ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
РАНО ЗГАСЛА ЗОРЯ СВИДНИЦЬКОГО

Відомому українському письменникові Анатолію Свидницькому життєва доля відміряла всього тридцять сім літ, але й за цей короткий час він встиг зробити надзвичайно багато.

Народився у селі Маньківка, що тепер належить до Барського району Вінницької області. У родині неухильно дотримувались народних звичаїв та обрядів. Хлопцеві розповідали казки, фантастичні історії, співали. Саме легенди, перекази та повір’я, почуті в дитинстві, визначили його подальшу долю. «Кожне словечко того часу незабутнього глибоко запало мені в душу, пройшло всю мою постать, то мабуть, і до гробу серце моє не випахається. То для мене школа правди і любові...» — зауважив пізніше письменник.
Усі гадали, що син піде батьковою стежкою, стане священиком. Тим більше, що дев’ятирічного хлопчика віддали до Крутянського духовного училища, згодом перевели до Кам’янської духовної семінарії. Та релігійна освіта на задовольняла допитливого хлопця, він на останньому курсі залишив семінарію і в 1857 році вступив на медичний факультет Київського університету та згодом через стан здоров’я перевівся на історико-філологічний факультет. Тоді ж Свидницький почав цікавитися наукою та літературою, однак через матеріальну скруту не зміг завершити навчання. Анатолій склав іспити на звання вчителя російської словесності і восени 1860 року дістав призначення до Миргородського повітового училища.
Недовго, лише півтора року, прожив Свидницький на Полтавщині, однак саме в ту пору прославився як талановитий учений і письменник. За цей час він встиг організувати недільну школу, громадську читальню, влаштовував аматорські концерти, написав кілька статей, першу частину свого роману «Люборацькі».
Переїзд до Миргорода спочатку не викликав у Свидницького особливого захвату, бо в Києві в нього було багато друзів, а тут він опинився на самоті. Тому він сповна віддав себе учительській діяльності — окрім повітового училища, ініціював відкриття недільної школи, у якій використав прогресивний звуковий метод навчання грамоти. Нелегко доводилось, адже не вистачало підручників і посібників. Тому і взявся він за нову для себе справу — підготував розвідку «Вимова наша українська і потреби нашого орфографування». У недільній школі Свидницький викладав українську мову, особливу увагу приділяв вивченню творчості Тараса Шевченка, зібрав і систематизував матеріали про перебування Кобзаря на Миргородщині. До речі, письменник наймав куток у тому будинку, де в 1845 році під час своєї подорожі Полтавщиною зупинявся Тарас Шевченко.
На Миргородщині Свидницький написав соціальний роман «Люборацькі», оповідання «Проти сили не попреш, з чим родився, з тим і вмреш», «Іван Доробало», «Недоколосинана», на основі юнацьких спостережень — фольклорно-етнографічні нариси «Злий дух», «Відьми, чарівниці й упирі, чи то ж примхи й примхливі оповідання люду українського» та інші.
Анатолій Свидницький разом із старшими учнями (були серед них майбутні лікарі О. Богаєвський та І. Зубківський), часто навідувався до навколишніх сіл. Учитель та його вихованці навчали неписьменних, розповсюджували твори Тараса Шевченка.
З літа 1862 року через посилення урядової реакції селянський рух почав спадати, побільшало цензурних утисків, почали закривати недільні школи. Аби не потрапити до списків «неблагонадійних», Анатолій Свидницький змушений був залишити місто. Друзі допомогли йому влаштуватися в акцизному відомстві в чернігівському містечку Козелець. Та ця служба йому не подобалась, пригнічувала вченого і педагога. Він прагнув будь-що знайти собі підходящу роботу. Нарешті навесні 1869 року він влаштувався на посаду помічника завідувача Київським центральним архівом.
На жаль, життєва зоря Свидницького рано згасла. Він помер 13 липня 1871-го, на 37-му році. Поховали його в Києві. Похорон був непомітним і тихим, про смерть письменника і вчителя не повідомила жодна з газет. Згодом і могила його загубилась. Та творча спадщина Анатолія Свидницького не втратила своєї актуальності й нині.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
також у паперовій версії читайте:

• СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ
• ДО СВЯТИНЬ ЄВРОПИ

назад »»»