ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
АНШЛАГИ МИКОЛИ СОЛОВЦОВА
Друга половина ХІХ ст. в історії української театральної культури характеризується значним піднесенням мистецтва. Слідом за літературою театр стає трибуною, з якою можна було в умовах режиму, за висловом П. Саксаганського, виступити «на захист українського простого люду».

Незважаючи на утиски всього «малоросійського», створювалися національні театральні трупи, розвивалася українська драматургія. Значну роль відіграли гастролі московського театру Ф. Корша в Києві, де режисером був Микола Соловцов. Трупа вирізнялася продуманістю репертуару і серйозною режисурою постановок. Багатьом її акторам, і передовсім Соловцову, призначено було пов’язати своє життя і творчість з Києвом.
Микола Соловцов (справжнє прізвище Федоров) народився 15 травня 1857 року в місті Орлі в родині збіднілих дворян. Він стверджував, що його рід походить від основоположника друкарства Івана Федорова і вельми пишався цим.
Сценічна діяльність М. Соловцова почалася 1875 року в трупі Сервьє. Московський антрепренер Ф. Корш запрошує його до свого театру. В цей період Соловцов установлює творчі зв’язки з А. Чеховим, котрий присвятив йому водевіль «Ведмідь», у якому артист зіграв головну роль. Прем’єра пройшла з великим успіхом. Чехов писав: «Соловцов грав феноменально...».
Гра артиста відзначалась соковитістю, розмаїтістю фарб, він умів помітити й передати своєю грою дрібні життєві подробиці, зацікавити й захопити глядача. Надалі А. Чехов постійно підтримував контакти з Соловцовим.
1884 року він організовує Московське акторське товариство і гастролює по Росії. Побувавши в Києві в складі столичних труп, полюбив це місто. У той час Київ був найкрасивішим і найвпорядкованішим містом імперії, з надзвичайною архітектурою, широкими вулицями, де буйно квітли каштани, бузок, величним Дніпром. Він вирішує залишитися тут назавжди. З групою акторів створює київське «Товариство драматичних артистів», а потім перший у місті драматичний театр, що надалі одержав назву «Соловцов». Відкриття його відбулося 13 вересня 1891-го в приміщенні театру «Бергоньє», переобладнаній будівлі колишнього цирку. Нарешті 1898 року було споруджено нову будівлю театру (переважно на кошти, зібрані населенням), розраховану на 1200 глядачів. Архітектор Г. Шлейфер запроектував його в стилі «неогрек». Внутрішнє оздоблення виконав архітектор В. Городецький. Величезний плафон для стелі зроблено у Берліні. Отже, Соловцов здійснив свою заповітну мрію — у Києві з’явився постійний драматичний театр, котрий він очолював до кінця свого життя як головний режисер, а потім антрепренер.
Висока художня якість постановок досягалася збільшенням кількості репетицій, тривалою й наполегливою роботою з трупою. Соловцов вдало добирав артистів і сприяв розвитку їхнього таланту. Спектаклі йшли з великим успіхом, на них неможливо було дістати квитки. Слава театру рознеслася по всій Російській імперії й Європі. До репертуару входили найкращі здобутки драматургії та класики: «Ревізор», «Влада темряви», «Маскарад». Особлива увага приділялася драматургії А. Чехова. Соловцов надавав сцену театру українським трупам М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського. До складу трупи театру входило чимало виконавців, імена яких в 90-х роках минулого століття були широко відомі в Росії й Україні: М. Рощин-Інсаров, М. Глєбова (яка стала дружиною М. Соловцова), Л. Леонідов, А. Пасхалова, Є. Недєлін. Займаючись творчою діяльністю, Соловцов писав і п’єси: «Євлампія Раміна», «Вдалині...».
Зовні статечний і поважний, він багатьом здавався недоступним. Насправді за зовнішністю ділового та енергійного антрепренера відкривалась чуйна, коректна й доброзичлива особистість. Коли один із акторів розповів йому про хворобу доньки і неможливість сплатити за лікування, Соловцов мовчки віддав свій золотий годинник.
Успіхи драматичного театру спонукали його зайнятись організацією опери. Настав час, коли Микола Соловцов почав керувати трьома театрами в Україні: новим «Соловцовим», старим «Бергоньє» і Міським у Одесі. Наприкінці 90-х років він став директором Київської музично-драматичної школи. Видатний майстер вітчизняного театру займався тут викладацькою діяльністю. Він цікавився й газетною справою. Брав участь у випуску ліберальної «Київської газети» і невдовзі став її видавцем.
12 грудня 1901-го в Києві був поставлений «Ревізор» — безплатний спектакль для вихованців кадетського корпусу. Городничого грав Соловцов. Ніхто не міг припустити, що це була остання роль в його житті.
На початку 1902 року Микола Миколайович виїхав до Одеси у справах Оперного театру. Тут він занедужав на тиф, із яким тоді не могли боротися. 105 років тому, у ніч на 12 січня маестро помер у готелі «Петербурзький». 14 січня М. Соловцова поховали на кладовищі біля Аскольдової могили. Кореспондент журналу «Театр и искусство» повідомляв: «Це був не похоронний хід, а тріумф, останній аншлаг, зібраний Соловцовим». А. Чехов писав: «Помер Соловцов, мені навіть не віриться... це найтрагічніша подія в моєму провінційному житті». Через ліквідацію 1935 року цвинтаря, його прах був перенесений на Звіринецьке кладовище, а потім, у 1971-му — на Байкове. Його ім’ям у Києві названо одну з вулиць.

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• «СВІТЕ ЯСНИЙ, СВІТЕ ТИХИЙ»
• КОЛЯДКА У РИТМІ РУМБИ
• МУЗИЧНИЙ ВСЕСВІТ ВОЛОДИМИРА БЕСФАМІЛЬНОГО

назад »»»