ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ХТО ПРОСТЯГНЕ РУКУ КЛУБУ?
У київській спеціалізованій школі № 197 ім. Д. Луценка сім років працює Клуб інтернаціональної дружби (КІД) «Злагода».
Усе почалося з того, що керівник і організатор клубу Валентина Івкова, котра на той момент вела тут факультатив німецької мови, вирішила урізноманітнити навчальний процес для учнів, організувала їхнє листування з однолітками в Німеччині.

— Будувалось все на особистих контактах,— розповідає Валентина Петрівна.— Разом із людиною, з якою я давно товаришую, об’їздили чимало шкіл. Урешті-решт, «виплила» школа, з якою ми зараз дружимо. Можливість вивезти дітей до Угорщини я знайшла через релігійну організацію. Однак я їх попередила, що їду з дітьми, батьки яких не сповідують їхнє вчення... Вони забезпечили нам лише проживання, допомогли налагодити співпрацю з кількома школами і гімназіями. Діти чудово відпочили, оздоровились і вдосконалили знання мови, оскільки ми перебували у німецькомовному районі.
Та повернімось до Німеччини. Між учнями зав’язалось листування. Поступово факультатив розростався. Разом із ним ріс КІД. Наразі він — гордість школи. Веселий папужка-листоноша на тлі каштанового листочка (емблема КІДу) є символом школи поруч із її гербом. Діти тричі їздили до своїх друзів по листуванню до Німеччини, стільки ж разів приймали їх у себе. Кожна поїздка дає заряд позитивних емоцій, безліч яскравих спогадів. Це нові друзі, ознайомлення з Німеччиною. Тамтешні діти, котрі приїздять до нас у гості, теж повертаються додому з гарними враженнями. Щоразу прощаються зі сльозами на очах.
Дружні стосунки вдалося встановити не лише з Німеччиною. Кідівці відвідали також Угорщину, приймали гостей з Польщі. Було започатковано листування з однією американською школою. Але після 11-го вересня 2001 року там почали обмежувати надходження листів зі Сходу і, таким чином, листування перервалося.
Пощастило заприятелювати з учнями українського земляцтва «Водограй» в Естонії. Двічі вони їздили до них у гості й кілька разів приймали делегації у себе. Окрім того, школа «дружить» з учнями однієї зі шкіл у селі Березова Рудка. Це — батьківщина Дмитра Луценка, відомого українського поета, ім’я якого має 197-ма школа.
Робота КІДу тримається на ініціативі учнів, на енергії керівника КІДу. Клуб не має спонсорів чи меценатів.
— Це несправедливо,— каже Валентина Петрівна.— Адже діти працюють по-справжньому, мають ще й витрачати власні кошти. Деяким батькам кідівців, які мають власний бізнес, пропонували взяти клуб під патронат, мовляв, і вам з податковою менше проблем, і нам з вашими дітьми краще. Та відповіді не дочекались.
Прикро, адже КІД дає дітям набагато більше, ніж може видатись на перший погляд. Окрім друзів за кордоном (кідівці мають не менше сотні пен-френдів), листуватись з якими не лише задоволення, а й хороший урок спілкування, діти отримують ґрунтовні знання з іноземної мови, історії та географії. Поїздки за кордон — хороший стимул для цього. Адже коли приїздиш до чужої країни, незнайомої родини, то розраховувати маєш лише на себе. Для цього якнайкраще потрібно знати мову і традиції країни. Працюючи в КІДі, діти навчаються бути відповідальними, самостійними. Коли дивишся на учнів школи № 197, розумієш, що організацій на кшталт «Злагоди» має бути набагато більше, їхня робота повинна триматися не лише на ентузіазмі учнів та їхніх наставників...

Євгенія МАЗУР
також у паперовій версії читайте:

• ЧИ ПАДАТИМУТЬ НЬЮТОНОВІ ЯБЛУКА?
• ЯКБИ ДЕРЕВИНА МОГЛА ГОВОРИТИ...
• КРІСТОФЕР ВЧИТЬ І ВЧИТЬСЯ

назад »»»