ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ПАЛЕСТИНСЬКО-ІЗРАЇЛЬСЬКА ФАТА-МОРГАНА
Активізація американських зусиль у пошуку замирення між Ізраїлем та палестинцями традиційно припадає на передвиборний час. Нагадаємо, що в 1979 році тодішній президент США Джиммі Картер доклав максимум зусиль, аби примирити Ізраїль та Єгипет, що врешті йому вдалося зробити, підписавши мирний договір у Кемп-Девіді. Менш успішними були зусилля іншого президента Білла Клінтона, який у 2000 році намагався розрубати гордіїв вузол палестинсько-ізраїльських проблем. Незважаючи на те, що тодішній палестинський президент Ясір Арафат та ізраїльський прем’єр-міністр Ехуд Барак були за крок від домовленостей, досягнути компромісу не вдалося.

Зрештою відбулася подальша радикалізація позиції палестинців. Результатом стала перемога руху «Хамас» на парламентських виборах в Палестинській автономії в січні 2006 року. Але за минулий рік через застосування західних економічних санкцій становище палестинців, особливо в ізольованому та перенаселеному секторі Газа, стало справді катастрофічним. Сподівання «Хамас» на допомогу ісламського світу, яка мала замінити фінансування з боку США та ЄС, себе не виправдали. Услід за фінансовою катастрофою загострювалася боротьба за владу між радикальним угрупованням та президентом Палестинської автономії Махмудом Аббасом.
У свою чергу державний секретар Сполучених Штатів Кондоліза Райс розуміє, що її шанси як кандидата на посаду президента від республіканської партії на виборах 2008 року залежатимуть від прогресу на Близькому Сході. Президент Джордж Буш у своєму сьомому посланні до Конгресу поставив завдання до 2020 року зменшити залежність США від поставок близькосхідної нафти, але вже не згадав про титанічне завдання демократизації цього регіону. Це не дивує, адже така місія не є особливо популярною не лише в США, а й у світі. Наприклад, нещодавнє соціологічне опитування, проведене британською компанією «Бі-бі-сі», засвідчило рекордне падіння рівня довіри до політики Сполучених Штатів у світі навіть серед їхніх союзників.
За цих обставин замирення на Близькому Сході є конче потрібним республіканській адміністрації США. З огляду на внутрішньополітичні скандали, пов’язані з провальною війною проти руху «Хезболла», звинуваченнями в корупції та погрозами опозиції організувати дострокові вибори, помітний успіх у відносинах з палестинцями нині потрібен й ізраїльському прем’єр-міністрові Ехуду Ольмерту. Складне економічне становище стимулює до компромісів й прагматичну частину палестинського керівництва.
Минулого тижня в Дамаску відбулася зустріч політичного лідера руху «Хамас» Халеда Машаля та президента Палестини Махмуда Аббаса. Але конкуренти не змогли погодити програми діяльності майбутнього уряду національної єдності. Основні розбіжності стосуються визнання права на існування Держави Ізраїль. Також не вдалося погодити кандидатуру нового прем’єр-міністра Палестинської автономії.
Факторами дестабілізації є позиція Сирії, яку США звинувачують в підтримці не тільки шиїтського ліванського руху «Хезболла», а й іракських партизанів, та зростання напруженості в Лівані, де рух «Хезболла» минулого тижня організував загальний страйк проти прозахідного уряду Фуада Сеньора.
Таким чином, поки що в регіоні немає сприятливих умов для компромісного розв’язання всіх проблем. Але це не означає, що увага дипломатів до процесів, які тут відбуваються, має послабшати. Навпаки, саме зовнішній тиск може стати вирішальним фактором, який «виштовхне» палестинсько-ізраїльські відносини з «болота» інерційної конфронтації на ґрунт прагматичного визнання реалій та цінності миру і стабільності, що може вирішальним чином вплинути на близькосхідну ситуацію загалом. Правда, задля цього треба знайти прийнятний компроміс між стількома суперечливими інтересами, що адміністрація Джорджа Буша до призначених на четверте листопада 2008 року виборів президента США навряд чи зможе розв’язати палестинську та іракську проблеми.
Причому оптимізму не додає й той факт, що інші близькосхідні гравці — Європейський Союз та Росія — також не мають власного рецепта врегулювання. Тому найближчим часом дипломатичні посередники мають принаймні спробувати втримати ситуацію в стані відносної стабільності, не допустити подальшої радикалізації ворожих сторін, аби хоча б спробувати повернути їх за стіл переговорів. Адже коли руки колишніх ворогів простягнуто для привітання, вони не можуть натискати на гачок автомата. А це вже чимало.

Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:

• ІРАНСЬКІ СЮРПРИЗИ НЕ ВИЧЕРПАЛИСЯ
• ЩИТ ВІД НАВІЖЕНИХ

назад »»»