ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
МЕЧ І ЩИТ ВІТЧИЗНИ
Хто цікавиться космосом, той знає, що його освоювали в Союзі не тільки в мирних цілях. Особливо під час «холодної війни». Про це свідчить надзвичайна секретність галузі, переважна більшість космонавтів — висококласні військові льотчики, котрим випало освоювати безкрайній Всесвіт.

Та не всім відомо, що «На пыльных тропинках далёких планет», як співалось у пісні, зостались сліди слобожан — тодішньої «поштової скриньки» — Харківського заводу імені Тараса Шевченка, інших підприємств краю.
Півстоліття тому, на початку 1957 року, головним конструктором заводу ім. Т. Шевченка (тоді він вважався одним із найпотужніших у СРСР із виробництва радіопродукції, в тому числі для ракетно-космічної галузі) призначили 30-літнього Германа Барановського. Майже водночас талановитого вченого призначають головним конструктором нової перспективної радіосистеми «Зірка». Підприємство переоснастили на випуск систем управління ракетно-космічної й авіаційної техніки. Відділи головного конструктора реорганізували у потужні інженерно-технічні служби, перед якими поставили завдання розробити сучасну апаратуру для ракетно-космічної галузі та, зокрема, для ракетної техніки, що виготовляли в ОКБ-1 Сергія Корольова.
— Як то було давно і якими були ми молодими та настирливими,— згадує колишній головний конструктор шевченківського заводу Герман Барановський.— Ніколи не забуду напружені й цікаві дні та ночі, відрядження в Москву, Байконур, Капустин Яр... Особливо квапили військові змагання, між США і СРСР була шалена гонка озброєння, яка затьмарювала інші галузі народного господарства.
Якось нас викликали до Москви і показали німецьку ракетну систему «Гавай’ї», що дісталась нам як трофей, і сказали майже прямим текстом: передирайте, вдосконалюйте, що хочете робіть, але терміново треба довести дальність польоту до 1200 кілометрів, забезпечити точність стрільби наших бойових ракет. За допомогою пілюгінського НДІ-885 і Харківського ОКБ-692 складне урядове завдання виконали у визначений термін. Дослідний зразок системи радіоуправління під час випробувань на полігоні Капустин Яр задовольнив тактико-технічні вимоги Міністерства оборони.
— Проте подальша гонка озброєнь не давала спокійно дихати?
— Через якийсь час військові попросили усунути вогневі факели ракет, інші перешкоди, що заважали нормально проводити випробування. Потрібна була точна і максимально захищена від будь-яких неточностей апаратура. Наші умільці покумекали і створили імпульсну апаратуру і за допомогою спеціальних магнетронів, множильних діодів, малогабаритних кварцевих резонаторів, знайшли вихід.
Саме у ті роки уряд схвалив пропозицію конструктора М. Пілюгіна — виготовити бойову ракету Р-5 без радіоуправління дальності польоту, але з радіокорекцією. Зробили й це. Так уперше не лише в СРСР, а й у світі з’явився бойовий ракетний комплекс, оснащений ядерною боєголовкою без радіоуправління дальності польоту. Незважаючи на те, що під час випробувань він цілковито не забезпечував вимог Міністерства оборони за купчастістю стрільби, його взяли на озброєння з умовою, що Міністерство радіотехнічної промисловості, куди входило й наше підприємство, поліпшить цей параметр. Усунули.
— Хто тягне, того й поганяють. Чи не так, Германе Олексійовичу?
— Напевно. 1958 року в Капустиному Яру успішно провели два запуски бойових ракет Р-5М, що повністю підтвердили точність стрільби за допомогою нашої радіосистеми «Зірка». Тоді ж колектив М. Пілюгіна суттєво підвищив рівень приладів, що відповідали за політ ракети, зникла необхідність в її радіоуправлінні. Проте для міжконтинентальної балістичної ракети Р-7 такої точності бракувало. Її теж довели до «кондиції» наші конструктори, створивши надійну бортову і наземну систему управління.
На початку 70-х років Центральне конструкторське бюро машинобудування під керівництвом видатного вченого, двічі Героя Соціалістичної Праці В. Челомея розробило двоступеневу високоточну малогабаритну міжконтинентальну ракету УР-100, котра могла знищувати не міста з людьми, як раніше, а лише військові бази противника. До цієї ракети нам доручають виготовити систему її управління. Досвід мали, тому впорались із завданням швидко. Та через два роки в ракетних комплексах, що були на бойовому чергуванні, почалась масова відмова конденсаторів і напівпровідників (через невідомі тоді фізико-хімічні процеси). Колектив В. Челомея модернізував ці комплекси, а систему управління до них виготовив Борис Бальзамов, новий головний конструктор заводу ім. Т. Шевченка.
У результаті модернізації з’явився кращий ракетний комплекс УР-100К. Апаратуру його управління випробовувала бригада фахівців на чолі із заступником головного конструктора заводу Леонідом Степановим. Ось що він розповів: «На Байконур залізницею заздалегідь відправили нашу апаратуру, але в дорозі через різні «шлюзи» вантаж затримався і прибув на місце напередодні випробувань. Часу на додаткову перевірку апаратури не залишилось. Та я був на 100 відсотків переконаний в її надійності, тому розпорядився починати випробування. Раптом мене викликають до голови державної комісії генерал-полковника
Г. Малиновського і запитують: «Чому ви йдете на порушення?». Відповідаю: «Я вірю у свій колектив, все буде гаразд». Мені запропонували написати розписку, що я несу персональну відповідальність за можливе зривання випробувань. Секретар державної комісії посадив мене за свій стіл і демонстративно поклав переді мною чистий аркуш паперу і авторучку. Тільки-но поставив підпис під своїм фактично вироком, як по голосному зв’язку повідомили про успішне завершення випробувань. Усі полегшено зітхнули і передовсім я. Недарма сказано: сім разів відміряй, а раз відріж. Неодноразова перевірка, запобіжні заходи ніколи не зайві, більше того, вони дають впевненість в успішній роботі.
Хочу згадати найстрашнішу катастрофу, що сталась на Байконурі 24 жовтня 1960 року. Під час випробування першої літальної міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 конструкцій М. Янгеля стався несанкціонований запуск двигунів другого ступеня. Вогняна буря охопила стартовий майданчик, відразу загинуло 76 осіб, у тому числі головнокомандувач ракетними військами стратегічного призначення, головний маршал авіації Митрофан Недєлін і головний конструктор Харківського ОКБ-692 Борис Конопльов. Біда, мабуть, сталась тому, що не передбачили запобіжних заходів, слабкою була протипожежна безпека.
— Германе Олексійовичу, американці охрестили «Сатаною» ракетний комплекс СС-18, за їхню апокаліптичну руйнівну силу? Які нині в нас реалії щодо створення сучасної без’ядерної ракетної зброї, адже в світі поважають тільки сильних?
— Моє ставлення до «Сатани» негативне. Одна така ракета могла доставити в будь-яку точку землі аж десять водневих бомб. Та в роки протистояння ця зброя стала основою могутності СРСР. Нікуди тут не дінешся. В цьому величезна заслуга легендарної людини — Якова Айзенберга з Харківського АТ «Хартрон». На жаль, кілька років тому він пішов із життя. Під його керівництвом і за безпосередньої активної участі розроблено досі неперевершені системи управління низки стратегічних ракетних комплексів, у тому числі згадана «Сатана».
Хочеться бачити Україну сильною, могутньою, яка спроможна захистити мирне життя своїх громадян. Для цього завжди потрібно тримати «порох» сухим про всяк випадок. Тероризм, що загрожує,— це реальність, з якою треба рахуватися. Для створення новітньої ефективної без’ядерної зброї катастрофічно не вистачає коштів. Підприємства, організації української космічної галузі й харківської, зокрема, за належного фінансування можуть виготовити таку зброю: кваліфіковані кадри поки що остаточно не втрачено.
* * *
Сорок п’ять літ тому експериментальна протиракетна система «А», створена на полігоні Сари-Шаган, західніше озера Балхаш, уперше в світі перехопила балістичну ракету. Швидкість перехоплювача — понад 3 км на секунду. Ця подія, в якій брали участь і харків’яни, мала величезне науково-технічне значення: реально було доведено можливість перехоплення та знищення балістичних ракет. Розпочалося будівництво протиракетної оборони (ПРО).
Тоді Радянський Союз набагато обійшов США, де подібний експеримент провели на 20 років пізніше.
Харків’янин Петро Грицак, генерал-майор у відставці, колишній заступник начальника цього експерименту почав розповідь про події з шифрограми, яку надіслали в Москву першому секретареві ЦК КПРС М. С. Хрущову. Ось скорочений її зміст: «Доповідаємо, що з державного полігону Сари-Шаган Міністерства оборони СРСР була запущена балістична ракета Р-12, оснащена замість штатної бойової частини її ваговим манекеном. Мета запуску — перевірка функціонування експериментального комплексу засобів «ПРО». Ціль була виявлена на відстані 1500 км після виходу її над радіогоризонтом. Центральна обчислювальна машина безперервно вела і уточнювала її траєкторію, видавала вказівки радіолокаторам, розраховувала момент пуску. За командою ЕОМ проведено запуск протиракети В-1000. Політ протиракети і наведення її на ціль проходили відповідно до бойового алгоритму. На висоті 25 км за командою ЕОМ проведено підрив осколочно-фугасної бойової частини протиракети. Після цього головна частина балістичної ракети почала розпадатись на частини. Ведуться пошуки решток головної частини Р-12, які впали на землю. Таким чином, уперше у вітчизняній та світовій практиці засобами «ПРО» уражено головну частину балістичної ракети за траєкторією її польоту. Експеримент триває за накресленою програмою».
— Усього тоді провели 11 успішних перехоплень балістичних ракет Р-12 і Р-5 зі знищення їхніх боєголовок неядерними протиракетами,— продовжує Петро Климентійович. — Щоправда, «інфарктних секунд» нахапались вдосталь. Адже відповідальність неймовірна — треба було довести світові, що від найстрашнішої зброї ХХ ст. (термоядерної) є захист. Ми це зробили. Нині важко сказати, які події (може, війна в Кореї чи передгрозова ситуація між Індією та Пакистаном) спонукали сімох маршалів Союзу (через півроку після смерті Сталіна) звернутись до ЦК КПРС із проханням розглянути й вирішити проблему «ПРО». Тоді їхній лист навіть маститі академіки підняли на сміх, мовляв, протиповітряна оборона — то «стрільба снарядом по снаряду».
— Ось чому ми безмежно раділи,— підсумовує свою розповідь Петро Климентійович,— ставлячи свої підписи під завершальною фразою: «Завдання із запуску виконано». Раділи не лише тому, що збили балістичну боєголовку, а довели опонентам: «ПРО» — реальна річ, розвіяли сумніви не тільки академіків, а й інших скептиків. Звичайно, перша ластівка весни не приносить. Навчились швидко ліквідовувати неполадки, що траплялись. Одного разу на якусь мить загальмувала програма ЕОМ, але відразу виправили похибку, хоча пережили, повторюю, кілька «інфарктних секунд».
...1961 року Микита Хрущов, виступаючи на одному з міжнародних форумів, похвалився, що в нас є такі умільці, що можуть і в космосі в муху влучити (вірогідно, мав на увазі успішно проведений 45 років тому протиракетний експеримент «А».— В. С.).
Внесок українських учених, промислового комплексу республіки в озброєння Радянського Союзу був титанічним, важко його переоцінити і через багато років.

Віталій СТЕГНІЙ, м. Харків
також у паперовій версії читайте:

• У КОЖНОЇ МОДЕЛІ — СВІЙ ПРОТОТИП

назад »»»