ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ДЕМОГРАФІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ: ЩО ДАЛІ?
Багато хто знає члена-кореспондента Російської академії наук Сергія Петровича Капіцу (сина нобелівського лауреата академіка Петра Капіци) як телевізійного ведучого. Недавно він як дослідник застосував досягнення синергетики (наука про складні системи) у сфері демографії. Учений дослідив приріст населення Землі — динамічної системи, що еволюціонує. Виявляється, при цьому відкриваються можливості для побудови загальної теорії розвитку людства і постають питання про природу людини й впливу її інтелекту й свідомості на прогрес суспільства.

Уже досить давно приріст населення планети здається нестримним процесом. Його екстраполяція в майбутнє породжує тривожні прогнози. Колись були поширені похмурі мальтузіанські уявлення. Тепер Капіца довів, що людство нині перебуває в стані демографічного переходу. При цьому зростання темпів збільшення популяції будь-якої країни зміняється потім таким самим стрімким її зменшенням, після чого чисельність населення стабілізується. Результатом згаданого переходу стане новий режим розвитку людства. Демографічний перехід уже відбувся в так званих розвинених країнах, і тепер, усього на 50 років пізніше, цей процес триває в країнах, що розвиваються. У період переходу зростають продуктивні сили, значна кількість людей із сіл перебирається в міста. По завершенні переходу змінюється віковий склад населення.

За справу беруться математики
Сергій Капіца для опису суспільства скористався методами, розвинутими в сучасній статистичній фізиці нерівноважних систем. Демографічні поняття й демографічний перехід інтерпретуються ним за допомогою уявлень сучасної нелінійної механіки й синергетики. Методи синергетики дають можливість увести в традиційні гуманітарні сфери нові поняття. Раніше демографи вважали, що населення світу — це сума населення всіх країн, і не сприймали його як об’єктивну динамічну характеристику глобальної системи. Ключове поняття системи — взаємодії. Саме взаємозв’язок і взаємозалежність сучасного людства — транспортні й торговельні контакти, міграційні й інформаційні потоки — поєднують усіх в одне ціле й дають підстави інтерпретувати світ як глобальну систему.
Людство на певному етапі утворило своє навколишнє середовище й відокремилося від решти біосфери. Тепер діяльність Homo sapiens набула планетарного масштабу, і питання про її вплив на довкілля стало актуальним. Тому важливо зрозуміти, чим визначається зростання числа людей на планеті, встановити, як у часовому вимірі відбуваються і якими процесами зумовлюються зміни. Так, виділення етносів і народів, диференціація діалектів і мов відбувається у певному часовому масштабі. Більші масштаби притаманні поділу людства на раси, а зміна глобальної демографічної системи охоплювала в минулому ще триваліші періоди, що, на думку Капіци, пов’язано із зростанням населення Землі. Основний розвиток і самоорганізація людства в соціальній сфері зумовлені високорозвиненим мозком й свідомістю людини.
Капіца розвинув математичну модель зростання населення Землі. Швидкість процесу залежить від стану системи в поточний момент. Такий підхід можна розглядати як добре відому у фізиці багаточасткову взаємодію між усіма складовими, що належать до системи людства. Зміст закону квадратичного зростання, який застосував Капіца, полягає в тому, що розвиток самоприскорюється, і кожен наступний крок використовує раніше накопичене людством, насамперед інформацію, що відіграє основну роль у такому процесі. Під час обміну й поширення інформації відбувається її необоротне множення, на відміну від еквівалентного обміну цінностями в економіці, коли їхнє загальне число залишається незмінним. Як у притчі про те, що коли дві людини обмінюються ідеями, то в кожної додається по одній ідеї. Відбувається ланцюгова реакція інформації — технологій і знань, звичаїв і культур, релігії й, нарешті, науки. Саме колективний досвід, пропорційний інформаційній взаємодії людей, передається наступному поколінню, поширюється далі. Математично він виражається у вигляді квадратичної, нелінійної залежності від загального числа людей. Капіца визначає межу, якої в різні епохи сягає чисельність людства. Його теорія, що охоплює минуле й майбутнє, спирається на дані антропології й демографії.
Демографічний перехід, вважає професор Капіца, найбільш істотна подія в історії людства від моменту появи наших далеких предків. Саме розум і свідомість спричинили вибухове зростання чисельності людей на Землі. Тепер унаслідок глобального обмеження механізму розвитку, зростання припинилося, принципово змінивши всі аспекти нашого життя. Гострота переходу цілком зумовлена синхронізацією процесів розвитку і тією взаємодією, що відбувається у світовій демографічній системі. Глобалізація охоплює все населення планети. З погляду системного підходу й статистичної фізики перехід уявляється як фазове перетворення, що пов’язується зі зміною розподілу за віком у системі народонаселення. Викладений підхід дав змогу охопити весь розвиток людства, трактуючи зростання його чисельності як процес самоорганізації.
Тепер саме загостреність переходу, коли його характерний час виявляється меншим за середню тривалість життя (70 років) призводить до порушення сталих, вироблених упродовж тисячоліть моделей зростання. Зазвичай кажуть, що зв’язок часів порушується. Так проявляється нерівноважність процесу зростання, що призводить до невпорядкованості життя, стресів. Відбувається криза свідомості, починаючи від окремої особистості й родини, аж до рівня суспільної свідомості країн й імперій. Структури, які формувалися й існували століттями, тепер зникають протягом десятиліття. Невпорядкованість і брак часу на те, що закріплюється в сфері культури традицією, відбито в розпаді моралі, у мистецтві й ідеологіях нашої доби. Культура не встигає за цивілізацією. Найбільш істотний висновок Капіци про стабілізацію населення світу після демографічного переходу — те, яким буде розвиток у цю нову історичну епоху уявляється основною проблемою, що постає перед людством. Нині завершується ціла епоха зростання й зміна парадигми розвитку людства. Тому демографічний перехід, наслідок межі стиснення історичного часу варто розглядати як найважливіший рубіж у всій історії землян.

«Страшилкам» від Мальтуса — ні
Не вичерпання ресурсів, не перенаселення або розвиток науки й медицини стануть визначальними в зміні алгоритму зростання. Його зміна зумовлюється внутрішніми причинами, насамперед обмеженою швидкістю росту.
На початку ХІХ ст. Мальтус на підставі математичної моделі стверджував, що саме ресурси визначають межу експонентного зростання населення. Ці уявлення надто вплинули на суспільствознавців. Однак синергетична модель парадоксально вказує на глобальну незалежність розвитку протягом усієї історії від зовнішніх ресурсів. Розвитку, за якого темп зростання цілком залежить від внутрішніх властивостей системи, а не зовнішніх факторів. Ця обставина дозволяє сформулювати, на відміну від висновку Мальтуса, принцип демографічного імперативу. Сергій Капіца доходить висновку про демографічну революцію.
На історичному шляху людство завжди мало у своєму розпорядженні достатні ресурси для розвитку. Воно їх освоювало, розселяючись по Землі й підвищуючи ефективність виробництва. Зростання продуктивності праці привело до того, що нині в розвинених державах 2–3% населення може прогодувати цілу країну. За твердженням експертів Міжнародної організації харчування й тепер є досить простору й ресурсів на планеті для принципової можливості забезпечити харчами 20–25 мільярдів чоловік. Голод у багатьох регіонах пов’язаний не із недостатньою кількістю продовольства, а зі способами його розподілу, що має соціальну й економічну, а не глобальну ресурсну зумовленість. У доступному для огляду майбутньому такі ресурси будуть. Це дозволить людству проминути демографічний перехід і забезпечить наше майбутнє, у якому населення зросте не більш ніж удвічі. У доступній для огляду перспективі, після демографічного переходу, постане питання про критерії розвитку. Якщо в минулому все виражалося в кількісному зростанні, то в нових умовах за стабілізації чисельності населення критерієм розвитку, очевидно, стане якість популяції. За зміною вікової структури населення настане глибока перебудова ціннісних орієнтацій у суспільстві, більше навантаження лягатиме на охорону здоров’я, системи соціального захисту, освіти й науки, вироблятиметься нове, відповідальне ставлення до навколишнього середовища.
Виняткове значення має системна стійкість розвитку людства в процесі зростання й, особливо, під час перехідного періоду. Розрахунок засвідчує, що під час демографічного переходу, на його першій стадії, системна стійкість є мінімальною. Саме тоді відбувається історично раптова поява молодого й активного покоління. Так було в розвинених країнах, насамперед у XІX ст. в Європі, коли вона проходила цей етап. Виникли демографічні передумови і для стрімкого економічного розвитку й зростання міст, і для тих потужних хвиль еміграції, завдяки яким були заселені Новий Світ, Сибір і Австралія. Але це не достатньо стабілізувало процес розвитку й зрештою призвело до системної кризи — світових війн.
Напередодні Першої світової війни Європа розвивалася темпами, у майбутньому не перевершеними. Так, економіка в Німеччині й Росії зростала більш ніж на 10% за рік. Це супроводжувалося бурхливим розквітом науки й мистецтв, що визначили все, що потім відбувалося в культурі ХХ ст. Але час розквіту Європи обірвався фатальним пострілом у Сараєво. Світові війни призвели до загальних втрат близько 250 мільйонів, або 10% населення планети. Ще раніше були втрати від «чорної смерті»— жахливої пандемії чуми в XIV ст., що спричинило значні порушення зростання чисельності населення. Однак, як і у випадку світових воєн XX ст., людство швидко відновило втрати й повернулося на колишню траєкторію зростання, що свідчить про його загальну системну стійкість.

Можливі варіанти
Тепер можливою є втрата системної стійкості через те, що в країнах, які розвиваються, відбудеться демографічний перехід, причому удвічі швидше, ніж у Європі, й охоплюючи в десять разів більше людей. Так, скажімо, протягом останніх десяти років економіка Китаю зростає більш ніж на 10% за рік, тоді як населення — на 1,1%. Населення Індії зростає на 1,9%, тоді як економіка — на 6% за рік. Проявляються фактори економічної нерівності, що збільшується, руйнівний потенціал яких за наявності ядерної зброї може загрожувати глобальній безпеці в цьому регіоні.
До потенційної нестабільності слід додати демографічні градієнти на кордонах держав. Простори Сибіру втрачають населення, а в північних провінціях Китаю його чисельність стрімко зростає. На кордоні США й Мексики відбувається дифузія населення на північ. Аналогічне становище може виникнути з 200-мільйонним населенням Індонезії на півночі від малонаселеного континенту Австралії. Демографічний фактор, без сумніву, є важливим для деяких мусульманських країн, де вибухова поява мас неприкаяної молоді дестабілізує ситуацію. Таке «зіткнення цивілізацій» пов’язане не так з релігійним чинником, як з відставанням ісламських країн в модернізації й розвитку.
Порівнюючи динаміку зростання населення Європи й Азії, можна припустити, що найближчим часом центр розвитку переміститься в азійсько-тихоокеанський регіон. З огляду на ці процеси, можна дійти певних висновків про світ, у якому житимуть наші онуки і правнуки,— світ, де Європа стане нечисленною окраїною, яка, проте, збереже потужний культурний і науковий потенціал. Чи відбудеться в ХХІ ст. на Сході стрибок у розвитку сучасної культури, науки й мистецтва, подібний до того, як це сталося в Європі ХХ ст.? Від цього залежить наше майбутнє.
Збільшення нерівномірності розвитку може стати ймовірною причиною втрати стійкості зростання й призвести до воєн. Такої можливої нестійкості принципово не можна пророкувати, однак указати на їхню ймовірність варто. Саме збереження стійкості розвитку є головним завданням світового співтовариства: втримати мир в епоху різких змін і не дати місцевим конфліктам розгорітися в пожежу, що, наприклад, виникла в Європі на початку ХХ ст. Без такої глобальної стійкості неможливе вирішення інших глобальних проблем, хоч би якими значущими вони здавалися. Демографічний фактор стабільності світу має визначатися не тільки кількісними параметрами зростання населення, а й якісними, зокрема етнічними.
Перехід після демографічної революції до нової парадигми розвитку призведе до глибоких змін, на передбаченні яких мають зосередити увагу всі, хто серйозно замислюється про долю світу. Ні окремі особи, ні суспільство в цілому не встигають адаптуватися до нових обставин й, відповідно, досягти після переходу нового стану, минаючи кризу, що супроводжується гострою соціальною й економічною нерівністю. У передбачуваному майбутньому за незмінного населення світу й істотного його старіння можливими є або стагнація (чи навіть занепад) або поліпшення якості життя. Остання альтернатива цілком зумовлена розвитком культури, науки й освіти — людським капіталом. Так, у розвинених країнах освіті приділяють дедалі більше часу. Нарешті, завдяки стабілізації населення світу можна сподіватися й довгострокової стабілізації історичного процесу за настання нової часової періодизації історії, за нових пріоритетів і темпів розвитку.
Походження й зміст універсальної інформаційної взаємодії ставить загальні проблеми природи свідомості людини й такого ще менш дослідженого явища, як свідомість суспільства. Можливо, воно пов’язане з поняттям ноосфери, введеного В. Вернадським і Тейар де Шарденом, що, можливо, і визначає долю людства загалом. Розвинені Сергієм Капіцею уявлення мають допомогти зрозуміти ці явища й запропонувати певну, спільну для всього людства перспективу часу й канву розвитку.

Василь РЯЗАНОВ, доктор фізико-математичних наук
також у паперовій версії читайте:

назад »»»