ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГОВОРИМО УКРАЇНСЬКОЮ
МОВНА КОН'ЮНКТУРА: КАМО ГРЯДЕШИ?

Як популяризувати українську мову? З таким запитанням ми звернулися до низки провідних науковців, які обрали своїм фахом філологію — мову і літературу. Пропонуємо читачам відповіді, які отримали.

Не можна змусити любити, то слід поваги домогтись
Віра Берковець, кандидат філологічних наук:
Мова і політика — невіддільні одна від одної. Не можна змусити любити українську мову, але треба домогтися того, щоб її поважали. Приклад можна брати з країн Балтії. Кожен має підвищувати рівень самоосвіти, хто недостатньо знає українську мову — нехай усе одно говорить нею, хоч і з помилками. Історики мають популяризувати цікаві і маловідомі сторінки історії України. Оподаткування має бути сприятливим для української книги. Слід активніше і частіше проводити книжкові форуми, всіляко сприяти творчості студентів і виданню їхніх творів, заохочувати студентів до участі в позааудиторних заходах, наприклад конкурсах, авторів найкращих робіт варто преміювати не тільки грішми, а й поїздками по визначних місцях України.
Іван Бондаренко, доктор філологічних наук, професор:
Щоб заохотити молодь, треба розробити розумну перекладацьку політику держави. Нині у світі багато модних письменників — англійських, китайських, японських та інших. Їхні твори росіяни перекладають першими, бо в Росії книговидавці мають пільги, підтримку держави, тож література потрапляє до українських дітей у російськомовному варіанті. Виняток — Гаррі Поттер: Іван Малкович випередив російський переклад, і українська молодь залюбки читала довгоочікувану книжку українською. Цей приклад має бути взятий в державі за зразок. При Кабінеті Міністрів має бути рада з перекладу, яка відбирала б іншомовні твори і, користуючись державними фондами, заохочувала перекладачів. І коли студент побачить у книгарні новинку українською, він її купить. Ринком для української книги може бути не тільки Україна, а й Канада, США, Аргентина та інші країни. Проспекти українськомовної літератури треба надсилати на всі кафедри славістики, котрих у світі є понад тисячу. Починати треба з дитячого садка. А викладачам української мови треба доплачувати 15%.
Ігор Бурковський, кандидат філологічних наук:
Мовна ситуація в Україні лишається патологічною. Досить згадати, що в столиці України — місті, де понад 80% мешканців становлять етнічні українці, не панує українська мова (не будемо говорити про інші великі міста). Зрусифіковане середовище само собою є потужним чинником подальшого погіршення мовно-національної ситуації. Якщо за переписом 1989 року мову своєї нації визнали за рідну 87,7% українців, то у 2001-му — 85,2%. Особливо разюче падіння — на Донбасі: у Луганській області — з 66,3% до 50,4%, у Донецькій — з 59,5% до 41,2%. Якщо ситуація й породжувані нею тенденції не зміняться, то що залишиться від української мови через одне покоління? Шлях до перетворень — цілеспрямований вплив на масову свідомість. Найважливішим видом такого впливу є пропаганда в різних її формах, отож факт, що української пропаганди немає — ключова проблема. Для оздоровлення мовної ситуації та змін у масовій свідомості надзвичайно потрібні політичні, владні чинники, багато могли б зробити посадовці, зрештою, це є їхнім прямим обов'язком.
У нас, на жаль, немає громадської (як і політичної) української структури, що відповідала б цій вимозі. Товариство «Просвіта», яке, взявши собі цю історичну назву, мало б вести дієву українську пропаганду, сприяючи поліпшенню мовної ситуації, виконує цей обов'язок просто ганебно погано. Свого часу було Товариство української мови, ліквідоване шляхом нібито злиття його з тією ж таки «Просвітою». Варто відновити подібну організацію (звісно, взявши до уваги гіркий досвід), яка б відстоювала українські національні інтереси, передовсім на мовному полі.

Які з трьох китів шкутильгають?
Тарас Кияк, завідувач кафедри теорії і практики перекладу з німецької мови, голова Всеукраїнської спілки термінологів:
Нині в Україні на мовній політиці знаються лічені вчені-лінгвісти. Усі інші промовляють з позицій популізму або політичних провокацій. Був вражений заявою «Общества наследников победы» (7 липня 2005 р., газета «Крымская правда»), суть якої зводиться до тези про те, що слід негайно припинити українізацію термінології, особливо в технічних галузях, бо саме через це українськими ракетами збито два пасажирських літаки, а коли так і далі триватиме,— зазначено в заяві,— то українські ракети збиватимуть літаки по всьому світу. Нахабство і примітивізм не знають меж! Але, з іншого боку, автори документа добре усвідомлювали, у яку болючу точку треба бити.
Відомий сучасний фахівець з мовної політики в Європі професор Райнер твердить, що мовна політика базується на трьох китах, а саме: 1) освіта, 2) засоби масової комунікації, 3) фахові мови, насамперед терміносистеми. Отже, коли в царині освіти мовна політика ще сяк-так животіє, то у сфері ЗМІ українська мова повністю витісняється, а офіційне запровадження українських терміносистем для відповідних фахових мов на європейському рівні, по суті, ще й не розпочиналося і державою не стимулюється. Звідси шалений брак українськомовних підручників з технічних дисциплін.
Напрошуються для початку такі пропозиції. По-перше, формування відповідної комісії фахівців з мовної політики, які би діяли, можливо, при НАН України або навіть при Президентові на постійній та професійній основі. Вони напрацювали б системну картину мовної політики, окремі її структурні вектори та необхідний алгоритм реалізації кожного вектора, які в сумі привели б до кінцевої стратегічної мети — утвердження державності української мови згідно з 10 статтею Конституції. Базовим постулатом роботи цієї комісії має стати аксіома про те, що двомовність на загальнодержавному рівні — явище неприпустиме. Мною проаналізовано близько 120 конституцій світу, і, смію стверджувати, що конституційна двомовність на практиці ніде не реалізується в паритетному режимі. Тому слід припинити всілякі українофобні дискусії про негайну і загальну двомовність (принаймні, на найближчі 15–20 років), на період, протягом якого буде утверджуватися перше положення 10 статті Конституції про державність української мови в усіх сферах життя.
Лариса Масенко, доктор філологічних наук, професор:
Мову слід популяризувати передусім через культуру, причому культуру в усій широті спектра. Треба запровадити державну підтримку всього українського — видання книг, журналів і газет, кіно, телепрограм, впровадити пільгове оподаткування. Українська культура поки що в слабшій позиції порівняно з російськомовною. Але нині в ній ідуть цікаві процеси, і вона заповнює ті ланки, де була представлена менше,— формується українськомовна масова культура.
Важлива популяризація саме якісних зразків української культури, а не низькопробних. Ті люди, від яких залежить стратегія розвитку української культури, на жаль, часто з української культури вибирають слабше, бо самі репрезентують російськомовну культуру. А популяризація низькофахових зразків компрометує українську культуру. Дуже якісними й цікавими мають бути підручники для дітей.
Серед знакових постатей, які своєю діяльністю підносять українську культуру, можу назвати таких як Юрій Андрухович, Олег Скрипка, Оксана Забужко, Леонід Кононович, Святослав Вакарчук, а також науковців — як, наприклад, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Орест Ткаченко, Михайлина Коцюбинська, Роман Кісь, Олександр Пономарів, Анатолій Погрібний.
Роль викладача вищого нав-чального закладу і шкільного вчителя в нашій ситуації — одна з найважливіших, бо дитина формується в родині і в школі. Але йдеться про викладача, який не так дидактикою діє, як уміє зацікавити, викликати інтерес до мови за допомогою гри тощо.
Багато говорили про те, що в країні має бути мовна політика, що органи влади мають опікуватися проблемами державної мови. На жаль, надій на це мало, і тому суспільство саме має турбуватися про розв'язання цього питання. Велика роль у цьому, на мою думку, належить бізнесу, який хоче розвиватись у незалежній Україні, а для цього треба підтримувати українську культуру. Нині є чимало підприємців, які це розуміють і вкладають гроші в культуру.
Оксана Мацько, кандидат філологічних наук:
Потрібно розширити вживання української мови в «легких» жанрах. Українська мова буде жити й функціонувати тоді, коли вона буде не лише мовою науки, фахового спілкування, а й комп'ютерних ігор, «жовтої» преси, жіночих журналів, коміксів для дітей. Не треба академізувати мову. Слід ламати стереотипи в сприйнятті української мови. Чомусь глянцеві журнали «автоматично» є російськомовними. Треба озвучувати фільми українською мовою. Вражає, коли касир у кінотеатрі попереджає: «Чи знаєте, що мультфільм озвучено українською?» Необхідно, щоб мова стала модною.

Якщо не я, то хто ж?..
Анатолій Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор:
Насамперед треба показати власний приклад ставлення до слова. Це полягає і в тому, як письменник або науковець плекає слово в розмові зі студентом чи будь-ким іншим. По-друге, багато важить також те, якою мірою письменник або науковець бере участь у громадському житті — виступає з публіцистичними текстами на радіо, в газетах. Ми вже багато чого «заговорили», але мовчати теж не можна.
Михайло Наєнко, доктор філологічних наук, професор:
В усіх державних установах мають працювати тільки ті, хто володіє державною мовою. У Верховній Раді, в Кабінеті Міністрів, у президентській та судовій владі має бути тільки українська мова. Приклад треба брати з Європи й Азії. До російської думи, польського сейму, англійського або французького парламенту не може бути обраний депутат, який не опанував державної мови. Це один аспект. Другий — ЗМІ і книговидання. В Україні треба видавати стільки газет і книжок українською мовою, скільки людей записали себе українцями бодай під час останнього перепису населення, а це приблизно 70 з гаком відсотків, тоді як нині українською маємо тільки близько 10% друкованої продукції. За цим має стежити держкомітет, який видає ліцензії видавництвам та редакціям періодичних видань.
Безумовним має бути викладання всіх дисциплін українською мовою в усіх державних (і середніх, і вищих) навчальних закладах. Приватні заклади, де навчають іншими мовами, треба обкладати відповідним податком. Так само і реклама, і вивіски на установах, фірмах мають бути написані державною мовою, а хто хоче іншою — англійською, російською, польською — плати відповідний податок. Усе це має ґрунтуватися на законах, які Верховна Рада повинна ухвалити відповідно до статті 10 Конституції.
Те, що відбувається у Верховній Раді щодо вживання державної мови, теж можна регулювати певними законами, якими для тих, хто, наприклад, не знає державної мови, передбачали б перекладача з оплатою на користь держави. За все треба платити, зокрема й за незнання державної мови. Не знаєш — заплати. І сума має бути відповідною.
Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор:
Я вважаю, що в Україні немає людей, які не знають української мови. Якщо нею й не говорять, то чують (такі люди володіють мовою пасивно). На жаль, нині в Україні можна прожити, не знаючи державної мови, а в країнах Балтії — ні. Мене, наприклад, не треба заохочувати, я українською мовою говорив і говоритиму, а є люди, які чекають вказівки «згори».
Нині в Україні не виконується стаття 10 Конституції. До того ж політикам треба перестати ділити Україну навпіл. Влада мусить приділяти більше уваги вже ухваленим законам про мову. Якщо українську століттями викорінювали, то тепер влада має її підтримувати. У ЗМІ сучасний стан української мови гірший, ніж у Радянському Союзі: тоді молодіжні й партійні газети в переважній більшості областей виходили тільки українською або двома мовами. А тепер у деяких регіонах немає жодної обласної української газети.
Віталій Радчук, кандидат філологічних наук, доцент:
Це проблема мовного будівництва в країні, проблема цілої держави, а не окремого індивіда. У країнах Заходу випускників університетів пізнають за тим, як вони говорять. Кваліфікацію визначає мова. Навіть швейцаром не будеш, коли не вмієш говорити як слід. А у нас за мовою не можна визначити, який університет людина закінчила і чи закінчила взагалі. Немає належної державної мовної політики, хоча мова — явище суспільне, а не тільки особисте. Зрештою, за Конституцією, саме на державу покладено відповідальність за мову в країні.
Тетяна Черниш, доктор філологічних наук, професор:
Потужні можливості закладені у популяризації українських книжок, тематика яких викликала б інтерес, захоплення і була б конкурентоспроможною порівняно з книжкою російською або англійською.
Потужною мусить бути державна підтримка мовознавчої науки, і це доведе людям, що дослідження мови — важлива державна справа, а не приватне зацікавлення ентузіастів. Українська мовознавча наука має бути повнокровною, орієнтованою на західні зразки, щоб бути гідно оціненою у світовому лінгвістичному контексті. Наприклад, у Польщі багато уваги приділяють питанням культури мови — в усіх ЗМІ її пропагують мовознавці з високим суспільним реноме.

Записав Юрій МОСЕНКІС, професор Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
також у паперовій версії читайте:

назад »»»