопроект «Про мови в Україні». Його автори — згадуваний комуніст Леонід Грач, соціаліст Василь Волга та покійний Євген Кушнарьов — по суті, пропонують істотно звузити функціонування української мови.
Тринадцятий пункт не настільки резонансний. Йдеться про розвиток культури і відродження духовності. Можливо, це й робиться, але надто повільно.
У пункті № 14 спочатку йшлося про створення в Україні єдиної помісної православної церкви. Проте цього Президент не зміг добитися від «антикризовиків» навіть формально, тому мовиться лише про свободу віросповідання і невтручання політиків у справи церкви. Чудово, але ніби за іронією долі на одному з нещодавніх засідань Кабміну було ухвалено постанову про створення комісії з питань повернення майна релігійним організаціям. Ураховуючи, кого підтримувала УПЦ Московського патріархату на президентських виборах, неважко здогадатися: у що це може вилитися і чи можна буде говорити про невтручання?
П’ятнадцятий пункт декларував підвищення добробуту громадян і боротьбу з бідністю. Коментарі зайві, достатньо поглянути на держбюджет-2007 із його «обрізаними» соціальними програмами.
Пункт № 16 — спроба прискорити створення й зміцнення середнього класу. Успіхи такі самі, як і в попередньому пункті.
Сімнадцятий пункт суто декларативний. Тут зібрано чимало цінностей (освіта, здоровий спосіб життя, система охорони здоров’я, боротьба зі СНІДом)... А от програми, яка б розставляла бодай якісь пріоритети в гуманітарній сфері, як не було, так і немає.
У вісімнадцятому пункті йдеться про науково-технічний та інноваційний розвиток. Серед іншого, декларується щорічне зростання ВВП не нижче, ніж на 5%. Що ж, цей показник у 2006-му був навіть вищим.
А от пунктові № 19 хвалитися нічим. У ньому йдеться про податкову реформу, але якщо збільшення податку з прибутку громадян з 13 до 15 відсотків, це — реформа, то ми готові жити по-старому...
Двадцятий пункт — про енергетичну незалежність. «Успіхи» очевидні: підвищення ціни на газ із 95 до 130 доларів за тисячу кубометрів.
Пункт № 21 — не що інше, як чергова «бомба», цього разу земельна. Парламентське рішення про продовження мораторію на продаж сільгоспугідь — ще одне свідчення невиконання Універсалу, адже у ньому йшлося про ухвалення «земельних» законів: про кадастр, ціну на землю тощо. Не пізніше 1 січня 2008-го має запрацювати повноцінний ринок землі, от тоді, судячи з того, як йде процес зараз, констатуватимемо загибель чергової «універсальної» мрії.
У 22-му пункті сторони зобов’язувалися гарантувати і захищати права власності державою, але так звані реприватизаційні процеси нікуди не зникли, натомість процвітає рейдерство.
Двадцять третій пункт схожий на відверте знущання над людьми: «Підвищення доступності та якості комунальних послуг шляхом розвитку конкурентних відносин у житлово-комунальній сфері». Та й це ще півбіди. Найсмішніше те, що слово «доступність» було додане до тексту Універсалу в процесі його доопрацювання.
Пункт № 24 хоча й не виконано, але він один із небагатьох, де є реальні зрушення. Тут йшлося про вступ України до СОТ до кінця 2006 року. Як відомо, цього не сталося, але всі необхідні для вступу закони, нарешті, вдалося ухвалити. Приблизно місяць тому Прем’єр Віктор Янукович отримав від Паскаля Ламі сигнал, мовляв, наша держава — перша у черзі на членство. Поживемо — побачимо.
Із 25-м пунктом складніше, адже тема курсу на євроінтеграцію — це в нас щось на кшталт затісних лакованих черевиків: усім подобаються, а взути ніхто не може.
Немає особливих успіхів і стосовно іншого «вектора» — так званого єдиного економічного простору, про який йдеться у 26-му пункті.
Нарешті, 27-й пункт, про який говориться майже постійно. Це — одна з найбільших «страшилок» для багатьох, тобто — НАТО. Спершу Віктор Ющенко пропонував радикальне формулювання: «Приєднання до плану дій стосовно членства в НАТО». Під час першого етапу «круглого столу» ця позиція викликала найбільше дискусій. Цей пункт вдалося «закомпромісувати» так: «Взаємовигідна співпраця з НАТО у відповідності із Законом України «Про основи національної безпеки України» (у редакції, чинній на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання щодо вступу до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною усіх необхідних для цього процедур». Де-факто це означає, що приєднатися до плану дій щодо членства (те, чого й хотів Віктор Ющенко) можна було у вересні. Та брюссельські пасажі Віктора Януковича, власне, стали першим кроком до майже цілковитого краху Універсалу, який нині, вочевидь, неможливо реанімувати.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «НУ» І БЮТ: «ЄДНАЙМОСЯ!»
• ДЕСЯТЬ РОКІВ — І МИ В ЄС

назад »»»