ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БЕЗПЕКА
ЛІТАК УПАВ. КОЖНА СЕКУНДА - НА ВАГУ ЗОЛОТА.
Щодня повітряні простори України борознять сотні пасажирських авіалайнерів, що належать як вітчизняним, так і закордонним авіакомпаніям. Це зумовлено не лише тим, що наша держава знаходиться в центрі Європи: це є свідченням того, що ми — надійний партнер у наданні транзитних послуг зарубіжним авіаперевізникам.

Україна, звісно, має з цього економічний зиск, оскільки всі перельоти оплачуються. За кожні 100 кілометрів державна казна поповнюється 70-ма американськими доларами. Зважаючи на такі розцінки, неважко підрахувати, що проліт лише одного, скажімо, «Боїнга» із Заходу на Схід, а це — понад 1 300 кілометрів, обійдеться для його власника 900 «зелених». Прибутки України від надання транзитних послуг авіаперевізникам, за підрахунками фахівців, становлять на рік близько 200 мільйонів доларів.
Звісно, що держава, надаючи послуги, має певні витрати, утримуючи відповідний технічний персонал, котрий забезпечує безпеку польотів, технічне обслуговування літаків, що роблять посадку в наших аеропортах.
Якщо ми хочемо і в майбутньому надавати транзитні послуги, то не повинні забувати про безпеку польотів, зокрема, вимоги об’єднаних авіаційних правил, прийнятих в усіх країнах Європейського Союзу. Вони є жорсткими. Наприклад, згідно з ними кожен аеропорт повинен мати гелікоптер, призначений для пошуку й рятування пасажирів літака в разі аварії. Гвинтокрила машина мусить бути оснащена найсучаснішим технічним устаткуванням, зокрема, автоматичним радіокомпасом, який би працював на частотах аварійних радіостанцій авіалайнерів, що спрацьовують під час аварій. Автоматично.
Практично всі західні країни мають супутники, що фіксують місця падіння літака, аварійної посадки. Цим самим сприяють своєчасному реагуванню пошуково-рятувальних служб. Ми, космічна держава, такого супутника досі не маємо. Українські аеропорти не відповідають згадуваним ОАП і щодо проведення пожежно-рятувальних робіт. Так, за інструкціями, за якими працюють наші рятувальники, вони повинні прибути до місця катастрофи, якщо вона сталась у районі злітно-посадкової смуги, за три хвилини. Їхні закордонні колеги мають вкластися у півтори, до чого їх зобов’язують ОАП.
Дехто може подумати, що 90 секунд суттєвої ролі не грають. Та чи так це?
— Ні,— каже Олександр Куценко, який доклав чимало зусиль для розроблення концепції пожежно-рятувальної справи.— У подібних випадках кожна секунда — на рахунок золота.
Олександр Васильович має рацію. Адже при виникненні на борту лайнера пожежі температура в салоні за 2 хвилини сягає 70–80 градусів, за якої люди непритомніють. Через 30–40 секунд плавиться обшивка фюзеляжу і салон наповнюється отруйними газами. Одне слово, півтори хвилини — термін, за який потрібно опинитись на місці аварії, щоб встигнути врятувати бодай когось із пасажирів.
Бракує нам і пожежно-рятувальних автомобілів, спроможних за лічені секунди домчати до місця НП, хоча, на думку фахівців, це не є головною перешкодою щодо надання допомоги потерпілим. Важливішим є те, що автомобілі не оснащені відповідним обладнанням, що допомагає евакуювати потерпілих із літака й надати їм першу допомогу. Представники Польщі, Великої Британії, США, які беруть участь зі своїми українськими колегами в спільних навчаннях, дивуються їхньому професіоналізму, майстерності. А ще техніці, на якій вони працюють...
Щороку в світі зазнають катастроф десятки пасажирських авіалайнерів, у результаті яких гине чимало людей. Звичайно, коли аварія сталася в повітрі, то пасажирам нічим не зарадиш. Проте, як свідчить статистика, часто люди йдуть з життя при аварійних посадках. Причина банальна — непрофесійні дії рятувальників, у тому числі спричинені незадовільним технічним оснащенням.
Проблема, про яку йдеться, має звичне, фінансове забарвлення. Якщо, не дай Боже, в будь-якому аеропорту України буде катастрофа з вини наших авіадиспетчерів, і рятувальники не змогли запобігти жертвам — державі доведеться виплачувати потерпілій стороні солідну компенсацію. Згідно з міжнародними нормами і правилами, які встановлюють правила безпеки при авіаперевезеннях, різні так звані пом’якшувальні обставини до уваги не братимуть.
Держава більше уваги має приділяти безпеці як транзитним авіаперельотам, так і тим, що здійснюються між Україною та іншими державами. Звісно, що про вітчизняні рейси не треба забувати.
У нас не так багато аеропортів, що здійснюють авіасполучення з іншими країнами. Справа честі — придбати «Вольво» чи «Сканій», «начинених» надсучасним пожежно-рятувальним обладнанням. До того ж, нам не потрібно починати все з нуля, оскільки в Україні існують структури, які забезпечують безпеку польотів і проведення рятувальних робіт. Наприклад, для забезпечення оперативності пошуково-рятувальних робіт, надання допомоги потерпілим територію України розподілено на зони: «Львів», «Київ» і «Харків», «Сімферополь» та «Одеса». В них, за потреби, до їхнього проведення залучатимуть навіть військових авіаторів.
Окрім фахівців, там у постійній готовності цілодобово знаходяться відповідні технічні засоби. Вони, щоправда, належать різним міністерствам і відомствам. Свого часу ця розгалужена система мала перейти під юрисдикцію головного центру координації аварійних робіт із пошуку й рятування, що діє в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій. Проте далі розмов справа не пішла. Одне слово, якщо говорити про спроможність нашої держави до проведення відповідних робіт із пошуку й рятування постраждалих авіапасажирів, то ми в цій справі задніх не пасемо. Та час диктує інші вимоги.
також у паперовій версії читайте:

• ВБИЛИ ПРОСТО ТАК
• ВИННА ГОРІЛКА?
• ХТО ПОДБАЄ ПРО НАЩАДКІВ?
• ЕЛЕКТРОШОКЕР ДЛЯ СОБАК І ЗЛОДІЇВ

назад »»»