ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
УДАРИМО СЕСІЄЮ ПО ПОЛІТИЧНОМУ «БЕЗДОРІЖЖЮ»?
Третя сесія парламенту п’ятого скликання, що стартує сьогодні, навряд чи буде «прогулянкою» для коаліціянтів та їхніх опонентів із двох опозицій. Власне, депутати, здається, звикли до напруження буднів, тому навіть перипетії з авіаційним пальним, які мало не завадили багатьом вчасно повернутися на робочі місця для законотворення, схоже, не надто стурбували носіїв мандатів.

Питань, котрі розглядатимуть на третій сесії, як завжди,— непочатий край. Втім, є промовистий перелік тих, котрі, що називається, «горять», хоч би з огляду на те, що від їхнього розгляду залежатиме подальша доля розбаласованої системи влади.
Передовсім, це стосується змін до Закону «Про Кабінет Міністрів». Як відомо, цей документ, незважаючи на всі заклики президентської сторони, опублікували минулої п’ятниці. Відтак навіть за умови, що частина політикуму (разом з нею частина суспільства) не визнають закон чинним, інша частина наполягає на зворотному. А Конституційний Суд, який має розставити у цьому питанні всі крапки над «і», навряд чи зробить це найближчим часом.
Цікаво, що Голова Верховної Ради Олександр Мороз і у питанні опублікування кабмінівського бестселера діяв у своєму дусі. Як інакше можна розцінити те, що саме в день публікації були зареєстровані потенційні зміни до творіння? Сам спікер вважає це мало не архіважливим компромісом, мовляв, у такий спосіб Верховна Рада демонструє Президентові, що вона готова іти йому назустріч й надалі враховувати деякі побажання глави держави.
Насправді з цього факту не випливає, що навіть зареєстровані зміни буде ухвалено. До того ж, не варто забувати: після такого суперечливого опублікування закону про Кабінет Міністрів він може втратити свою чинність. Безперечно, якщо таке рішення ухвалять конституційні служителі Феміди. До речі, з приводу їхньої не надто поспішної діяльності в суспільстві почали народжуватися дошкульні анекдоти. Приміром, такий: «Чому досі мовчить Конституційний Суд? — Чекає максимального підвищення котирувань на свої акції». Цікаво, чи не з цим пов’язано те, що Президент Віктор Ющенко, попри обіцянки звернутися до КС негайно після незаконного, на його думку, опублікування закону про Кабмін, зволікає?
Та повернімося до майбутніх парламентських буднів. Вочевидь, питання, коли розглядати зареєстровані наприкінці минулого тижня зміни до кабмінівського закону, вирішуватиметься залежно від можливого діалогу з главою держави. Зрештою, урядовців цілком задовольняє і той варіант, який побачив світ у офіційних виданнях, хіба що не зрозуміло: як бути із сумнозвісним четвертим пунктом сьомої частини ст. 23. Нагадаємо, саме він «випав» у процесі подолання президентського вето 12 січня, і офіційні видання опублікували документ без нього. Одначе пункт цей вельми суттєвий. Йдеться про те, що уряд може призначити і звільнити «за поданням членів Кабінету Міністрів України, до сфери спрямування і координації яких належать центральні органи виконавчої влади, перших заступників і заступників керівників цих органів». Тож одна з потенційних змін до закону про КМ буде звичайнісінькою спробою повернення до початкової версії.
У тому, що цю норму таки буде ухвалено, сумнівів немає. Чи наважаться «антикризовики» прибрати з тексту, скажімо, право коаліції подавати на затвердження кандидатури Прем’єра та міністрів оборони і закордонних справ, якщо Президент упродовж 15 днів цього не зробить,— велике питання.
До того ж, одне із перелічених крісел нині вакантне. Після того як Бориса Тарасюка вдалося «дотиснути» і він погодився на відставку, уже минув тиждень. У Віктора Ющенка лишається ще вісім днів для того, аби запропонувати Верховній Раді прізвище наступника на цій посаді, причому не просто запропонувати, а переконати, аби цю кандидатуру було підтримано. Завдання не з легких, ураховуючи, що в «антикризовиків» є свої погляди на геополітику. Навіть попри те, що, згідно з Конституцією, зовнішньополітичний курс держави має визначати саме її глава.
До цього слід додати, що навіть незважаючи на наявність в Україні дипломатів з іменем, далеко не кожен із них може вдало працювати на посаді міністра. Аби довести це, достатньо пригадати: скільки осіб обіймало цю посаду за понад 15 років незалежності нашої держави. Скрупульозний аналіз свідчить, що міністрів закордонних справ в Україні було лише четверо: двічі на найвищий дипломатичний «місток» підіймалися Анатолій Зленко і Борис Тарасюк, по одній каденції мають Геннадій Удовенко та Костянтин Грищенко. Прямо скажемо — небагато, враховуючи шалені ротації в більшості інших відомств.
За будь-яких обставин питання призначення нового міністра закордонних справ матиме чимало «гострих кутів». Якщо «антикризовики», керуючись нормами опублікованої минулої п’ятниці своєї версії закону про Кабмін, почнуть форсувати події, про цивілізований розвиток української зовнішньої політики можна буде надовго забути.
Вочевидь, слід очікувати чергового витка боротьби за закон про опозицію. Як відомо, 12 січня, в останній день роботи попередньої сесії, коаліціянти та БЮТ «узаконили» опозицію лише наполовину, тобто ухвалили милий серцю Юлії Тимошенко документ у першому читанні. Заяв про те, що проект цей недосконалий і коаліція навряд чи підтримає його остаточно, відтоді не бракувало. Тому цілком очевидно, що більшості норм, закладених у опозиційні «правила гри», в остаточному варіанті не залишиться.
Показово, що робити з чорного біле обоє парламентських головуючих уміють надзвичайно майстерно. Ходити за прикладами далеко не потрібно. Пригадаймо лишень, як на початку минулої сесії перший віце-спікер Адам Мартинюк так провів голосування за створення тимчасової слідчої комісії з питань перевірки обґрунтованості підвищення тарифів на газ для населення, що опозиція опинилася відстороненою від будь-якого контролю. До речі, тій комісії так і не судилося проводити свою роботу, адже правова казуїстика пана Мартинюка та подальша реакція на неї заблокували роботу органу, що «антикризовикам» було на руку. Схоже на те, що події навколо закону про опозицію розгортатимуться нині за подібним сценарієм. Це означатиме, що Верховна Рада ризикує ще довго працювати без повноцінної президії. Посаду віце-спікера, нагадаємо, згідно зі згаданим законом, планувалося віддати меншості. Поки документ не ухвалено, Олександр Мороз і Адам Мартинюк почуваються комфортно.
Варто наголосити, що практика роботи неповним складом президії перетворюється на норму. Так, парламент третього скликання останні чотири місяці своєї діяльності допрацьовував без першого заступника голови — після відставки Віктора Медведчука. У четвертому скликанні до президентського Секретаріату перебрався віце-спікер Олександр Зінченко. Було це на початку 2005 року. Відтоді, себто два роки, у Верховній Раді не було заступника голови. До речі, це — пряме порушення Конституції, де йдеться, що парламент зі складу депутатів обирає собі голову, його першого заступника і заступника. Однак такі «дрібнички» українських законотворців чомусь не дуже бентежать.
На нинішній сесії (причому, вочевидь, незабаром) слід очікувати обрання парламентського Уповноваженого з прав людини. Тут теж має розгорнутися неабияка інтрига, адже «регіонали» вперто не бажають поступатися цим місцем. Їхня членниця Ніна Карпачова так звикла працювати омбудсманом упродовж останніх десяти років, що на іншій посаді себе просто не бачить. Дарма, що більшість правозахисних організацій нашої держави виступають за те, аби Уповноваженим ВР з прав людини став позапартійний правозахисник Євген Захаров.
Отже, нудьгувати охочим до парламентських «серіалів» навряд чи доведеться, тим паче, що перелічені «гарячі» теми — лише дещиця з того, що відбуватиметься у Верховній Раді до літніх вакацій.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПРЕЗИДЕНТ: «ДОМОВЛЕНОСТІ ДЕМОНСТРАТИВНО ІГНОРУЮТЬСЯ»
• ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР: НЕУЗГОДЖЕНЕ РОЗГЛЯНЕМО У ВУЗЬКОМУ КОЛІ
• ПОГЛЯД НА СЬОГОДЕННЯ ВІД ЛЕОНІДА КУЧМИ
• ГОЛОВА ВР СВОЄЮ ВІДСТАВКОЮ НЕ ПЕРЕЙМАЄТЬСЯ

назад »»»