ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
«ТЯГНУСЬ ДО СОНЦЯ ПАГІНЧИКОМ ДОБРА»

На вулицю Липську, у Фонд культури України вже не вперше завітали дорогі гості — вихованці Цюрупинського дитячого будинку-інтернату для дітей з обмеженими можливостями у супроводі наставниці Олени Миколаївни Козловської. Привезли аплікації, малюнки, вирізьблені з дерева картини, пластилінові скульптурки, ляльки...

Коли оглядаєш їхню виставку, не віриться, що ці високохудожні експонати виготовили діти, яких часто називають інвалідами і залишають на узбіччі життя. Аби цього не сталося, вже кілька років інтернатом на Херсонщині опікуються громадська фундація «Олеся» на чолі з Тетяною Кремешною, народний депутат Лілія Григорович, Фонд святої Марії під орудою Ганни Матіко-Бубнової, артисти Віктор Павлік, Ольга Крюкова, Каріна Плай, Валерій Малишев, письменники, бізнесмени... А нині до громади доброчинців долучилися ще й студенти Києво-Могилянської академії.
— Коли дізналися про цю школу, зібрали іграшки, ігри для розумового розвитку, книжки, солодощі, купили фарби, альбоми для малювання, олівці, фломастери... З дітками зустрілися вперше,— розповіла майбутній економіст Валерія Сапега.— Хочемо поїхати до них у Цюрупінськ. Опікуватимемося дітками, допомагатимемо...
Зазвичай вони безпорадні і... дуже талановиті. Адже коли природа когось у чомусь обмежує, то в чомусь додає. Пані Тетяна Кремешна розповіла, що дізналася про сиротинець від священників Києво-Печерської лаври. Вони їздили туди хрестити дітей. Відтоді представники фундації «Олеся» допомагають вихованцям, залучаючи нових спонсорів, за що їм в інтернаті дуже вдячні.
— Завдяки добрим людям наші діти мають все. Правда, не мають головного — тата й мами, родинного затишку,— каже заступник директора дитбудинку Олена Козловська.
Вона розповіла, що дитбудинок працює з 1968 року. Створили його для хворих дітей з усієї України. Тепер тут навчається 230 підлітків і малят з фізичними та розумовими вадами. З ними працюють психолог, логопед, інші фахівці. Вік вихованців — від чотирьох до вісімнадцяти років. З них 126 — сироти, але не мають ні тата, ні мами троє дітей. Інші стали небажаними, непотрібними живим батькам. Нині ставлення до дітей дещо змінюється на краще: дехто з батьків приїжджає, аби забрати сина чи доньку додому на вихідні. Географія вихованців щонайширша — Вінниччина, Полтавщина, Дніпропетровщина, Одещина...
Загальноосвітню програму опановують 130 школярів, решта — спеціальну. Після дев’ятого класу чимало випускників навчаються в професійних ліцеях і коледжах. Скажімо, торік випустили 12 дітей. До Кам’янець-Подільського економічного коледжу вступили четверо, до Цюрупинського швейного ліцею — троє, одна дівчина стала студенткою Львівського економічного коледжу. Двох юнок забрали додому батьки, а дві, на жаль, поїхали до будинку для літніх людей. Як мовиться, ще не живши — доживати віку. Вони розумненькі, здібні, але... прикуті до ліжка. Тетяна Кремешна вважає, що для таких юнаків й дівчат потрібно створити окремі заклади, а не виділяти куточки в притулках для дідусів і бабусь.
В інтернаті пишаються своїми плеканцями. Приміром, Валерієм Безверхим, котрий навчається в Херсонському університеті на факультеті економічної кібернетики. Валентин Скрипниченко вступив до Чернігівського інституту права й соціальних технологій. А ще пані Олена розповіла, що після телепередач, газетних публікацій знаходилися матері, дідусі й бабусі. Отож попросила журналістів: «Пишіть про нас, розповідайте частіше...»
...Закінчився вечір. Студенти носили коробки з подарунками до машини — проводжали маленьких друзів до поїзда. А у мене в пам’яті застряли кілька фраз із виступів вихованців сиротинця: «Тягнусь до сонця пагінчиком добра»; «Не дивіться на нас жалісливо — ми такі, як усі...»; «О Всевишній! Прости нас і захисти»... А особливо: «Ми вас любимо. Приходьте...».

Віра КУЛЬОВА
також у паперовій версії читайте:

• ПОКИ МИ ЩЕ МОЛОДІ...
• ДЕРЗАЙ, МИХАЙЛИКУ!
• ПОДБАЛИ ПРО ТЕРМІНИ

назад »»»