ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ВІДМІННИК ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ З ЛАВ КОЛИШНІХ БУДІВНИКІВ СОЦІАЛІЗМУ
Словенці, які першими серед нових членів ЄС ввели в себе в обіг євро, не бояться, що це поставить під сумнів їхню національну ідентичність.

Обов’язок зазначити подвійні ціни уряд країни запровадив у березні 2006 року і — до липня 2007 року. Таким чином, держава хотіла не лише запобігти підвищенню цін після запровадження валюти євроспільноти (чого боялось багато споживачів), але і призвичаїти громадян, поки євро остаточно не замінять у гаманцях звичні таляри.
Зрештою, і без цієї передбачливості більшість словенців — прихильники спільної валюти: згідно з результатами опитування «Євробарометра» понад 70% з них вважають себе задоволеними, або й дуже задоволеними введенням євро. Словенці порівняно з іншими новими членами ЄС найкраще ознайомлені з новою валютою: ще до 1 січня 2007 року аж 80% опитаних заявили, що вже користувались банкнотами євро. «Якщо ми вже в Євросоюзі, то чому не мати таких грошей»,— вважає більшість громадян.
Такої самої думки дотримувалися уряд і центральний банк. «Запровадження євро є природним кроком країни — члена ЄС. Це історичне рішення у сфері закордонної політики й економіки. Ми доведемо, що новий член Євросоюзу в змозі виконати всі вимоги Маастріхту»,— запевнила Ірена Брінар, професор Люблянського університету.
Словенці розуміють, що євро — це корисно для держави (наприклад, для збільшення безпосередніх інвестицій чи розвитку торгівлі в зоні євро), і зручно для пересічних громадян, яким вже не потрібно обмінювати гроші, прямуючи, наприклад, до сусідньої Італії. У Словенії ніхто не боявся, що відмова від таляра зашкодить національній ідентичності. Можливо, тому що словенська держава існує лише 15 років, отже, з національною валютою її ще мало ідентифікують. А можливо, тому що, як вважає пані Брінар, словенська ідентичність спирається головним чином на культуру і мову, а не на такі символи, як валюта чи армія. Для словенців важливою є стабільність валюти, а не її назва.

Наполегливість і послідовність
Словенія проголосила незалежність у 1991 році, коли розпалась Югославія. Якщо інші республіки, особливо Хорватія, Боснія та Герцеговина, мусили відбивати агресію Сербії і вели кількарічну війну, то Словенія не тільки уникнула драми (війна тут тривала лише кілька днів улітку 1991 року), а й щороку все більше віддалялась від інших югославських республік.
Нині досягнення країни вражають. Словенці скромно про себе говорять, що просто їм поталанило, бо в них не було війни. Але щастя треба заслужити, і собі треба допомогти.
Щодо пріоритетів спрямування політики на вступ до НАТО і Європейського Союзу у країні завжди був консенсус. Це можна пояснити і амбіціями словенців, і потребами убезпечити молоду державу. Так само, як на початку 90-х років минулого сторіччя всі були згодні, що потрібно проголошувати незалежність, на початку ХХІ століття жодна партія не заперечувала проти інтеграції з ЄС. Для словенців це був єдино правильний свідомий вибір. Професор Брінар зазначає, що зважаючи на затяті суперечки з питань внутрішньої політики, єдність щодо євроатлантичної інтеграції здається просто дивом.
Вступ до ЄС першого травня 2004 року, безумовно, був успіхом, а запровадження євро стало підтвердженням того, що Словенія повністю підготовлена до членства в Європейському Союзі. Є три умови, за яких можна говорити про повне членство держави в ЄС: введення в обіг євро, входження в Шенгенську зону і успішне головування в Спільноті (так зване європейське президентство). Словенія вже виконала першу умову. У Шенгенську зону вона ввійде, тільки-но «старий ЄС» (тобто його комп’ютерна система) буде до цього готова. А це станеться у другій половині 2007 року. Незабаром після того, у січні 2008-го, країна головуватиме в Євросоюзі, а підготовка до цього триває вже понад півроку.
Членство в ЄС сприяє тому, що нині Словенію знають у світі як члена Євросоюзу, а не як колишню югославську республіку. Головування в організації впродовж півроку лише сприятиме цьому. Борут Гргіч з Інституту стратегічних досліджень у Любляні, радник міністра закордонних справ зазначає: «Головування дасть неоцінимий досвід нашій дипломатії в управлінні інституціями, а також міжнародне визнання. У майбутньому це допоможе Словенії в лобіюванні і власних, і спільних інтересів ЄС».
Підготовкою країни до використання цих можливостей уже тепер опікується спеціальний штаб, склад якого розширюватиметься. «Це довготермінова інвестиція в людей і шанс домогтися, щоб наша адміністрація функціонувала краще»,— зазначає професор Брінар.
Будь-яка держава, яка головує в Євросоюзі, мусить бути готова до несподіваних подій чи криз, які стосуються всієї спільноти. Країна-голова заздалегідь готує свою агенду («дорожню карту»), визначаючи проблеми, на яких хоче зосередитися. Словенія не є винятком. «Хочемо зайнятись питанням подальшого розширення Євросоюзу, проблемою співпраці з Балканами і Туреччиною. Євросоюз має визначити, як далеко хоче і може просунутись уперед. Окрім того, у планах загалом 18-місячного головування Німеччини, Португалії і Словенії за пріоритет визнано розв’язання проблеми енергетичної безпеки й активізації дискусії на тему спільної конституції»,— розповідає Борут Гргіч.

І на Сонці бувають плями
Але навіть у такій, мало не ідеальній країні, є свої проблеми. У Брюсселі знають про ромську родину Строян, яку вигнали з села Амбрус біля Любляни. Роми (31 особа) кілька днів ночували в лісі, аж поки влада не знайшла для них місця в таборі для біженців у Постойні. Коли вони захотіли повернутись до свого села, інші жителі Амбруса вирішили перешкодити їм, дійшло до бійки. Ромів не схотіло прийняти жодне інше селище. До Словенії приїхав комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммерберг і закликав розв’язати болючу проблему.
Нарешті мер Любляни Зоран Янкович пообіцяв знайти для ромів будинок.
Насправді це не вирішує проблеми ромської меншини, яка є непростою: з одного боку упереджене ставлення словенців, а з другого — майже абсолютна соціальна непристосованість ромської групи. Зрештою, це проблема не тільки Словенії, а й багатьох європейських держав, наприклад Словаччини чи Болгарії, яка щойно вступила в Євросоюз.
Ще однією словенською проблемою, про яку відомо в Брюсселі, є питання так званих «викреслених». На початку 1992 року міністерство внутрішніх справ вилучило приблизно 18 тисяч осіб з реєстру громадян Словенії — так званих не-словенців, які походять з інших республік колишньої Югославії. До кінця 1991 року вони мали право звернутись з проханням про громадянство, але більшість з них цього не зробила, бо ці люди не відчували себе іноземцями. А зрештою — стали особами без громадянства, бо отримання хорватського, сербського чи боснійського паспорта стало неможливим. Кілька років поспіль люди позбавлені соціальної підтримки, у тому числі права на пенсію, доплати, страхування тощо.
У 2004 році був підготований закон, яким мали врегулювати статус «викреслених», але на референдумі його не затвердили через низьку явку виборців. Наприкінці листопада «викреслені» поїхали з акцією протесту до Брюсселя. Опозиція вимагає, щоб цю проблему вирішили до часу головування Словенії в Євросоюзі. Отже, залишається рік.

Прикордонна країна
Словенську державу «втиснуто» між Заходом (Італія й Австрія), Центральною Європою і Балканами (Хорватія). Незважаючи на позірні монотонність і спокій, ця прикордонна держава має великий досвід співіснування культур і релігії.
Останнім часом словенці зробили крок у напрямі до вирішення одної з проблем, роками обговорюваної і використовуваної політиками в чергових виборчих кампаніях: ухвалено рішення про будівництво в Любляні мечеті й центру ісламської культури. Словенія нині є чи не єдиною країною Євросоюзу, у якій мусульмани не мають свого храму. Єдину мечеть, яка була в Словенії в селищі Лог під Манггартом знищили після Першої світової війни. По згоду на будівництво в Любляні нової святині мусульмани звернулись до влади у 1969 році. Відтоді змінився державний устрій, розпалась Югославія, а мечеть так і не постала.
А тим часом після проголошення незалежності Словенії кількість мусульман у ній подвоїлась: у 1991 році їх було 1,6%, у 2002 році — вже 2,4%, і це — у двомільйонній країні. Експерти вважають, що їхня чисельність може бути навіть більшою, бо не всі мусульмани беруть участь у переписах населення, зокрема, ті, що перебувають у республіці нелегально. Зростання ісламської громади частково можна пояснити еміграцією з Боснії у 1990-х роках під час війни й одразу після неї.
Нині мусульмани є другою після католиків релігійною конфесією у Словенії. При тім, на що звертає увагу доктор Аня Зальта з Приморського університету в Копрі, у суспільстві спостерігаються негативні стереотипи щодо них.
«Уперше словенці зіткнулися з ісламом під час турецької навали у ХІV столітті. Пам’ять про цю історичну травму не зникла, тому багато людей воліють не чути нічого позитивного про іслам. На це накладається терористичний напад на США у вересні 2001 року й ігнорування ісламу у мас-медіа»,— вважає Зальта.
Ще у 2006 році здавалось, що проблему вирішити неможливо. Але жовтневі вибори мера столиці виграв безпартійний бізнесмен Зоран Янкович. Він визнав одним з пріоритетів будівництво мечеті і після нетривалої дискусії міська рада погодилась з мером. Отже, мусульмани, наприкінці 2008 року, нарешті матимуть мечеть. Проте будівництво гальмували не тільки упередження й антиісламські стереотипи, а й незгода всередині громади мусульман.
Не минуло й року, як муфтій Словенії Неджад Грабус приїхав у Любляну з Сараєва. Він знає, що будівництво мечеті — це важке, але не єдине завдання: «Серед прибічників будь-якої релігії є особи, які не розуміють людських цінностей. Чого словенським мусульманам бракує, то це інтелектуалів, здатних вести у медіа наукову, а не пропагандистську дискусію на тему канонів ісламу».
Будова мечеті і центру ісламської культури може стати для Словенії нагодою привернути увагу Європи: споруда повинна стати не лише місцем відправи культових ритуалів, але і прикладом архітектури світового рівня. Наразі мусульмани чекають на остаточне затвердження місця для мечеті, але не має сумніву, що її збудують.
Словенські мусульмани не обмежуються цими планами. Недавно на зустрічі з міністром закордонних справ Димітрієм Рупелем узгоджено, що ісламська громада долучиться до міжкультурного і міжрелігійного діалогу, що є одним з пріоритетів головування Словенії у Євросоюзі. Муфтій наголошує, що словенські мусульмани є інтегральною частиною Європи. «Я — європейський мусульманин, отже, чому певні особи намагаються мені вказувати, як маю поводитись у Європі?» — запитує духовна особа.
Європейські успіхи і перспективи Словенії не означають, що в цій державі немає проблем, які вирішують інші країни. Важливо, що громадяни усвідомлюють їх і намагаються розв’язувати. Й наразі поки що роблять це досить успішно.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЦРУ У ПОШУКАХ КАДРІВ

назад »»»