ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ПАРАЛЕЛІ ДОЛІ ПЕРЕТИНАЮТЬСЯ
В Україні відзначають 100-річчя від дня народження видатного вченого-ендокринолога, патофізіолога, громадського та державного діяча Василя Павловича Комісаренка (1907–1993). Він — засновник не лише наукової школи, а й потужної династії вчених. Сини Ігор і Сергій продовжують справу батька.

Скажи, хто твій учитель...
Мені, на жаль, не довелося бути особисто знайомою з Василем Павловичем. Проте пам’ятаю, з якою повагою і пієтетом ми, студенти-біологи, вимовляли прізвище Комісаренка — вже тоді директора Інституту ендокринології. Для наукової молоді Василь Павлович був визнаним корифеєм. Минули роки, і журналістська стезя привела мене до службового кабінету його молодшого сина — академіка НАНУ Сергія Комісаренка, директора Інституту біохімії ім. О. Палладіна НАН України. З першої зустрічі приємно вразили нетипові для керівників високого рангу демократизм і пунктуальність, щирість і простота, а ще сяйливі очі та доброзичлива усмішка. Ознайомившись із спогадами друзів, колег, учнів Василя Павловича, переконалась: гени інтелігентності таки є, як і спадковість у науковій творчості.
Здебільшого талановиті особистості формуються за несприятливих обставин. Не була доля лагідною і до Василя Павловича. Родина Комісаренків жила злиденно, хоча батько Павло Дмитрович, а був він сільським ковалем, багато і важко працював. Мати часто хворіла. В голодні роки в родині один за одним померли четверо малюків. Згодом в часи голодомору не стало й батька.
На щастя, до того сільський учитель Дем’ян Михайлович Скачко, який вчасно помітив неабиякі здібності Василя, його цікавість до книги (хоча в родині всі були неписьменними), запропонував відправити підлітка на навчання до Києва. На той час Василеві було 17 років, він екстерном склав іспити за семирічку і мріяв стати лікарем. Першою сходинкою на шляху до здійснення мрії стала фельдшерська школа. Від навчання був у захваті, дошкуляло одне — де і на які кошти жити.
З голови не йшла порада вчителя, з яким листувався: «Не зупиняйся, вступай до інституту». І Василь долає другу сходинку — закінчує Харківський медичний інститут, потім аспірантуру.
Майбутній учений навчався у світил вітчизняної медичної науки того часу: Василя Яковича Данилевського, Володимира Петровича Воробйова, Володимира Яковича Рубашкіна, Володимира Миколайовича Шамова, Дмитра Яковича Гринька, Семена Григоровича Генеса... У 28 років молодий дослідник захищає кандидатську дисертацію — підсумок дослідження ним енергетичних процесів в організмі людини, зокрема механізму дії інсуліну на вуглеводний обмін.
Ночами доводилося читати коректуру в газеті, підробляти в журналі. Інколи на сон залишалось півгодини... Результати діяльності молодого вченого насправді вражають. У тридцять років Василь Комісаренко очолив Харківський інститут ендокринології. Молодий директор, поєднуючи теоретичні дослідження з практикою, досягає успіхів. Під керівництвом Комісаренка вперше в СРСР був налагоджений випуск вітчизняного інсуліну.

Талант і кодекс честі
Перед війною президент АН УРСР Олександр Богомолець запрошує Василя Павловича на посаду керівника лабораторії у щойно створеному Інституті експериментальної біології та патології (нині Інститут фізіології ім. О. Богомольця НАН України). Після переїзду до Києва обидві родини здружилися. Жили науковці на території Інституту в спеціально побудованому будинку в оточенні фруктових дерев і клумб з трояндами. Робили все власними руками, кожен відповідав за певну паркову ділянку. Василь Комісаренко не уникав домашніх урочистостей. Коли збиралися в нього, душею товариства була дружина — Любов Іларіонівна. Досі згадують її фірмовий горіховий торт. Подружжя разом прожило 63 роки.
Василь Комісаренко був пристрасним шанувальником мистецтва. Він дуже добре знав історію, літературу, побут України, досконало володів літературною українською мовою, залюбки носив вишиванку. За ерудицію Василя Павловича порівнювали з людьми епохи Відродження. Коло спілкування вченого було широким: родина Богомольців, Р. Кавецький, М. Стражеско, брати Михайло і Олексій Коломійченки, М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, О. Гончар, А. Бучма, Н. Ужвій, О. Шмідт, Ж. Кюрі — усіх не перелічити.
Противник гучних слів, В. Комісаренко зробив чимало добрих справ. Так, у роки Великої Вітчизняної війни як уповноважений військової ради Південно-Західного фронту особисто опікувався евакуацією провідних учених і медиків України. І досі в родинах вдячно згадують, що саме завдяки його своєчасним і наполегливим діям їхні рідні були врятовані.
Рятувати людей В. Комісаренку доводилося і в мирний час. У так званий період «лисенківщини», посідаючи керівні посади, він жодного разу не погодився звільнити «неблагонадійного» співробітника, засуджував псевдонауковість. З особливою вимогливістю Василь Комісаренко ставився до власної наукової роботи. У 1941 році вчений захистив докторську дисертацію на тему патогенезу інсулінового шоку. На думку О. Богомольця, Василеві Павловичу вдалося створити новий напрям у дослідженні механізму лікувальної дії інсуліну на пацієнтів з цукровим діабетом та шизофренією. 1951 року В. Комісаренка обирають академіком АН України.
На той час учений здобув світовий авторитет. Свідченням визнання з боку провідних ендокринологів є такий факт. Василь Павлович, перебуваючи в 1946–1947 рр. у відрядженні в США й Канаді, отримав незвичайний дар: керівники однієї фірми передали нашому співвітчизнику схему виробництва стрептоміцину. Згодом новий антибіотик почали випускати вітчизняні заводи. У той же період Василю Павловичу довелося попрацювати в лабораторії професора Ганса Сельє, який увів у науку поняття «стресу». Г. Сельє присвятив В. Комісаренку одну зі своїх статей, у якій виклав концепцію стресу.
Коли Василь Павлович зацікавився механізмом дії гормонів, був отриманий препарат кортикотонін, який, на відміну від адреналіну, тривалий час підтримує підвищений тиск у гіпотоніків. Із селезінки рогатої худоби почали виготовляти препарат спленін, ефективний у лікуванні ранніх токсикозів вагітності, ускладнень променевої терапії, у полегшенні стану онкохворих. Минуло 50 років, а ці ліки й досі використовуються. З-під пера вченого вийшли сотні наукових праць. Серед них — підручник «Вступ в клініку захворювань залоз внутрішньої секреції», за яким навчалися кілька поколінь медиків.

Щоб не гаснув факел...
У середині 1960-х років академік В. Комісаренко заснував і очолив Київський науково-дослідний інститут ендокринології та обміну речовин. Мрія про цей науково-медичний заклад виникла у Василя Павловича давно. Необхідно було подолати чимало бюрократичних перешкод, пережити кілька інфарктів, виявити величезну наполегливість, енергію, науково-організаційний талант, щоб втілити мрію в реальність. Інститут став провідним ендокринологічним центром в Україні. Згідно з ідеєю Василя Комісаренка, тут функціонально поєднано експериментальні й клінічні підрозділи. Понад 20 років він очолював цей інститут, який тепер названо ім’ям його творця. Зміцніла і зросла українська ендокринологічна наукова школа експериментаторів і клініцистів, ендокринологія посіла чільне місце серед галузей медицини. Під керівництвом В. Комісаренка розроблено новітні методи діагностики і лікування, зокрема метод трансплантації культури бета-клітин підшлункової залози хворим на цукровий діабет, створено нові лікувальні препарати. Один з них, хлодитан, досі залишається найефективнішим у нейрохірургічному лікуванні раку кори надниркових залоз. За цю роботу академік
В. Комісаренко та його співробітники отримали Державну премію України. За спогадами колег, Василь Павлович, наділений науковою інтуїцією, вмів «заглянути за горизонт». Він розпізнавав і підтримував перспективні напрями досліджень, такі як гормональна регуляція імунітету, діабетологія, пересадка клітин ендокринних органів.
Актуальність і важливість справи, розпочатої академіком Василем Павловичем Комісаренком, з часом тільки зростає, а ті, кого він виростив і вивчив, довели свою здатність її успішно продовжувати.

Віра АНДРІЄВИЧ

З родоводу
Сергій Комісаренко: «Батьки безпосередньо не впливали на обрання мною професії лікаря. Перед закінченням школи я цікавився не так практичною медициною, як механізмами життєдіяльності. Вагався перед вибором: медінститут чи біофак університету. І тут батько мені пояснив, що тільки медична освіта дає глибокі знання про найвище і найскладніше творіння — людину і що ці знання допомагають краще розуміти живі організми. Вибір був зроблений, і я про нього не шкодую».
Згадує Сергій Комісаренко: «Від самого дитинства мене оточувала атмосфера «високої» медицини. У 40–50 роки професори-медики, особливо «старої» школи, складали своєрідний аристократичний клуб, який, певно, був чи не останнім продовжувачем дореволюційних традицій. Вони були носіями особливої шляхетності, гуманності і культури».
Ігор Васильович Комісаренко — один із засновників ендокринної хірургії в Україні. Організував та очолив хірургічний відділ Інституту ендокринології, де працює і тепер. Заснував Український науково-практичний центр ендокринної хірургії і трансплантації ендокринних органів та тканин. Ігор Комісаренко дослідив та запровадив у практику методи трансплантації ендокринних органів та тканин. Під його керівництвом уперше були виконані дослідження та лікувальні заходи, пов’язані з раком щитоподібної залози в дітей та підлітків після аварії на ЧАЕС. Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України.
Сергій Васильович Комісаренко — засновник молекулярної імунології в Україні. Під його керівництвом було здійснене унікальне дослідження імунітету людей, які працювали після аварії на ЧАЕС. Має понад 300 публікацій з біохімії і молекулярної імунології, а також на теми політики і культури України. Сергій Васильович — член президії НАНУ, академік-секретар її Відділення, директор Інституту біохімії, завідувач відділу молекулярної імунології, доктор біологічних наук, професор, лауреат Державної премії України. Він — академік Національної академії наук й Академії медичних наук України. Протягом 1990–1992 рр. був заступником Голови Ради Міністрів України, а в 1992–1998 рр.— першим послом України у Великій Британії, має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.
також у паперовій версії читайте:

• ЦЕЙ БЕЗДОННИЙ ВСЕСВІТ
• ВІДТВОРЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

назад »»»