ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ВОНИ ВИКОНУВАЛИ НАКАЗИ...
Часто українці проливали свою кров за чужі інтереси: така гірка доля нашого народу, який змушений був виконувати волю царів і генеральних секретарів. Чого варте лише минуле століття!..
Нашим дідам і батькам випало понюхати пороху в багатьох «гарячих точках» світу, зокрема, в Кореї, Угорщині, Чехословаччині, Афганістані...

15 ЛЮТОГО — ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ
1968 року я проходив службу в знаменитій 24-й мотострілецькій Залізній дивізії, що дислокувалась у Львівській області,— розповідав мені полковник у відставці Віктор Чижевський.— Перед тим як нас відправити «на допомогу братньому народові», до з'єднання призвали кілька тисяч осіб, переважно з навколишніх населених пунктів — Яворова, Рави-Руської. При цьому людям не пояснювали, для чого їх переодягли в солдатські однострої. Однак молоді чоловіки здогадувались, що не для прогулянок Стрийським парком...
Наступного дня 24-а дивізія у складі трьох мотострілецьких, танкового і артилерійського полків, посилених сімома окремими батальйонами, вирушила до державного кордону.
У нашій частині було чимало колишніх фронтовиків, які у травні 1945-го визволяли Прагу від німецьких фашистів і вони сподівалися, що й тепер їх зустрічатимуть так, як тоді. Проте вони помилились: цього разу ми для чехів і словаків були не визволителями, а окупантами. Командування, аби не допустити серед особового складу жертв, наказало на вогонь противника відповідати вогнем. Міністр оборони СРСР маршал Андрій Гречко, що особисто інспектував частини, яким випало захищати в Чехословаччині конституційний лад, закликав нас придушити опір частин і підрозділів чехословацької армії, котрі стали на бік контрреволюції.
У ніч із 19 на 20 серпня ми перетнули польсько-чехословацький кордон...
У багатьох містах, протестуючи проти нашого вторгнення, люди вийшли на вулиці. Ніхто по них, звісно, не стріляв. Ми були попереджені, що в разі відкриття вогню по мирному населенню, винні підуть під військовий трибунал зі всіма наслідками, що випливають з цього.
Чому ви сюди прийшли? Хто вас кликав? Невже за допомогою танків і зброї можна завоювати прихильність народу?
Ці запитання можна було прочитати на обличчях людей, яких наша тодішня влада називала «повзучою контрреволюцією»...
Якщо в Чехословаччині наших офіцерів і солдатів зустрічали здебільшого антирадянськими транспарантами й плакатами, то в Афганістані — кулями.
— Входячи до цієї країни, ми не сподівались на таку «гостинну» зустріч,— говорить генерал-майор запасу Віталій Раєвський, який командував у Афганістані 56-ю десантно-штурмовою бригадою.— Партизани, котрих тоді інакше як бандитами не називали, воювали з упертістю приречених.
Не хочу вдаватись до політичних оцінок Афганської війни: це — справа політиків. Я лише проти того, щоб наших солдатів називали завойовниками. Свого часу дійшло до того, що нас дехто порівнював із німецькими окупантами, мовляв, їх теж тут ніхто не чекав. Ми були солдатами і виконували наказ. Їх, як відомо, не обговорюють.
також у паперовій версії читайте:

• МІНИ УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ. НИМИ Є СКЛАДИ Й АРСЕНАЛИ, ДЕ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ ЗАСТАРІЛІ БОЄПРИПАСИ
• І ВІЙСЬКОВИКОМ БУВ, І ХУДОЖНИКОМ

назад »»»