ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
СХОВАВСЯ МОНУМЕНТ У БУР’ЯНАХ
Майже сотню односельців проводжала квітуча Лисівка на фронт, війна принесла в село 66 похоронок — із Смоленщини, Волині, Кіровоградщини, Одещини, Дніпропетровщини, Білорусі, Латвії, Румунії. Не повернулися з поля бою брати Володимир та Іван Бровки, Григорій, Іван, Олексій В’язовські, Микола та Олексій Гарненки, Григорій та Микола Демченки, Іван та Василь Крупки, Пантелеймон та Іван Лазоренки... Їхні імена навічно закарбовано на меморіальній плиті біля пам’ятника Слави.

Про мужність і відвагу, проявлену на ратному полі, можна судити з того, що серед двох у районі повних кавалерів ордена Слави — один лисівський, Іван Феодосійович Козка. Десятки жителів села відзначено орденами і медалями.
У повоєнні роки треба було з попелу і руїн піднімати міста, села. Лисівські колгоспники чи не першими на Новосанжарщині відбудували колгосп, відродили виробництво. Та так, що слава про «Більшовик» гриміла на весь Союз. П’ятеро колгоспників з порівняно невеликого села стали Героями Соціалістичної Праці, більше половини колгоспників удостоєні державних нагород — орденів та медалей. Московські журналісти приїздили сюди, щоб зібрати матеріал і видати книжку «В чому сила колгоспу «Більшовик», узагальнити передовий досвід господарства.
Пригадується зустріч з Геннадієм Козкою, вожаком місцевої молоді. «Гарне наше село взимку, а я вас запрошую завітати влітку. Яка тут природа, яка краса! Приїдьте — відпочинете від буденних проблем та від отого шуму-гаму». Газетярі не забули про це запрошення, та не скористалися ним — надійшла сумна звістка про те, що спинилось молоде серце...
Колись квітуча Лисівка зазнала докорінних змін. Не в кращий бік. Зникла молочна ферма, не стало тракторної бригади, стерли з лиця землі птахівничий комплекс. Немає, отже, до чого докласти рук. Тож молоді тут негусто. А ще — чотири подружжя працездатного віку, і ті не всі з роботою. І продавщиця зі своїм чоловіком та листоноша напитали вже хати в більш цивілізованому селі, то невдовзі постане проблема з тим, де купити хліба, хто принесе пенсію. Корінних жителів залишилось небагато, уже досить відчутною є питома вага дачників, приїжджих із західних областей, Криму, є й цигани.
Лисівка заросла бур’янами. Клуб, де колись після концерту Гена Козка запрошував нас на відпочинок, без вікон і дверей, обшарпаний, навіть підлогу хтось зірвав. Коли тут востаннє показували фільм чи артисти виступали з концертом, уже й не пригадати. Школи немає, магазин — у бур’янах. Рухнуло й приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, тепер медичка приїздить сюди вряди-годи, приймає хворих у хаті однієї пенсіонерки, котра зголосилася надавати куток.
Втішає те, що селяни вдало прилаштували свої земельні паї. Одні віддали фермеру Валерію Врублевському, інші — ТОВ «ВКФ «Укрсільгосппром», треті — «Чистій криниці». Така розпорошеність не наробила в невеликому селі розколу. Навпаки, кожен з орендарів прагне показати «свою марку», хоч чимось, та допомагає. Своєчасний розрахунок за паї — то, на жаль, єдиний позитив...
Бруківка понад селом, під’їзд до Лисівки в такому жалюгідному стані, що автобус сюди не заїздить. Відмовились навідуватись до Лисівки і заготовлювачі молока. Тому громадська череда дуже поріділа. Людям старшого віку годувальниця могла б давати свіжу копійку, але не понесеш той бідончик молока в Пологи за п’ять кілометрів... Не всякий підприємець-реалізатор охоче поїде до невеликого забутого Богом і людьми села. Швидше «металісти» нагрянуть сюди по брухт. Та скоро й вони не їздитимуть, бо вже все, що могли, вивезли. Справжня біда — з газовими балонами. Колись у визначений день їх привозили в село, усі знали графік й особливо не тривожились. Тепер возять так рідко, що селяни виглядають їх, мов Бога і стараються зробити якомога більші запаси, аби не залишитись без «блакитного» палива. На всеньке село — один телефон, і той більше мовчить, аніж працює, так само як і радіоточки. З білим світом лисівців пов’язують мобілки — добре, що вони вже є в деяких родинах.
Лисівка, як уже говорилось, потопає в бур’янах. Соромно й писати, але в колишньому центрі — справжні джунглі. Ми довго роздивлялися місце, де мав бути пам’ятник полеглим односельцям. Знайшли нарешті серед триметрових будяків та лопухів. Кам’яний воїн на постаменті ніби докоряє тим, хто призвів Лисівку до такого жалюгідного стану, хто нині забуває, що там живуть люди. Голови, прем’єри, президенти — до вас звертається в німому мовчанні воїн на постаменті. Він не зійде з кам’яної брили, не викосить бур’янів, не принесе води старенькій самотній вдові. Це — обов’язок влади.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ, Новосанжарський район Полтавської області
також у паперовій версії читайте:

• ЗАГИНУЛА ВСЯ БРИГАДА
• ХІД «ВА-БАНК»: ПОЛТАВСЬКИЙ ВАРІАНТ
• ЗЛОДІЙКА
• ПОЖЕЖА НА ПЕРШОМУ ПОВЕРСІ

назад »»»