ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ВИ ЧУЛИ, ЯК СПІВАЄ СКЛО?
Не вірите? А ви огляньте твори талановитої художниці зі Львова Євгенії Шимоняк-Косаковської, які нині експонуються в Музеї українського декоративного мистецтва, автора цікавих ідей в сфері гутного скла, першовідкривача та експериментатора у розкритті його художньо-естетичних, декоративних і пластичних можливостей. На особливу увагу заслуговують роботи, виконані технікою живопису гарячим склом по склу всередині об’єму та на площині виробів, які є справжнім творчим відкриттям.

Твори пані Євгенії своєю самобутністю і неповторністю здобули визнання як в Україні, так і за її межами: Польщі, Німеччині, Фінляндії, Канаді, США.

Таїна дерев і бескидів
Якою ж таїною, заворожувальною силою треба володіти, щоб ніхто й ніколи не пройшов повз її роботи. Щоб відвідувачі надовго затримувались, зачаровані силою образів, ніби відлитих не зі звичайного скла, а з якогось невідомого матеріалу, невизначеною технікою — світоносною, красивою, звабливою. В її пейзажах та багатофігурних композиціях завжди відкриваєш для себе щось нове — вони сприймаються щоразу по-іншому.
То був 1990 рік. Євгенія запатентувала два винаходи: живопис просторово-жанрового зображення всередині й на площині високохудожніх скловиробів. Цей рік дарує їй персональну виставку в Польщі. Вона їде туди бодай для того, аби самій розгадати загадкову таїну: чому здебільшого малює ялини, сосни і бескиди...
— Йой, яка краса,— вигукнув поважного віку поляк, побачивши на екрані телевізора та начитавшись у місцевій пресі розповідей про мисткиню зі Львова.— Чому вона малює дерева і гори? Звідки їй, мешканці Львова, бачиться та краса? Здається, душа її співає й захоплює інших. Везіть мене мерщій на виставку, хочу побачити ту чарівницю.
Відповідь проста. Чарівниця з’явилася на світ у повіті Юркові, що неподалік Перемишля, територія якого свого часу відійшла до Польщі. Згодом із матусею, сестрою й трьома братами вони переселилися до України. Та душа її шукала відповіді: яке воно, батьківське подвір’я. І ось її везуть на те місце, де колись було село... Біля гір притулилося нове поселення, в якому з півсотні будинків. Диво-дивне: Євгенії пощастило знайти чоловіка похилого віку, котрий пригадує її родину, пам’ятає дідуся Федора (по маминій лінії), який чудово ткав полотно. На жаль, село давно проросло деревами: стрімко вивищуються сосни, гори розтинають небо, а місяць зачепився за верхівку смереки й споглядає, ніби з її малюнків зійшов!
Коли знайомишся з її роботами, не думаєш ні про важкість доріг, що ведуть до вершин, ні про жертви, які неминуче треба приносити на вівтар великого мистецтва. А коли йдеться про велике мистецтво, я вірю, що не лише сучасники Євгенії, а й наші нащадки спинятимуться перед її пейзажами-піснями у склі. Вірю, що вони, як і ми, відчують вітер із гір, помилуються мрійливим надвечір’ям, порою цвітіння. Вони, як і ця тендітна жінка, для якої Краса і пісня нероздільні, підхоплять «Гей, на високій полонині...» Вони неодмінно затримаються біля роботи «Дерево для Вас, мій Коханий» і замисляться над життям.
Її скловироби — це поезія в гутному склі. Той, хто хоч раз побачив ці твори, виносить у собі вогонь краси, викресаний її серцем і душею.

Життя, освітлене красою
Чудова її доля — дивувати й радувати світ красою. Та особлива складність полягає в тому, що Євгенія Шимоняк-Косаковська працює в техніці гутного скла. Починала ученицею в цеху гутного скла Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. Далі навчалась на вечірньому відділенні Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. До захисту дипломного проекту прийшла учасницею багатьох виставок, серед них — всесоюзної й міжнародної.
Вона швидко знаходить свою стежину в цій царині. Поряд із фольклорними сюжетами, що йдуть з глибин національної традиції, мисткиня відчуває ритм навколишнього життя. Звідси і буяння кольорів, і динамізм композицій, і дивовижні фантазійні образи такі, як «Шлях у космос», «Таємниці Всесвіту», «Таємниця життя». В її роботах — музика кохання, весна і осінь, присмерки й світання, безмежжя полів. Художниця знаходить свою оригінальну технологію. Її таємниця полягає в тому, що розписує кольоровим склом по склу, металевою трубкою за температури 1450°С. Тоді народжується справжнє диво: пейзажі виникають то всередині, то на поверхні.
Євгенія розповідає, що особливо добре їй працюється, коли на небі з’являється молодик: «Місяць — таємниця, він допомагає мені». Коли довго і пильно вдивляєшся у її роботи, розумієш, що це не стільки секрет її майстерності, скільки таємниця її душі. «Різдвяна ніч», «Карпати, Карпати», «Смуток за матусею» — це радість і біль душі.
— Ви мені, пані, лише днів на два дайте вашу роботу, а я вам поверну й принесу таку саму копію,— підійшов із пропозицією на одній закордонній виставці поважний художник.
— Без проблем,— усміхнулася Євгенія. Хай таланить! Чекаю з успіхом!
Через три дні майстер повернув роботу і з сумом сповістив, що так і не розгадав її закодованих таємниць.
— А таємниці ті на поверхні — вони у наших піснях, природі, в душі кожного, хто любить свій край, свою землю, свою Україну,— розповідає майстриня.
Вона дуже любить Україну і вважає, що нині треба більше звертатися до наших витоків, відроджувати давні традиції. Її шедеври — «Розквітай, земле моя, моя Україно» створено до Дня незалежності, а «Помаранчева революція» — це подих Майдану.
Її об’ємно-просторові композиції, люстри — окраса багатьох осель, клубів, готелів. Якось у «Книзі відгуків» прочитала: «Шановна Євгеніє Іванівно! Велика подяка Вам за насолоду від виставки. Водив би на неї людей похмурих, розчарованих, скривджених долею — нехай відтануть душею, зачаровано всміхнуться до тієї краси, згадають мамину пісню, рідний куточок і стануть добрішими, щедрішими серцем і помислами...
Письменник Іван Зварник, Львів».
Пані Євгенія вимогливо оцінює свої твори. Її доробок — яскраве підтвердження тичинівських слів: «Труд переростає у красу». А ось античну мудрість римлян — «праця всепереможна» — вона не лише повторює, а й доводить своїми руками і фантазією.
Чудова доля майстрині — освітлювати життя красою.

У майстерні королеви гути
Мистецтвознавці про Королеву скла написали: «Твори Євгенії Шимоняк-Косаковської не мають аналогів у колишньому Союзі, Україні, Німеччині, Великій Британії, Франції, Швейцарії, Японії, США». А незалежність України принесла свіжий вітер перемін. З 1991-го до 2001 року художниця брала участь у конкурсі на нове скло разом із художниками 48 країн світу на запрошення Музею світового скла у Корнінгу (США). А вже у 2002 році її прийняли до Міжнародної Спілки художнього скла. Вперше українка стала членом МСХС.
Три дні вона милувалась красою, зібраною з усього світу в Музеї скла у Корнінгу. За великі гроші митці залишають свої роботи, а наша українка щиро і від душі простягла дирекції Музею свій улюблений і найкращий витвір.
— Прийміть нашу «Весну» від України і від мене, автора,— щиро мовила художниця. Ця робота була чи не найулюбленіша в колекції, але пані Євгенія віддала її без жалю.
Як важко і довго художниця долала шлях на свій Олімп. Світова преса рясніла заголовками: «Краса з України», «Королева скла», «Єдина в Європі серед склярів»... Вона із захопленням споглядала й милувалася тим, що при Музеях за кордоном працюють творчі майстерні. Там можна спробувати разом із майстром виявити свій талант, а краще придбати невеличкий сувенір від майстра за прийнятну ціну. Їй пропонували залишитися й давати уроки, вчити молодь. За одну годину роботи пропонували таку суму, яку вона тут за тиждень не отримає.
— Але то далеко від моєї Батьківщини. Моє місце тут, в Україні. Адже саме ця земля мене породила разом із піснею, котра завжди звучить у мені, яка дає сили й натхнення до праці й наснагу до життя. Тут коріння мого роду, а на чужині я зачахну,— ділиться думками майстриня.
Пригадую першу персональну виставку Євгенії Шимоняк-Косаковської. 1980 рік. Ой, як важко її перенесли партократи й бюрократи. Вони докладали всіх зусиль, аби не дати ходу молодій і талановитій художниці. Проте, на щастя, є речі, які ніхто й ніколи не вкраде й не заборонить. Це — талант, подарований Богом.
Наразі маємо можливість насолоджуватися чудовими творами львівської склярки. Україна має потужний талант, яким пишається світ. Коли писала ці рядки, згадала, що майстриня й досі не має жодної державної нагороди, звання. Знаю, Євгенія сваритиме мене за ці рядки. Але чому на владному олімпі не помічають талант, не поціновується її титанічна праця?
Пані Євгенія продовжує чаклувати у своїй майстерні, аби люди дивувались і насолоджувались її творами. А вона, фантазерка, мріє ще про один винахід: хоче з великих форм перейти до малих. Мріє робити унікальні маленькі сувеніри. Їй сподобалася пропозиція, що Музей українського народного декоративного мистецтва може виділити їй майстерню й надати піч, а вона залюбки передаватиме свій талант і майстерність діткам.
Ось така вона, Королева скла. Дякую Всевишньому, що подарував мені таку нагороду — знайомство з майстринею. Дякую за те, що спілкуючись із таким талантом, відчула, що благодать духовного багатства — скарб, цінніший від усіх багатств світу.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Київ—Львів—Київ
також у паперовій версії читайте:

• ЗАГУБЛЕНА ДОНЬКА

назад »»»