ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЯК ДОНЕЦЬКІ В ГУЦУЛИ ХОДИЛИ
Донеччани аж до приземлення в Донецьку жартували над тим, що «гуцул — це, виявляється, українець, тільки-но дещо дикий». «У мене є слабкість: я дальтонік. Особливо в політиці». Ця фраза голови Донецької обласної держадміністрації Володимира Логвиненка на мить зависла у повітрі й відтак, упавши в зал, здавалося, збила з пантелику присутніх. «Браво!»— почулося хрипко і надсадно. «Браво!»— повторив хтось ще неупевненіше і тихіше. Але лід було розтоплено.

Ця незрима крижана загата відчутно була присутня в аеропорту Івано-Франківська, де місцеві посадовці і журналісти зустрічали донецьку делегацію. Відчувалася вона і в театрі, де увечері того дня на честь гостей і з нагоди Дня соборності України влаштували святковий концерт. І особливо на зустрічі представників ділових кіл двох регіонів, де донеччани поводили себе як господарі становища, а івано-франківці виступали в ролі своєрідних чолобитників. Принаймні, враження складалося саме таке.
З одного боку, відчувалася холодна сановита відчуженість гостей, з іншого — боязка нашорошеність ґазд. «Із Донецька. А за виглядом порядна людина»,— прозирало в поглядах деяких господарів зустрічі, та і мовилося вголос. Та все ж те, що відбувалося, потроху ламало стереотипи.
Частина донеччан прийняла як належне розкішний прийом у Івано-Франківську, але значна їхня кількість була пригнічена неочікуваною дружелюбністю «западенців», і залишок дня провела з незбагненним почуттям провини. В усякому разі стосовно «бандерівців» ніхто не жартував.
Можливо, саме тому ніхто не відреагував на те, що святковий концерт на сцені місцевого театру відкрився віршами з приводу процвітання «справи Бандери і Чорновола». Один із артистів тримав жовто-блакитний прапор, а інший — червоно-чорний. Зате пізніше тутешній співак виконав під гітару «Спят курганы темные», дещо плутаючи слова, чим викликав усмішки донеччан.
Душею компанії під час урочистої вечері в ресторані готелю «Надія» (де розмістилися члени делегації) був глава Донецької облради Анатолій Близнюк. Озброївшись мікрофоном, Анатолій Михайлович зробив усе можливе, щоб «розрядити» ситуацію. Заразом, мабуть, він полегшив роботу стриманішому голові Івано-Франківської обласної держадміністрації Романові Ткачу й мовчазному своєму колезі Ігорю Олійнику.
Ранок наступного дня розставив усе на свої місця. Достатньо було невеликої поїздки по Івано-Франківську, аби гості зробили кілька ключових висновків про місце власного перебування. Своїми чистими й чепуристими вулицями, добротно відреставрованими історичними будівлями і кількістю новобудов обласний центр справляв враження заможного і процвітаючого міста. По-весняному світило сонце, і на віддаленому блакитному небі не було жодної хмаринки, про що не забули зауважити донеччани. У відповідь почули: «Це нам, певна річ, дорого коштувало, але для вас...».
Голови обласних адміністрацій і облрад двох регіонів підписали договір про співпрацю. Окрім іншого, у ньому є пункти про налагодження транспортного сполучення між Донецьком та Івано-Франківськом, про розвиток туризму і залучення робочої сили, зокрема, з Прикарпаття, звідки люди переважно виїжджають до Західної Європи, на Донеччину, де бракує робочих рук і відчувається скрута з фахівцями деяких категорій.
Назвавши себе дальтоніком, Володимир Логвиненко розставив крапки над «і» у відносинах між регіонами. На прес-конференції, говорячи про мовні відмінності й пов’язані з ними питання, голова Донецької обласної держадміністрації зазначив, що мовної проблеми не існує. «Цю проблему експлуатують люди, в яких не вистачає інтелекту запропонувати щось інше»,— сказав він.
Начебто для того, аби позбавити власні слова і дії двозначності, губернатор, відповідаючи на запитання івано-франківської журналістки про образи на адресу мешканців Західної України з боку представників певних політичних сил східної частини країни, заявив: «Я пояснюю це низькою культурою, у тому числі й культурою політичною». Після цього з’явився афористичний вислів про відомий дефект зору.
Далі делегація в супроводі господарів відправилася у Карпати, де гостям показали гірськолижний курорт «Буковель», присутні змогли не лише помилуватися такою чудасією для нинішньої зими, як лід і сніг, а й добряче змерзнути. Відігріли їх у ресторані «Гуцульщина» в містечку Яремче, неподалік «Буковелю». Там Ігор Олійник і Роман Ткач посвятили Володимира Логвиненка і Анатолія Близнюка в гуцули. Обряд полягав у врученні відповідних пасків, капелюхів і камізельок, а також вишиванок і гуцульських топірців із «підсобними» функціями: посоху, палиці, щоб гонити собак тощо. Близнюк і Логвиненко, у свою чергу, посвятили колег у шахтарі, вручивши їм білі каски з коногонкою, тож загасили в приміщенні світло, аби нові гірники відчули себе як у забої.
Попри те, що головним героєм гуляння — із особливими гуцульськими наїдками — і надалі був Анатолій Близнюк, місцеві керівники були над усе зачаровані Володимиром Логвиненком. «Мені, поза всяким сумнівом, подобаються жінки, але, зізнаюсь, я закоханий у вашого губернатора»,— заявив один із них.
Пізно увечері з ресторану, де донеччанам наприкінці проспівали «Многая літа», гості подалися в аеропорт. Роман Ткач попрощався зі всіма вже там, зійшовши на борт літака. До самого приземлення донеччани жартували над тим, що «гуцул — це, виявляється, українець, тільки-но дещо дикий».
Святкування Дня соборності в Івано-Франківську стало своєрідним логічним продовженням львівського Дня шахтаря і дружніх візитів делегацій з інших регіонів України — зі Львівщини, Житомирщини, Волині, Херсона, Харківщини — до Донецька.
«Наші керівники мають об’єднати країну,— сказав у Івано-Франківську Анатолій Близнюк.— Якщо вони не хочуть цього робити, ми мусимо зробити це самі».

Юлія АБІБОК (Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу) Донецьк—Івано-Франківськ—Донецьк
також у паперовій версії читайте:

• УНА-УНСО ПІДТРИМАЛА ЛУЦЕНКА
• ПЕРЕШКОДЖАЛИ. ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ. І...?
• ЩО ПОДАДУТЬ ДО «КРУГЛОГО СТОЛУ»?

назад »»»